04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" листопада 2017 р. Справа№ 910/9848/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Верьовкін С.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Риженко О.С. (дов. від 29.12.2016 р.);
від відповідача: Шаповал В.М. (дов. від 01.03.2017 р.);
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Сінта-Сервіс"
на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2017 року .
у справі № 910/9848/17 (суддя: Сташків Р.Б.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Славія - АКБ"
до приватного підприємства "Сінта-Сервіс"
про стягнення 134 478,12 грн.,-
У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Славія - АКБ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до приватного підприємства "Сінта-Сервіс" про стягнення 134 478,12 грн., з яких 113 661,56 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 3 421,23 грн. 3 % річних та 17 395,33 грн. інфляційних втрат.
14.08.2017 р. позивачем було подано до господарського суду міста Києва клопотання про припинення провадження щодо стягнення з відповідача 56 830,80 грн. у зв'язку зі сплатою вказаних сум відповідачем.
У зв'язку з наданням позивачем доказів погашення відповідачем 56 830,80 грн. заборгованості (копії виписок банку додані до заяви від 14.08.2017 р.), що входять до предмету спору, та прийняття їх судом, господарським судом міста Києва ухвалою від 14.08.2017 р. було припинено провадження у справі у частині стягнення 56830,80 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2017 р. у справі № 910/9848/17 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Славія - АКБ" задоволено: стягнуто з приватного підприємства "Сінта-Сервіс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Славія - АКБ" 56 830 грн. 76 коп. заборгованості, 3 421 грн. 23 коп. 3% річних, 17 395 грн. 33 коп. втрат від інфляції.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, з залучених до справи доказів (банківські виписки та лист про зміну призначення платежу), а також з усних не спростованих відповідачем тверджень позивача, вбачається, що заборгованість відповідача з оплати поставленого по вищевказаній накладній товару не була погашена повністю та станом на час розгляду спору та винесення рішення становить 56830,76 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, приватне підприємство "Сінта-Сервіс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2017 р. у справі № 910/9848/17 та припинити провадження у справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що відповідач, надавши 03.08.2017 р. клопотання про перенесення розгляду справи, скористався своїм правом щодо участі у розгляді справи, в зв'язку з чим попередив суд першої інстанції про неможливість прибуття представника відповідача у судове засідання. Отже, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання апелянта, позбавив останнього прав, визначених ст. 22 ГПК України. Крім того зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що спірна заборгованість у сумі 56 830,80 грн. була сплачена апелянтом 14.08.2017 р. на підставі платіжного доручення № 4054.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 р. апеляційну скаргу приватного підприємства "Сінта-Сервіс" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/9848/17.
17.0.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 14.11.2017 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, провадження у справі припинити.
В судовому засіданні 14.11.2017 р. представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.08.2014 р. між ТОВ «Славія-АКБ», як виконавцем, та ПП «Сінта-Серсіс», як замовником, було укладено договір №15.08.2014 (договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику замовлений товар (залізобетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа виконавця) по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар, та здійснити його оплату на умовах даного договору. (том 1, а.с. 16)
Відповідно до п. 2.1. договору кількість товарів, що підлягають виготовленню та поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, визначаються у заявках замовника, рахунках-фактурах виконавця та накладних (товарно-транспортних, фактичних або видаткових).
Згідно з п. 3.1. договору загальна вартість договору визначається сумарною вартістю всіх виконаних виконавцем і прийнятих замовником заявок протягом терміну дії договору.
Пунктом 5.1 зазначеного договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється в денний час на адресу, та в строки, що зазначені замовником в письмових замовленнях, та погоджені виконавцем, відповідно до п. 2 договору.
За умовами п. 7.1 договору ціна товару, що входить у партію поставки, вказується виконавцем у рахунку-фактурі. Розрахунок за товар по дійсному договору проводиться на умовах 100 % передоплати за поставлений товар.
Згідно з п. 7.4. договору оплата здійснюється замовником на підставі цього договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії товару. Замовник зобов'язаний оплатити товар згідно рахунку-фактури (п. 7.5. договору)
Відповідно до п. 9.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і дії до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000171 від 22.04.2016 р. щодо оплати товару - листу поліетиленового загальною кількістю 180,000 у сумі 199 687,68 грн. (том 1, а.с. 22)
15.08.2016 р. позивачем було поставлено відповідачу товар - лист поліетиленовий загальною кількістю 180,000 у сумі 199 687,68 грн.
На підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи долучено видаткову накладну № РН-0000443 від 15.08.2016 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств, та згідно якої постачальник відвантажив, а покупець отримав товар відповідно до рахунку-фактури СФ-0000171 від 22.04.2016 р. на загальну суму 199 687,68 грн. (а.с. 21)
Як вказує позивач, відповідачем було лише частково оплачено товар, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с. 25-26) у зв'язку з чим станом на дату подачі позову за відповідачем була наявна заборгованість у сумі 113 661,56 грн.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього 134 478,12 грн., з яких 113 661,56 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 3 421,23 грн. 3 % річних та 17 395,33 грн. інфляційних втрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем після порушення провадження у справі було подано клопотання про припинення провадження щодо стягнення з відповідача 56 830,80 грн.
До вказаної заяви позивачем було додано банківську виписку, з якої вбачається з 26.06.2017 р., 27.06.2017 р., 29.06.2017 р., 30.06.2017 р. та 03.07.2017 р. відповідачем згідно рахунку-фактури СФ-0000171 від 22.04.2016 р. було сплачено всього 56 830,80 грн. (а.с. 40)
Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.08.2017 року у даній справі було припинено провадження в частині стягнення 56 830,80 грн. боргу (а.с. 47)
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що з залучених до справи доказів (банківські виписки та лист про зміну призначення платежу), а також з усних не спростованих відповідачем тверджень позивача, вбачається, що заборгованість відповідача з оплати поставленого по вищевказаній накладній товару не була погашена повністю та станом на час розгляду спору та винесення рішення становить 56830,76 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України відповідач, як покупець, повинен був оплатити поставлений позивачем відповідно до видаткової накладної № РН-0000443 від 15.08.2016 р., товар після його прийняття, у зв'язку з чим прострочення платежу виникло на наступний день після отримання товару за відповідними накладними, а саме з 16.08.2016 р.
Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару за накладною РН-0000443 від 15.08.2016 р.
Враховуючи вищевикладене, факт поставки позивачем відповідачу 15.08.2016 р. товару на суму 199 687,68 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.
За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Вимогами ст. 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, після звернення позивача до суду з позовом відповідачем було частково сплачено суму основного боргу розмірі 56 830,80 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача. (а.с. 40)
Відповідно до пункту 11 частини першої ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі № 910/9848/17 в частині стягнення 56 830,80 грн. основного боргу на підставі пункту 11 частини першої ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Отже, зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що за договором № 15.08.2014 від 15.08.2014 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 199 687,68 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору станом на момент винесення рішення поставлений товар був оплачений частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором № 15.08.2014 від 15.08.2014 р. у сумі 56 830,76 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 56 830,76 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.
Стосовно посилання апелянта, що ним станом на момент винесення рішення було в повному обсязі оплачено суму основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 4054 від 14.08.2017 р., колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з наданої банківської виписки позивача за період 14.08.2017 р., кошти у сумі 56 830,76 грн. були оплачені відповідачем 14.08.2017 р. 17:24 годині, тоді як судове засідання, на якому було винесено рішення судом першої інстанції, було закінчено призначено на 15:00 та закінчено о 15:10 відповідно до протоколу судового засідання.
Таким чином, вказана сплата була здійснена відповідачем після винесення судом першої інстанції рішення.
Отже, колегія суддів зазначає, на момент слухання справи у суді першої інстанції та на момент винесення рішення судом першої інстанції вказана сплата суми основної заборгованості відповідачем здійснена не була.
Відносно позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає на наступне.
Як передбачено вимогами ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України прострочення оплати за видатковою накладною № РН-0000443 від 15.08.2016 р. мало місце з 16.08.2016 р., колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 16.08.2016 р. по 13.06.2017 р., погоджується з здійсненим розрахунком, та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 395,33 грн. інфляційних втрат та 3 421,23 грн. 3 % річних.
Контррозрахунку 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем як до суду першої інстанції так і до апеляційного господарського суду надано не було.
Стосовно твердження відповідача, що рішення суду винесено без участі представника відповідача, що є грубим порушенням його прав, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи. Позовна заява була прийнята господарським судом міста Києва до розгляду та провадження 19.06.2017р., ухвала про порушення провадження у справі була надіслана на адресу відповідача 20.06.2017 р. та отримана останнім 22.06.2017 р., про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали (а.с. 5), тоді як рішення судом першої інстанції було винесено 14.08.2017 р., а отже у відповідача було достатньо часу скористатись своїми правами, наведеними у статті 22 ГПК України, надавши суду усні та письмові пояснення та направивши уповноваженого представника в судове засідання.
Водночас, колегія суддів враховує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Наведені відповідачем в клопотанні про відкладення розгляду справи обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не є об'єктивно непереборними. Юридична особа, як учасник судового процесу, не позбавлена права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів підприємства у суді.
Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналізуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що відповідач не був позбавлений права в порядку ст. 28 ГПК України направити в судове засідання іншого представника.
Крім того, у відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Таким чином, доводи апелянта про порушення його права на участь в судовому засіданні є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2017 року у справі № 910/9848/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу приватного підприємства "Сінта-Сервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2017 року у справі № 910/9848/17 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2017 року у справі № 910/9848/17 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/9848/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко