Справа № 530/1540/17
Номер провадження 2/530/862/17
21 листопада 2017 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом
Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Благовість» до Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -
Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Благовість» звернулося в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.
В судове засідання представник позивача не з»явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог.
Представник відповідача, Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.
Третя особа, відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області направила до суду заяву про розгляд справи без його присутності.
Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.197 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають частковому задоволенню.
Суд, зачитавши заяви позивача, який підтримав свої позовні вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України: “кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.
Відповідно до ст. 114 ЦПК України: “Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини”, враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.
Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .
Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.
Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_1 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Судом встановлено що, 11 березня 2003 року у віці 70 років помер ОСОБА_2, про що в Книзі реєстрації смертей 2003 року березня місяця 13 числа зроблено відповідний актовий запис № 5. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КЕ № 239032, яке видане Дейкалівською сільською радою, Зіньківського району Полтавської області 13 березня 2003 року (а.с.5).
Відповідно до довідки наданої Дейкалівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_2 на момент смерті - 11.03.2003 року проживав та був зареєстрований в Будинку Ветерана (будинок престарілих) за адресою: вул. Миру 9 «б», с. Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області, яке знаходиться та утримується на балансі СТОВ «Благовість» (СВБК «Світанок»).
При житті ОСОБА_2 мав на праві приватної власності земельну ділянку загальною площею 3,42 умовних кадастрових гектар, про що свідчить сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0220540 виданий на підставі розпорядження голови Зіньківської Райдержадміністрацїї від 04 листопада 1996 року за № 461.
При житті ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробив розпорядження (заповіт) від 14 березня 2001 року де належну йому земельну частку (пай) посвідчену сертифікатом серія ПЛ № 0220540 заповідає СВБК «Світанок». Відповідно спадкування буде здійснюватися за заповітом. З початку 2002 року розпочалася процедура реорганізації сільськогосподарського виробничого багатофункціонального кооперативу «Світанок» і завершилася вона приєднанням його до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Благовість» 31 жовтня 2003 року. Дане підприємство СТОВ «Благовість» є правонаступником СВБК «Світанок» в повному обсязі (Розпорядження голови Зіньківської РДА № 671 від 31.10.2003 року)
Як спадкоємець за заповітом СТОВ «Благовість» звернулося в державну нотаріальну контору з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, та отримало відмову і не може здійснити своє право і успадкувати земельну ділянку в нотаріальному порядку. Причиною цього являється, те, що Товариство пропустило шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини. Спадкоємець помер до 01.01.2004 року, а отже спадкування здійснюється за нормами цивільного кодексу 1963 року де ст.549 ЦК прямо передбачені дії які свідчать про прийняття спадщини і це, зокрема, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном. СТОВ «Благовість» (СВБК «Світанок») постійно використовувало дану земельну ділянку і отримувало від неї прибуток, а отже фактично прийняло спадщину. Причини ж неподання заяви до нотаріальної контори є досить суттєвими, адже на той час припадає процедура реорганізації, основні правовстановлюючі документи були вилучені до архіву, відсутність належної юридичної підтримки, абсолютна хаотичність дій призвели до пропуску терміну подачі заяви.
30.10.2015 року державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори було надано відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 3,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Власівської сільської ради, в зв'язку з відсутністю правових підстав замовити та виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку.
Таким чином успадкувати і належним чином зареєструвати належну померлому ОСОБА_2 земельну ділянку СТОВ «Благовість», як спадкоємець за заповітом може тільки через суд, звернувшись із заявою про визнання за нею права власності на земельну ділянку.
Згідно ст. 79-1 земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об"єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площу, меж та внесення інформації про неї до державного земельного кадастру.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру, передбачених цим законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землустрою щодо (встановлення/відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою власників (користувачів) земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
Право власності на вказані земельні ділянки було оформлене та зареєстроване відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Вимоги сучасного законодавства позбавляють позивачку можливості замовити послугу щодо визначення кадастрового номера, а відповідно і успадкувати таке спадкове майно в позасудовому порядку.
Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...".
Відповідно до ст. 1218 ЦК України "До складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкритя спадщини і не припинилися внаслідок його смерті".
Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.
У відповідності до ст.. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України суд, -
Позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Благовість» до Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - задоволити частково.
Визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Благовість», код ЄДРПОУ 32543919, яке знаходиться за адресою с. Дейкалівка, Зіньківського району, Полтавської області, в порядку спадкування за заповітом право на право на земельну частку (пай), право на яку мав померлий 11.03.03.2003 року ОСОБА_2, на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0220540,виданого на підставі розпорядження голови Зіньківської Райдержадміністрацїї від 04 листопада 1996 року за № 461, розміром 3,42 умовних кадастрових гектара, в колективній власності КСП ім.Толбухіна.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області ОСОБА_3