Справа № 128/3292/15-к
Провадження №11-кп/772/88/2017
Категорія: 54
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
21 листопада 2017 року м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі:
головуючого-судді : ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем: ОСОБА_5 ,
за участю прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_8 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Петрик, Літинського району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, неодружений, працюючий неофіційно, раніше судимий:
- 23.10.2013 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн.;
- 01.12.2014 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч.1 ст.389 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт,
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, з призначенням покарання у виді обмеження волі строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців;
- на підставі ст.ст.71, 72 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців, з самостійним виконанням вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2014 року, яким призначено покарання у виді 240 (двісті сорока) год. громадських робіт з самостійним виконанням покарання у виді штрафу в сумі 850 грн. за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23.10.2013 року;
на підставі ст.75 КК України він звільнений від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік та відповідно до п.п.2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК України на нього покладено зобов'язання не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції,
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він, 30 січня 2015 року поставлений на облік у Вінницькому міжрайонному відділі кримінально-виконавчої інспекції та з ним була проведена бесіда та роз'яснено порядок і умови відбування покарання, відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, за результатами якої цього ж дня засуджений дав підписку і власноручно зазначив про ознайомлення з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт і заповнив анкету. Згідно ст.13 ч.3 Кримінально-виконавчого кодексу України винесено постанову про встановлення днів явки на реєстрацію (1-го вівторка кожного місяця), яка була оголошена засудженому під підпис та заведено листок реєстрації, з якою був ознайомлений ОСОБА_7 . 30.01.2015 року засудженому ОСОБА_7 видано направлення до Якушинецької сільської ради Вінницького району для відбування покарання у виді громадських робіт та він мав приступити до відпрацювання 02.02.2015 року. Однак, ОСОБА_7 , будучи в належній формі ознайомленим із порядком та умовами відбування покарання у вигляді 240 годин громадських робіт, присуджених йому вироком суду, достовірно знаючи про наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, ігнорував вимоги законодавства, умисно ухилявся від покладених на нього обов'язків без поважних причин, не повідомляючи Вінницький міжрайонний відділ кримінально-виконавчої інспекції та посадових осіб Якушинецької сільської ради Вінницького району, в період часу з 16.02.2015 року по 18.02.2015 року, 20.02.2015 року, 23.02.2015 року, 27.02.2015 року, з 04.03.2015 року по 06.03.2015 року, з 10.03.2015 року по 13.03.2015 року, 16.03.2015 року, з 07.04.2015 року по 14.04.2015 року, 17.04.2015 року, з 20.04.2015 року по 24.04.2015 року, з 27.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 05.05.2015 року по 08.05.2015 року, 12.05.2015 року на відпрацювання громадських робіт не з'являвся, на попередження інспектора КВІ приступити до роботи згідно графіку Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області не реагував, періодично самовільно залишав місце проживання, невідбувши таким чином призначене покарання у вигляді громадських робіт в розмірі 240 (двісті сорок) годин, тобто скоїв кримінальне правопорушення проти правосуддя.
В апеляційній скарзі заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_8 порушується питання про скасування вироку в частині призначення покарання в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалення нового вироку, яким визнати винним та призначити покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст. 389 КК України у виді двох років шести місяців обмеження волі, на підставі ст.ст. 71, 72 КК України остаточне покарання визначити шляхом повного складання призначеного покарання та невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2014 за ч. 1 ст. 389 КК України у виді 2 років 7 місяців обмеження волі, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23.10.2013 за ч.1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., виконувати самостійно.
Заслухавши доповідь судді, виступ у судових дебатах: прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 , який просив вирок суду першої інстанції щодо нього залишити без змін, оскільки кримінальне правопорушення він вчинив внаслідок важкого матеріального стану, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України, обґрунтований та учасниками судового провадження не оспорюється.
Разом з тим, призначаючи обвинуваченому покарання, суд припустився помилки.
Так, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. п. 10, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003, за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, зокрема, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання має бути більшим від покарання, визначеного за новий злочин, ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. У разі засудження особи за злочин, вчинений у період невідбутого покарання, яке згідно ч. З ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд визначає остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, невідбуте покарання за попередніми вироками щодо ОСОБА_7 становить 850 гривень штрафу та 240 годин громадських робіт.
Відповідно до ч. З ст. 72 КК України при призначенні покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно лише основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а усі інші види покарань підлягають складанню та менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий, виходячи з співвідношень, зазначених у ч. 1 ст. 72 КК України.
Проте, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, незрозуміло з яких підстав, ухвалив рішення про самостійне виконання і вироку Вінницького міського суду від 01.12.2014, яким йому призначено покарання у виді громадських робіт, яке мало бути переведено в обмеження волі при складанні покарань за сукупністю вироків.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи вирок від 13.06.2016 щодо ОСОБА_7 , неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (ст. ст. 71, 72, 75 КК України), що відповідно до ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Також, відповідно до вимог ст. 75 КК України та роз'яснень, що містяться з п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання або позбавлення волі на строк понад 5 років суд не вправі.
Тобто, аналіз вказаних норм закону України про кримінальну відповідальність свідчить, що на підставі ст. 75 КК України суд не вправі звільнити обвинуваченого лише від частини призначеного основного покарання і від таких видів покарань, як штраф та громадські роботи, які підлягають реальному виконанню.
Однак, як вбачається з оскаржуваного вироку, суд, в порушення зазначених вище вимог закону України про кримінальну відповідальність, визначивши ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 389 КК України покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі та на підставі ст. ст. 71, 72 КК України, визначивши остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі 1 рік 6 місяців з самостійним виконанням вироку Вінницького міського суду від 01.12.2014 у виді громадських робіт та вироку Вінницького міського суду від 23.10.2013 у виді штрафу, незаконно на підставі ст.75, 76 КК України звільнив обвинуваченого від відбування частини призначеного за сукупністю вироків основного покарання (обмеження волі), що ст. 75 КК України не передбачено.
Крім цього, виходячи з положень ст. ст. 50, 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 рішення суду про призначення покарання, з - поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як видно з вироку, при призначенні обвинуваченому покарання суд не в повній мірі виконав вимоги названого закону та, вирішуючи питання щодо міри покарання, не врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного і призначив ОСОБА_7 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше судимий за ч. 1 ст. 125 КК України до сплати штрафу в дохід держави в розмірі 850 грн., який не сплатив. У подальшому за ухилення від відбування покарання у виді штрафу ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 389, ст. 69 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт та ухвалено рішення про самостійне виконання вироків.
Разом з тим, ОСОБА_7 умисно ухилявся і від відбування покарання у виді громадських робіт та жодного дня не відбув, у зв'язку з чим органом досудового розслідування йому оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України - ухилення від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання.
Таким чином, ОСОБА_7 , впевнений у своїй безкарності, вперто не бажає ставати на шлях виправлення та виконувати призначені йому попередніми вироками покарання, які не пов'язані з ізоляцією від суспільства.
Крім цього, ОСОБА_7 ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується посередньо, будучи раніше судимим за ухилення від відбування покарання у виді штрафу, знову вчинив умисне правопорушення проти правосуддя.
За таких обставин можливо зробити висновок, що ОСОБА_7 не надавав критичної оцінки своїй злочинній поведінці, не бажає виправити ситуацію, що склалася, тобто відсутня така пом'якшуюча покарання обставина, як щире каяття.
Крім цього, п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, з-поміж інших, визнаються вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.
Відповідно до вимог ст. 34 КК України рецидивом злочину визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
З роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 14.10.2003 слідує, що суди можуть визнати обставинами, які пом'якшують чи обтяжують покарання, як ті, шо встановлені у ході досудового розслідування, так і ті, які не зазначено в обвинувальному акті, що залишилось поза увагою суду першої інстанції при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_7 .
Так, ураховуючи те, що ОСОБА_7 має дві попередніх судимості за умисні злочини, які не знято та не погашено в установленому законом порядку, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції мав визнати обставиною, яка обтяжує його покарання - рецидив злочинів, хоч така обставина і не зазначалась в обвинувальному акті.
За таких обставин, за відсутності пом'якшуючих покарання обставин та наявності обставини, що його обтяжує, суд першої інстанції мав призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у виді реального обмеження волі на більш тривалий строк та на підставі ст. 71 КК України приєднати невідбуте покарання у виді громадських робіт з самостійним виконанням покарання у виді штрафу. У протилежному випадку мета покарання не може бути досягнута.
Таким чином, рішення суду щодо призначеного ОСОБА_7 покарання суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст. ст. 50, 65 КК України та у роз'ясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а тому є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст. ст. 50, 65, 66, 67, 75 КК України), що призвело до невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та відповідно до ст. ст. 413, 414 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
Разом з тим, колегія суддів не у повній мірі погоджується з запропонованим у апеляційній скарзі прокурором наближеним до максимального розміром покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7 , вважаючи його надто суворим.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Вінницького районного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання скасувати.
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 389 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 8 (восьми) місяців обмеження волі.
На підставі ст. ст. 71,72 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків призначити ОСОБА_7 шляхом повного складання призначеного покарання та невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2014 щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст. 389 КК України у виді 1 (одного) року 9 (дев'яти) місяців обмеження волі, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23.10.2013, яким ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, виконувати самостійно.
Строк відбування покарання засудженому рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
В іншій частині вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Вирок може бути оскаржений безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді: (підписи)
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 .
Згідно з оригіналом: