20.11.2017 Справа № 904/8670/17
За позовом Публічного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ",
м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення 23 617,71 грн. за договором купівлі - продажу теплової енергії
Суддя Назаренко Н.Г.
Секретар судового засідання Гриценко І.О.
Представники:
Від позивача: Кожемятов К.М. - представник за довіреністю № 3414/01 від 03.10.2017
Від відповідача: ОСОБА_1
Публічне акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 18 534,90 грн. - основного боргу, 2 865,27 грн. - інфляційних втрат, 662,05 грн. - 3 % річних, 980,05 грн. - пені, 575,44 грн. - 7 % штрафу за Договором купівлі-продажу теплової енергії № 1229 від 03.03.2014.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу теплової енергії № 1229 від 03.03.2014 в частині своєчасної та повної оплати вартості теплової енергії.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечив, надав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та про розстрочку виконання рішення.
Ухвалою суду від 30.10.2017 розгляду справи відкладався на 20.11.2017.
Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи не заявлялись.
В судовому засіданні 20.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
03.03.2014 року між Державним підприємством "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» (далі - теплопостачальна організація - продавець, позивач ) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - споживач - покупець, відповідач) укладено Договір № 1229 купівлі-продажу теплової енергії (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого теплопостачальна організація - продавець бере на себе зобов'язання постачати споживачеві - покупцю теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач - покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Сторони зобов'язуються керуватись цим договором, діючим законодавством України та, зокрема, наступними нормативно-правовими актами: Законом України "Про теплопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", "Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж" ГКД 34-20.507-2003, "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж" № 71 від 14.02.2007, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою КМУ №1198 від 03.10.1997 року, Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 року (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору теплова енергія постачається споживачу - покупцю в обсягах, визначених в Додатку 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об'єму породного газу).
Згідно п. 3.2.5. Договору споживач - покупець зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни визначені Договором.
Розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України (п. 6.1. Договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2. Договору).
Пунктом 6.3. Договору встановлено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України, шляхом 30 відсотків попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання. Решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли при цьому від споживача-покупця, зараховуються передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за цим договором.
Остаточний розрахунок за фактично спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Цей договору набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 31 грудня 2014 року, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України.
Договір припиняє свою дію у випадках:
- закінчення строку, на який він був укладений;
- взаємної згоди сторін про його припинення;
- прийняття відповідного рішення господарським судом;
- ліквідація однієї зі сторін (п. 10.1. Договору).
Відповідно до п. 10.3. договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
На виконання умов Договору сторони за період з січня 2015 р. по березань 2017 р. підписали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 20 942,91 грн., копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 25-39).
Позивач у позові зазначає, що відповідач здійснив часткову оплату теплової енергії, у зв'язку з чим залишок заборгованість за період з січня 2015 р. - по березань 2017 р. складає 18 534,90 грн., що і стало причиною спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку товару в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Враховуючи, що наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 18 534,90 грн. підлягають задоволенню.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 980,05 грн. за період з 21.11.2016 по 30.08.2017, 3 % річних - 662,05 грн. за період з 21.02.2015 по 30.08.2017, інфляційні втрати - 2 865,27 грн. за період з 01.03.2015 по 01.08.2017 та 7% штрафу - 575,44 грн.
Відповідно до п.7.3. Договору за порушення строків сплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію, у нього стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки, Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено стронами у три роки.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунки Позивача, судом встановлено, що сума пені за період з 21.11.2016 по 30.08.2017 становить 983,18 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення повинна підлягати сума заявлена позивачем 980,05 грн.
7% штрафу у розмірі 575,44 грн. нараховані правомірно.
Слід зазначити, що Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке обґрунтовано скрутним фінансовим становищем.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.
Згідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення судом розміру присудженої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на визначених законом підставах.
Водночас, виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановленні договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК України).
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені та 7% штрафу до 50%.
Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача підлягає сума пені у розмірі 490,03 грн. та 7% штрафу - 287,44 грн.
В частині стягнення пені у розмірі 490,03 грн. та 7% штрафу - 287,44 грн. слід відмовити.
Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Cудом встановлено, що 3 % річних за період з 21.02.2015 по 30.08.2017 становлять 662,79 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 662,05 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах № 905/707/16 від 26.10.2016р., № 905/711/16 від 22.11.2016р. та № 904/6149/16 від 27.12.2016р.
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати за період з березня 2015р. по травень 2017р. становлять 2 881,14 грн., однак, суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 2 865,27 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу вказаної норми обов'язок доведення обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача суми основного боргу у розмірі 18 534,90 грн., пені - 490,03 грн., 7% штрафу - 287,44 грн., 3% річних - 662,05 грн., інфляційних втрат - 2 865,27 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору, суд враховує, що відповідно до п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на відповідача.
В ході розгляду справи відповідач заявив клопотання про розстрочення виконання судового рішення.
Вказане клопотання відповідач обґрунтовує скрутним фінансовим становищем.
Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови унормовано статтею 121 Господарського процесуального кодексу України.
Так, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Наведена норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Відповідно до п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.
Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки визначається господарським судом.
Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у строк. При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
З врахуванням викладеного та приймаючи до уваги те, що позивач в судовому засіданні не заперечив проти розстрочки виконання рішення, суд вважає за можливе заяву відповідача про розстрочення виконання рішення задовольнити та розстрочити виконання рішення в частині стягнення заборгованості у сумі основного боргу у розмірі 18 534,90 грн., пені - 490,03 грн., 7% штрафу - 287,44 грн., 3% річних - 662,05 грн., інфляційних втрат - 2 865,27 грн. та витрат по сплаті судового збору - 1 600,00 грн., на 3 місяці, починаючи з грудня 2017 року, за наступним графіком:
1) до 20.12.2017 року - 8 146,56 грн.;
2) до 20.01.2017 року - 8 146,56 грн.;
3) до 20.02.2017 року - 8 146,57 грн.
Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 267 525, 526, 527, 530, Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 36, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1; код ЄДРПОУ 00130850) 18 534,90 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири грн. 90 коп.) - основного боргу, 2 865,27 грн. (дві тисячі вісімсот шістдесят п'ять грн. 27 коп.) - інфляційних втрат, 662,05 грн. (шістсот шістдесят дві грн. 05 коп.) - 3 % річних, 490,03 грн. (чотириста дев'яносто грн. 03 коп.) - пені, 287,44 грн. (двісті вісімдесят сім грн. 44 коп.) - 7 % штрафу, 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) - судового збору, про що видати наказ.
Розстрочити виконання рішення у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 18 534,90 грн., пені - 490,03 грн., 7% штрафу - 287,44 грн., 3% річних - 662,05 грн., інфляційних втрат - 2 865,27 грн. та витрат по сплаті судового збору - 1 600,00 грн. на 3 місяці з оплатою Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (50000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1; код ЄДРПОУ 00130850) за наступним графіком:
1) до 20.12.2017 року - 8 146,56 грн.;
2) до 20.01.2017 року - 8 146,56 грн.;
3) до 20.02.2017 року - 8 146,57 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення, оформленого
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,
- 21.11.2017
Суддя Н.Г. Назаренко