08 листопада 2017 року Справа № 922/1427/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Алєєвої І.В., Данилової М.В.
розглянувши касаційну скаргу Харківської міської ради
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017
у справі№ 922/1427/17 Господарського суду Харківської області
за позовомХарківської міської ради
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про розірвання договору
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаГрєнков І.В.
- - відповідачане з'явився
У травні 2017 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просила суд: розірвати договір на право тимчасового користування землею від 21.12.1999 за № 2162, зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею виконкомом Харківської міської ради, укладений між виконавчим комітетом Харківської міської ради та підприємцем ОСОБА_4; зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку загальною площею 0,0352 га по АДРЕСА_1 територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.
Позов обґрунтовано істотним порушенням умов зазначеного договору в частині цільового використання земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.05.2017 у справі № 922/1427/17 (суддя Прохорова С.А.) позов задоволено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 (головуючий Россолов В.В., судді: Гетьман Р.А., Тихий П.В.) вказане судове рішення скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 10.02.1999 № 116 підприємцю ОСОБА_6 надано в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,0352 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (павільйону) строком до 31.12.2023.
На підставі вказаного рішення, між виконавчим комітетом Харківської міської ради та відповідачем укладено договір на право тимчасового користування землею від 21.12.1999 № 2162.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.12.1999 № 1647 відповідачу надано дозвіл на проектування та реконструкцію павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2.
Рішенням Харківської міської ради від 27.11.2002 відповідачу продовжено строки реконструкції павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2 до 01.06.2004.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.12.2003 № 1308 відповідачу надано дозвіл на коригування робочого проекту реконструкції нежитлової будівлі літ. Б-1 по АДРЕСА_1 під мийку автомобілів з торговельними приміщеннями в частині надбудови будівлі для розташування на другому поверсі кафе-бару та більярдної.
Розпорядженням Харківського міського голови від 27.05.2004 № 1344 ПП ОСОБА_4 надано дозвіл на проектування та реконструкцію павільйону по прийому склотари під мийку автомобілів та торгівельні приміщення по АДРЕСА_2.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 16.06.2004 року № 552 затверджено акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструйованої нежитлової будівлі літ. "Б-1" по АДРЕСА_1 під мийку автомобілів з торговельними приміщеннями і надбудовою будівлі для розташування на другому поверсі кафе-бару та більярдної відповідачу (свідоцтво про право власності від 13.07.2004, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради).
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.04.2005 № 426 відповідачу надано дозвіл на реконструкцію вбудованих приміщень автомийки під дискобар.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 03.05.2006 № 469 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції вбудованих приміщень автомийки під дискобар по АДРЕСА_1 площею 156,5 кв. м. відповідача.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.04.2017 № 86096443 право власності на нежитлову будівлю літ. В-2 площею 567,1 кв. м. по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 13.07.2004, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.
У відповідності до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, інформація по вищевказаному відсутня.
Згідно технічного паспорту, виготовленого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 27.04.2006 (інвентаризійна справа 75229, реєстровий № 1217) нежитлова будівля літ. "В-2" площею 597,0 м. кв. по АДРЕСА_1 є громадським будинком (діскобар).
Відповідно до інформації КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 09.03.2017 року № 2574 згідно замовленню ОСОБА_4 щодо виготовлення технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. "Б-1" та наданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.12.2003 року № 1308, 27.01.2004 було проведено обстеження об'єкта нерухомого майна. Обстеженням встановлено, що літ. "Б-1" знесено та на його місці побудовано нежитлову будівлю літ. "В-2" загальною площею 567,1 м. кв., яка використовувалась під мийку автомобілів з торгівельними приміщеннями, кафе-баром та більярдною. Вищевказана нежитлова будівля була прийнята до експлуатації згідно акту державної технічної комісії, затвердженого рішенням Харківського міськвиконкому від 16.06.2004 № 552 та видано 13.07.2004 свідоцтво про право власності виконавчим комітетом Харківської міської ради на ім'я ОСОБА_6.
В своєму позові про розірвання договору на право тимчасового користування землею та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради позивач посилається на те, що відповідач використовує її для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (караоке-ресторан з вивіскою "НЕ ГОНИ") та літнього майданчику, на якому розміщені малі архітектурні форми, а не павільйону.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про істотне порушення умов договору, яке полягає у нецільовому використанні земельної ділянки.
Постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано вказане судове рішення з прийняттям нового рішення про відмову у позові, мотивована недоведеністю використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувач зобов'язаний забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням.
Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням. Зокрема землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
За умовами договору оренди земельна ділянка була надана відповідачеві для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (павільйону).
Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (стаття 39 Земельного кодексу України).
У свою чергу наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель", зареєстрованим в Мін'юсті 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306, визначено класифікацію видів цільового призначення земель в межах категорій, встановлених статтею 19 Земельного кодексу України.
Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Класифікацією встановлено, що землі, які за категорією відносяться до земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням поділяються на розділи та відповідно підрозділи:
землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше);
землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва;
землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, кафе, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування).
Таким чином, використання земельної ділянки, яка надана за цільовим призначенням для розміщення об'єктів комерційного призначення (у даному випадку "для експлуатації і обслуговування нежитлового приміщення (павільону)" передбачає використання земельної ділянки в межах категорії земель житлової та громадської забудови, тобто для розміщення та експлуатації житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою (частина 5 статті 20 Земельного кодексу України).
Отже, порядок зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, на відміну від зміни цільового призначення земель, може самостійно визначатись її користувачем.
Тобто, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може відбутись лише в разі користування відповідачем земельною ділянкою в інших цілях аніж розміщення та експлуатація житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Судом апеляційної інстанції на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,0352 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі (кафе).
У відповідності до Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548 відповідне користування земельної ділянки є різновидом функціонального використання (виду) землі в межах категорії-землі житлової та громадської забудови.
В даному випадку, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано виходив з того, що має місце зміна виду використання земельної ділянки (у зв'язку із зміною архітектурної форми місця громадського призначення: з павільйону на двоповерхову будівлю) в межах однієї категорії земель, а саме: земель житлової та громадської забудови, що повною мірою узгоджується з частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем використовується земельна ділянка чітко в межах вказаної категорії.
При цьому, у відповідності до положень Земельного кодексу України, Класифікатора видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548 сама по собі зміна архітектурної форми місця громадського призначення (з павільйону на двоповерхову будівлю) не є свідченням нецільового використання особою земельної ділянки згідно статті 96 Земельного кодексу України.
У зв'язку з цим, висновки суду першої інстанції про використання відповідачем земельної ділянки за нецільовим призначенням та необхідності проходження ним процедур, які згідно земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, отримання погоджень органів виконавчої влади, тощо) зроблені при невірному застосуванні норм земельного законодавства.
Разом з тим, статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм, дострокове розірвання договору оренди землі можливе на вимогу однієї із сторін в разі такого невиконання своїх обов'язків другою стороною, що є істотним, тобто завдає іншій стороні такої шкоди, яка унеможливлює та/або значною мірою перешкоджає досягненню нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Іншим критерієм істотності порушення договору у законі зазначається термін "шкода", який слід тлумачити з урахуванням ч.2 ст.22 ЦК України, а істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи з розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
Відтак, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (аналогічна позиція міститься у постанові ВСУ від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13).
З договору оренди землі вбачається, що земельна ділянка передавалась відповідачеві з метою використання та експлуатації нежитлового приміщення, як об'єкта благоустрою. В той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, зміни функціонального призначення даного приміщення не відбулось, окрім зміни його архітектурної форми, що виключає будь-яку предметну невідповідність використання земельної ділянки умовам договору.
Недоведеним визнано й недосягнення іншої мети договору у вигляді одержання орендної плати, в розмірі, визначеному договором, оскільки жодних доказів існування заборгованості стороною суду надано не було.
Посилання позивача на низький розмір орендної плати не може свідчити про недотримання відповідачем своїх договірних обов'язків та не може бути підставою для розірвання договору у порядку статті 651 Цивільного кодексу України.
Таким чином, на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність ознак істотного порушення умов договору, оскільки позивачем не доведено використання відповідачем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позовної давності без поважних причин та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку скаржника, у зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі № 922/1427/17 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і І. В. Алєєва
М. В. Данилова