04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" листопада 2017 р. Справа№ 43/83
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Сотнікова С.В.
Пантелієнка В.О.
при секретарі судового засідання Чміль Я.Є.
та представників:
від апелянта: Боженко В.М. (дов. від 31.09.2017);
від ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві: Аліфанов Т.Ю. (дов. від 28.11.2016 № 47/26-50-10-20);
прокурор Шевченко О.В. (посвідчення № 047792 від 04.09.2017);
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М.
на ухвалу господарського суду міста Києва від 31.07.2017
у справі № 43/83 (Суддя Яковенко А.В.)
за заявою заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"
про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
межах справи № 43/83
за заявою ВАТ трест "Київміськбуд-1" ім. П. Загороднього
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"
про банкрутство
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №43/83 задоволено заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії в межах справи №43/83 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"; визнано право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" в особі ліквідатора передати Київській міській раді об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Роспромінвест" в особі ліквідатора Іванкова В.М. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
У судовому засіданні 15.11.2017 представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та прокурор заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили суд залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Інші учасники провадження у справі не з'явилися. Про день і час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцятиденного строку з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності учасників, що не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.
Згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються норми цього Закону в редакції, що діяла до 19.01.2013 (далі по тексту - Закон).
Відповідно до ст. 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.
Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.
Згідно зі ст. ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.01.2008 порушив справу № 43/83 про визнання банкрутом товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест".
Постановою господарського суду м. Києва від 25.01.2008 у справі № 43/83 боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого - Баскакова О.В., якого зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду звіт і ліквідаційний баланс на затвердження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2008 припинено процедуру ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено по справі № 43/83 розпорядником майна арбітражного керуючого - Баскакова Олександра Віталійовича.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2009 введено процедуру санації боржника, призначено керуючим санації боржника арбітражного керуючого Кізленка В.А.
Постановою господарського суду м. Києва від 10.02.2010 у справі № 43/83 було припинено процедуру санації товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест", припинено повноваження керуючого санацією боржника - арбітражного керуючого Кізленка В.А., визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2015, крім іншого, призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" арбітржаного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича (свідоцтво №773 від 15.04.2013).
26.09.2016 ліквідатором ТОВ "Роспромінвест" Іванковим В.М. було подано до канцелярії суду клопотання, в якому останній просив суд визнати за ТОВ "Роспромінвест" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.07.2017 було відмовлено у задоволенні клопотання ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. про визнання за ТОВ "Роспромінвест" право власності на об'єкт незавершеного будівництва - (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 у даній справі апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 - без змін. Вказана постанова не оскаржена до Вищого господарського суду України.
27.01.2017 до господарського суду м. Києва надійшла заява Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.
Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції, задовольнив заяву Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії в межах справи №43/83 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест"; визнано право комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві; зобов'язано Товариства з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" в особі ліквідатора передати Київській міській раді об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві.
З даним судовим рішенням апелянт не погодився.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з повним дослідженням матеріалів справи та є такою, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.
11.12.2003 між Київською міською санітарно-епідеміологічною станцією (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роспромінвест" (інвестор) був укладений договір про пайове інвестування будівництва №02 (надалі - "Договір"), відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, сторони беруть пайову участь в будівництві об'єкту №1 (лабораторний комплекс замовника, який буде розташовано на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, яка належить замовнику на праві постійного користування згідно рішення Київради №253/1230 від 03.04.2001) та об'єкту №3 (житловий комплекс, який включає в себе житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, а також підземним паркінгом на прилеглій території до вказаного будинку, за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 35), ремонті частини приміщень об'єкту №2 (будівля замовника, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Некрасівська, 10/8), а саме перший поверх - коридор, 6 кабінетів, другий поверх - 3 кабінети, третій поверх - приміщення бак лабораторії.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що будівництво і здача в експлуатацію об'єкта 1 та ремонт об'єкта 2 здійснюється першочергово до вводу в експлуатацію об'єкта-3 відповідно до графіку виконання робіт, який узгоджується сторонами цього договору.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.03.2004 №468 було надано дозвіл Київському міському територіальному медичному об'єднанню "Санепідслужба" здійснити проектування та будівництво лабораторного корпусу на вул. Естонській, 3, у Шевченківському районі м. Києва.
Додатковою угодою від 30.03.2007 до Договору сторони домовилися внести зміни, в тому числі, до пункту 2.4 та виклали його в наступній редакції: "За умови виконання інвестором зобов'язань щодо будівництва і здачі в експлуатацію об'єкта-1 та ремонту об'єкта-2, замовник отримує в оперативне управління 100% площі об'єкту-1, який в встановленому порядку передається інвестором у комунальну власність територіальної громади м. Києва та 100% відремонтованих приміщень об'єкту-2 з урахуванням ремонтних робіт, проведених ТОВ НВО "Техбудсервіс" відповідно до п. 1.3 протоколу намірів від 03.12.2003 №01 до вище наведеного договору. Інвестор отримує право власності на 100% площі об'єкта 3, оформлення якого здійснюється відповідно з чинним законодавством України.
Додатковою угодою від 30.09.2008 №5 до Договору сторони домовилися продовжити встановлений пунктом 1 додаткової угоди від 08.08.2007 кінцевий строк для виконання робіт по будівництву та введенню в експлуатацію об'єкту № 1 до жовтня 2009 року.
12.10.2010 було затверджено акт готовності об'єкта до експлуатації, а саме - житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом (2 черга) за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35.
Листами від 04.04.2014 №062/12/300-2497, від 03.06.2014 №062/12/50/119-4453, від 21.07.2014 №062/12/50/1195864 Департамент комунальної власності м. Києва звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку прокурора, відмовою ТОВ "Роспромінвест" від передання спірного об'єкту незавершеного будівництва до комунальної власності територіального громади міста Києва.
Як було встановлено судом першої інстанції, пунктом 2.4 Договору в редакції додаткової угоди від 30.09.2007, за умови виконання інвестором зобов'язань щодо будівництва і здачі в експлуатацію об'єкта-1 та ремонту об'єкта-2, замовник отримує в оперативне управління 100% площі об'єкту-1, який в встановленому порядку передається інвестором у комунальну власність територіальної громади м. Києва та 100% відремонтованих приміщень об'єкту-2 з урахуванням ремонтних робіт, проведених ТОВ НВО "Техбудсервіс" відповідно до п. 1.3 протоколу намірів від 03.12.2003 №01 до вище наведеного договору. Інвестор отримує право власності на 100% площі об'єкта 3, оформлення якого здійснюється відповідно з чинним законодавством України.
Таким чином, зазначеним вище пунктом Договору сторонами було погоджено, що об'єкт-1, тобто лабораторний комплекс замовника, який буде розташовано на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, яка належить замовнику на праві постійного користування згідно рішення Київради від 03.04.2001 №253/1230, передається ТОВ "Роспромінвест" у комунальну власність територіальної громади м. Києва.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
Частинами 1 та 2 статті 9 вказаного Закону визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, підписавши Договір з урахуванням додаткової угоди від 30.09.2007, ТОВ "Роспромінвест" як інвестор погодився, що право власності на лабораторний комплекс замовника, розташований на земельній ділянці по вул. Естонській, 3, має бути передано у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
Як було зазначено вище, листами №062/12/300-2497 від 04.04.2014, №062/12/50/119-4453 від 03.06.2014, №062/12/50/1195864 від 21.07.2014 Департамент комунальної власності м. Києва звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3.
У відповідь на вказані листи ліквідатор ТОВ "Роспромінвест" повідомив Департамент комунальної власності м. Києва про відсутність у нього будь-яких документів, що стосуються укладення та виконання умов Договору, що унеможливлювало вчинення дій щодо передачі об'єкта будівництва у комунальну власність м. Києва.
В той же час, 26.09.2016 в межах процедури банкрутства ТОВ "Роспромінвест" у справі господарського суду міста Києва №43/83 ліквідатором боржника було подано клопотання про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, саме за ТОВ "Роспромінвест".
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Отже, враховуючи те, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1732цс15.
За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
В той же час, згідно з умовами укладеного сторонами Договору, об'єкт будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, мав бути переданий ТОВ "Роспромінвест" до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а відтак у ТОВ "Роспромінвест" не виникало жодних прав на такий об'єкт.
При цьому необхідно зазначити, що ТОВ "Роспромінвест" реалізувало свій майновий інтерес як інвестор за Договором, оскільки отримало у власність 100% площ житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35, що не спростовується апелянтом.
Приймаючи до уваги невизнання ТОВ "Роспромінвест" прав територіальної громади міста Києва, щодо яких заявлено позов, з метою недопущення порушення прав суб'єкта господарювання, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах Київської міської ради шляхом визнання права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на об'єкт незавершеного будівництва (лабораторний корпус) площею 4 133,9 кв.м, що знаходиться на вул. Естонській, 3 у м. Києві, а також зобов'язання ТОВ "Роспромінвест" передати такий об'єкт Київській міській раді.
Стосовно заявленого ліквідатором ТОВ "Роспромінвест" клопотання про застосування у даній справі наслідків спливу строку позовної давності, то судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків його пропуску, з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо здійснення дій від імені територіальної громади міста Києва, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Як встановлено судом, умовами Договору не було встановлено строку для виконання ТОВ "Роспромінвест" як інвестором зобов'язання з передання об'єкту 1 в комунальну власність територіальної громади міста Києва.
В той же час, Департамент комунальної власності м. Києва як структурний підрозділ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) неодноразово звертався до ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" з проханням підписати акт приймання-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Києва об'єкт незавершеного будівництва на вул. Естонській, 3 (листи від 04.04.2014 №062/12/300-2497, від 03.06.2014 №062/12/50/119-4453, від 21.07.2014 №062/12/50/1195864).
Листом від 14.07.2014 №1 ліквідатор ТОВ "Роспромінвест" повідомив Департамент комунальної власності м. Києва про відсутність достатнього обсягу первинних документів для належного виконання умов Договору.
При цьому, 26.09.2016 в межах процедури банкрутства ТОВ "Роспромінвест" у справі господарського суду міста Києва №43/83, як вже зазначалося вище, ліквідатором боржника було подано клопотання про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на вул. Естонській, 3, в м. Києві, саме за ТОВ "Роспромінвест".
Таким чином, моментом порушення прав територіальної громади міста Києва та початком відліку позовної давності у даній справі є вчинення ліквідатором боржника дій, спрямованих на включення до ліквідаційної маси спірного об'єкту будівництва для подальшого його відчуження, а не передання його до комунальної власності, як це визначено п. 2.4 Договору.
За таких обставин, станом на момент звернення прокурора із даним позовом до суду першої інстанції (27.01.2017) строк позовної давності в даному випадку не сплив, що вірно було зазначено судом першої інстанції.
Доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М., зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції від 31.07.2017 у даній справі. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-1, 33, 34, 43, 101-106 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Роспромінвест" Іванкова В.М. залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 31.07.2017 у справі № 43/83 - без змін.
2. Матеріали справи № 43/83 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ГПК України.
Повний текст постанови підписаний 20.11.2017.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді С.В. Сотніков
В.О. Пантелієнко