79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" листопада 2017 р. Справа № 914/1636/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Данко Л.С.
ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Львівський будівельний холдинг” №20/09/ 17-01 від 20.09.2017
на рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2017
у справі № 914/1636/17
за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_3 мандарин квадра», м. Київ
до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю „Львівський будівельний холдинг”, м.Львів
про: стягнення суми основного боргу в розмірі 473 839,83 грн., інфляційних втрат в розмірі 73 789,47 грн., 3% річних у розмірі 15 634,22 грн. та пені у розмірі 56 960,38 грн.
за участю представників:
від позивача: не з»явився;
від відповідача: не з'явився;
Представнику позивача в судовому засіданні 17.10.2017 роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.
Представники сторін в судове засідання 14.11.2017 не з"явились, своїм правом на участь у судовому розгляді не скористались, причин нез"явлення суду не повідомили, хоча належним чином сторони повідомлялись про дату, час і місце розгляду справи, розгляд справи відкладався у зв»язку із неявкою представника скаржника.
Згідно із п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
На день розгляду справи в судове засідання 14.11.2017 письмових заяв та клопотань від сторін про відкладення розгляду справи не надходило.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.08.2017 у справі №914/1636/17 (суддя Пазичев В.М.) уточнені позовні вимоги задоволено. Стягнено з ТОВ “Львівський Будівельний Холдинг” на користь ТОВ “ОСОБА_3 Квадра” суму основного боргу в розмірі 473 839,83грн., інфляційні втрати в розмірі 73 789,47грн., 3% річних у розмірі 15 613,76грн., пеню у розмірі 56 547,30грн. та 9 296,85грн. судового збору.
ТОВ “Львівський Будівельний Холдинг” подано апеляційну скаргу №20/09/ 17-01 від 20.09.2017, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 56 547,30 грн. та зменшити розмір інфляційних втрат та 3 % річних на 50%, посилаючись на те, що рішення прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що товариство має намір добровільно здійснювати погашення суми боргу, однак склались обставини, що ускладнюють термінове погашення суми боргу, а саме важкий матеріальний стан товариства, що пов»язаний з тимчасовими збитками у господарській діяльності.
Також, скаржник зазначає, що позивач протягом шестимісячного строку від дня коли зобов»язання відповідачем щодо оплати товару повинно було бути виконано, не скористався своїм правом застосувати до відповідача штрафні санкції у вигляді пені, не пред»явивши протягом шестимісячного строку відповідної претензії, а тому на момент звернення з позовом до суду позивач не має права застосовувати та нараховувати штрафні санкції у зв»язку із пропуском шестимісячного строку, що є на думку скаржника достатньою підставою для відмови у задоволенні позивачу вимог, виходячи з положень ст.ст.217,230,232 ГК України.
Скаржник вважає, що оскільки після поставки останньої партії товару та відповідно виникнення обов»язку сплатити кошти за вищевказаний товар, закінчилася позовна давність в один рік (остання поставка товару відбулася 09.06.2016) стягнення з відповідача пені є незаконним та необгрунтованим.
Окрім того, відповідач в умовах складної фінансової кризи просить суд застосувати положення ст.ст.83, 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.
ТОВ „ОСОБА_3 мандарин квадра» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом прийнято рішення з повним дослідженням всіх обставин справи та у відповідності до норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судових засіданнях, суд апеляційної інстанції встановив наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, 06 серпня 2015 року між ТОВ «ОСОБА_3 мандарин квадра» та ТОВ “Львівський будівельний холдинг” укладено договір поставки № ТД-1000 (том І а.с.61-62).
Згідно з умовами п. 1.1 договору ТОВ «ОСОБА_3 мандарин квадра» зобов'язався передати у власність відповідача будівельні матеріали (надалі - товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість у відповідності до умов Договору.
До договору від 06 серпня 2015 року між ТОВ «ОСОБА_3 мандарин квадра» та ТОВ “Львівський будівельний холдинг” оформлено специфікацію № 1 від 20 квітня 2016 року. На підставі специфікації, позивач та відповідач домовилися про поставку товару загальною вартістю 1 216 213,31грн.
Відповідно до умов договору, ТОВ «ОСОБА_3 мандарин квадра» було здійснено належним чином поставку товару ТОВ “Львівський будівельний холдинг” по окремій видатковій накладній на суму 14 435,00грн., за специфікацією - на суму 1 240 714,93грн., а також окремо на підставі наступних видаткових накладних (том І а.с.71-138).
Пунктом 2.2 договору встановлено, що ТОВ “Львівський будівельний холдинг” зобов'язаний своєчасно сплачувати позивачу вартість отриманого товару.
Згідно з умовами п. 3 специфікації позивач та відповідач домовилися, що оплата товару здійснюється на підставі рахунків - фактур, виставлених позивачем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Рахунки - фактури надавалися позивачем відповідачу одночасно з видатковими накладними під час поставки товару. Отримання рахунків - фактур разом з видатковими накладними на товар не заперечується відповідачем.
Зокрема, листом щодо сплати заборгованості № 27/10/16 від 27 жовтня 2016 року (том І а.с.67) відповідач підтверджує передачу позивачем у власність відповідача за період із 21 квітня 2016 року по 09 червня 2016 року товару на загальну суму 1 240 714,83грн. Крім того, вказаним листом відповідач повідомляє позивача, що всі первинні бухгалтерські документи на поставлений товар, в тому числі видаткові, товарно-транспортні накладні та рахунки-фактури були оформлені належним чином і отримані відповідачем під час передачі товару.
Перша партія товару за специфікацією була поставлена позивачем для відповідача на підставі видаткової накладної від 21 квітня 2016 року. Остання партія товару була поставлена позивачем для відповідача на підставі видаткової накладної від 09 червня 2016 року.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем здійснено оплату за поставлений товар у період з 21.07.2016 по 04.01.2017 в сумі 744 736,00грн.:
Оскільки рахунок № 3940 від 17 травня 2016 року (том І а.с.170) був виставлений позивачем для відповідача на суму 65 266,74грн. та без зазначення в ньому конкретних видаткових накладних до оплати, отримані суми коштів від відповідача позивач зараховував в рахунок сплати товару за видатковими накладними в порядку черговості отримання таких накладних по даті їх підписання позивачем та відповідачем.
Станом на 21 квітня 2016 року за відповідачем також рахувалася заборгованість в розмірі 2 362 ,50грн. по частково неоплаченій видатковій накладній № 00008987 від 21 грудня 2015 року.
Усього відповідачем перераховано для позивача (як оплату за поставлений в період із 21 квітня по 09 червня 2016 року товар та по видатковій накладній № 00008987 від 21 грудня 2015) кошти в сумі 744 736,00грн., які були спрямовані позивачем в рахунок сплати видаткових накладних (том І а.с.71-110, а саме: № 00008987 від 21 грудня 2015 р. оплачена в частині 2362,50 грн., № К00001514 від 21 квітня 2016 на суму 20990,91 грн., № К00001537 від 21 квітня 2016 р. на суму 20990,91 грн., № К00001575 від 22 квітня 2016 р. на суму 24736,00 грн., № К00001650 від 25 квітня 2016 р. на суму 20401,28 грн., № К00001653 від 25 квітня 2016 р. на суму 18 860,54 грн., № К00001681 від 25 квітня 2016 р. на суму 20401,28 грн., № К00001686 від 25 квітня 2016 р. на суму 18468,66 грн., № К00001837 від 28 квітня 2016 р. на суму 21464,00 грн., № К00001841 від 28 квітня 2016 р. на суму 21464,00 р., № К00001858 від 28 квітня 2016 р. на суму 16625,60 грн., № К00001862 від 28 квітня 2016 р. на суму 21464,00 грн., № К00001925 від 04 травня 2016 р. на суму 17 077,76 грн., № К00001933 від 04 травня 2016 р. на суму 24 736,00 грн., № К00001942 від 04 травня 2016 р. на суму 16625,60 р., № К00001958 від 04 травня 2016 р. на суму 21 464,00 грн., № К00002064 від 06 травня 2016 на суму 17062,69 грн., № К00002071 від 07 травня 2016 р. на суму 18696,13 грн., № К00002082 від 07 травня 2016 р. на суму 22 034,72 грн., № К00002086 від 07 травня 2016 р. на суму 20 401,28 грн., № К00002087 від 07 травня 2016 р. на суму 22034,72 грн., № К00002103 від 10 травня 2016 р. на суму 24736,00 грн., № К00002105 від 10 травня 2016 р. на суму 1857,60 грн., № К00002106 від 10 травня 2016 р. на суму 20401,28 грн., № К00002128 від 10 травня 2016 р. на суму 17062,69 грн., № К00002179 від 11 травня 2016 р. на суму 23668,16 грн., №К00002195 від 11 травня 2016 р. на суму 20 401,28 грн., № К00002265 від 12 травня 2016 р. на суму 24736,00 грн., № К00002359 від 13 травня 2016 р. на суму 7983,94 грн., № К00002365 від 13 травня 2016 р. на суму 9612,80 грн., № К00002376 від 14 травня 2016 р. на суму 25301,60 грн., № К00002377 від 14 травня 2016 р. на суму 22034,72 грн., № К00002386 від 14 травня 2016 р. на суму 16767,87 грн., № К00002391 від 14 травня 2016 р. на суму 17062,69 грн., № К00002392 від 14 травня 2016 р. на суму 22034,72 грн., № К00002397 від 16 травня 2016 р. на суму 22034,72 грн., № К00002398 від 16 травня 2016 р. на суму 22034,72 грн., № К00002410 від 16 травня 2016 р. на суму 24736,00 грн., № К00002423 від 16 травня 2016 р. оплачена в частині 13906,63 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що залишилися неоплаченими відповідачем наступні накладні: № К00002423 від 16 травня 2016 року в частині 3 156,06 грн., видаткові накладні (том І а.с. 111-136) у повному розмірі, № К00003148 від 31 травня 2016 р. в частині 19 567,84 грн., повернуто товару в частині на суму 4 100,32 грн., № К00003550 від 09 червня 2016 р. повернуто товар на повну суму накладної.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до накладної від 09 червня 2016 року на повернення товару, відповідачем було повернено для позивача товар на загальну суму 24 501,60грн. Оскільки в накладній від 09 червня 2016 року на повернення товару не зазначено за якими видатковими накладними на поставку повертається товар, то позивач зарахував вартість поверненого товару в рахунок оплати за видатковою накладною № К00003550 від 09 червня 2016 на суму 20 401,28 грн. та частково в рахунок оплати за видатковою накладною № К00003148 від 31 травня 2016 на суму 4 100,32 грн.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи умови договору та п. 3 специфікації, відповідач був зобов'язаний здійснювати оплату отриманого від позивача товару за кожною окремою видатковою накладною протягом 30 календарних днів від дати її підписання.
Проте, станом на дату подання позовної заяви, відповідачем не оплачена на користь позивача вартість товару за договором на загальну суму 473 839 , 83 коп., не надано таких доказів і в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, 04 серпня 2016 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки про взаємні розрахунки (том І а.с.65-66). Зазначеним актом звірки, відповідач підтверджує наявність заборгованості перед позивачем станом на 04 серпня 2016 року в розмірі 1 143 839,83грн.
Листом № 27/10/16 від 27 жовтня 2016 року відповідач підтверджує, що станом на 25 жовтня 2016 року непогашена заборгованість перед позивачем за поставку товару, згідно договору, складає 773 839,83 грн.
Також, позивачем направлено відповідачу лист - вимогу від 01 червня 2017 року № 01-01/06 щодо сплати заборгованості в розмірі 473 839,83грн. за поставлений, згідно умов договору, товар (том І а.с.67-70). Зазначену вимогу відповідач отримав 09 червня 2017 року, що підтверджується поштовими квитанціями (том І а.с.70). Вимога позивача від 01 червня 2017 року № 01-01/06 залишена відповідачем без відповіді.
Всупереч умовам договору, специфікації та в порушення положень ГК України і ЦК України, відповідач не здійснив оплату товару на суму 473 839,83грн., який був поставлений йому позивачем.
Вищенаведене стало підставою для звернення позивача з вимогами про стягнення 473 839,83грн. вартості поставки товару, а також 73 789,47грн. інфляційних, 15 634,22грн. 3% річних, 56 960,38грн. пені.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.712 ЦК України, що кореспондується із ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вказана норма Цивільного Кодексу кореспондується із ст. 193 ГК України, відповідно до ч. 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).
У відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалося вище, відповідач згідно п. 2.2 договору, відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати позивачу вартість отриманого товару. Умовами п. 3 специфікації, позивач та відповідач домовилися, що оплата товару здійснюється відповідачем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Всупереч умовам договору, специфікації та в порушення положень ГК України і ЦК України, відповідач не здійснив оплату товару на суму 473 839,83грн., який був поставлений йому позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, керуючись ст. 625 ЦК України, крім основної суми грошового зобов'язання, вимагає від відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 73 789,47грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 15 634 ,22грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).
Згідно п. 6.2 договору сторони узгодили, що, у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період заборгованості, від суми заборгованості за кожний день несплати платежу.
За умовами ст. 253 ЦК України нарахування пені триває протягом шести місяців. Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем подано клопотання про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якому просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 473 839,83 грн., інфляційні втрати в розмірі 73 789,47 грн., 3% річних у розмірі 15 613,76 грн. та пеню у розмірі 56 547,30 грн.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” від 26.12.2011 року №18 у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Окрім того, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано факту належного виконання зобов'язань за договором.
Враховуючи матеріали справи, позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених (зменшених) позовних вимог, судова колегія прийшла до висновку, що уточнені (зменшені) позовні вимоги ТОВ «ОСОБА_3 мандарин квадра»до ТОВ “Львівський будівельний холдинг” про стягнення суми основного боргу в розмірі 473 839,83 грн., інфляційних втрат в розмірі 73 789,47 грн., 3% річних у розмірі 15 613,76 грн. та пені у розмірі 56 547,30 грн. є обґрунтованими правомірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо посилання скаржника на те, що, оскільки після поставки останньої партії товару та відповідно виникнення обов»язку сплатити кошти за вищевказаний товар, закінчилася позовна давність в один рік (остання поставка товару відбулася 09.06.2016) стягнення з відповідача пені є незаконним та необгрунтованим, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач в ході розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв про застосування позовної давності щодо стягнення пені, а також в суд апеляційної інстанції не подано обгрунтованих доказів неможливості подання такої заяви в суд першої інстанції.
З огляду на викладене така заява не підлягає задоволенню..
Окрім того, щодо клопотання скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зважаючи на зазначені норми права, а також на те, що скаржником не надано суду належним та допустимих доказів винятковості даного випадку, судова колегія відмовляє у задоволення зазначеного клопотання скаржника.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:
1.Рішення Господарського суду Львівської області від 29.08.2017 у справі №914/1636/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3.Справу направити у Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Галушко Н.А
Суддя Данко Л.С.
Суддя Орищин Г.В.