15 листопада 2017 р.Справа № 820/1849/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Лях О.П.
Суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.
при секретарі судового засідання Жданюк А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/1849/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі- відповідач, ТУ ДСАУ в Харківській області), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі- третя особа, ГУ ДКСУ у Харківській області), в якому просила суд: (а.с.3-6)
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСАУ в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук Марині Олександрівні суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”;
- стягнути з ТУ ДСАУ в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за січень- березень 2017 року в сумі 67648,14 грн;
- постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за березень 2017 року в сумі 26208,14 грн. допустити до негайного виконання.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 року №1402-VIII, якими встановлено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, п. 23 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1402 та ч.3 ст.133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року №2453-VІ, згідно якої розмір посадового окладу має становити 10 мінімальних заробітних плат, статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.2016 р. №1801-VIII якою установлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень, - протиправно не здійснив нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. суддівської винагороди у встановленому розмірі. Відтак,бездіяльність відповідача, на його думку, з такого ненарахування є такою, що підлягає визнанню судом протиправною, через що недоплачена різниця в розмірі 67648,14 грн. має бути стягнутою з відповідача.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. відмовлено в повному обсязі у задоволенні адміністративного позову (а.с.61-67)
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі № 820/1849/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.. (а.с.74-78)
Згідно зі ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 (а.с.7-12) на підставі Указу Президента України від 27.10.1997 року №1201/97 про призначення суддею наказом в.о. начальника управління юстиції №02-7/116 від 06.11.1997 року зарахована до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області. (а.с.14)
Постановою Верховної Ради України від 06.03.2003 року №629-ІV позивач обрана на посаду судді безстроково. (а.с.16-18)
На підставі Указу Президента України від 23.03.2004 року №358/2004 "Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих суддів" наказом начальника територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області №02-5/14 від 29.03.2004 року ОСОБА_1 зараховано до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 27.03.2004 року. (а.с.15)
Як вбачається з довідки ТУ ДСАУ в Харківській області №04-50/204 від 19.04.2017 року, ОСОБА_1 за січень-березень 2017 року була нарахована та виплачена сума суддівської винагороди, а саме: у січні нараховано 22 400 грн., в лютому - 19040 грн., виплачена заробітна плата з відрахуванням податків у січні - 18032 грн., у лютому - 15327 грн.; у березні нарахована заробітна плата в розмірі 26208,14 грн., виплачена заробітна плата з відрахуванням податків в розмірі 21097,55 грн. (а.с.13)
Згідно з розрахунковим листом за - березень 2017 року ТУ ДСАУ у Харківській області суддівська винагорода нарахована позивачу, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16000,00 грн. (а.с.29)
При цьому, встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 року №1402-VIІІ “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон №1402) та вона не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що розглянувши зазначений спір по суті дії ТУ ДСАУ у Харківській області відповідають критеріям, встановленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, розмір посадового окладу судді регулюється ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), у відповідності до частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до п. 22 Р. ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Натомість, згідно п. 23 цього розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№ 41-45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Частиною 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774), що набрав чинності з 01 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453-VІ дійсно внесені не були.
Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останнього належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).
Судова колегія також звертає увагу на те, що Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового акту рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Слід зазначити, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абзац 2статті 8Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як вбачається з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».
У рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 Конституційний Суд України охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.
Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 1774 не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27.05.1996 року, суд визначив, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосовувати право в світлі оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи.
Враховуєючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що кваліфікаційне оцінювання судді - це встановлена законом процедура визначення Комісією професійного рівня знань судді та відповідності його займаній посаді, поетапне проведення якої породжує різні правові наслідки у осіб, що пройшли таке оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді від осіб, які таке оцінювання не пройшли.
Тобто, метою проведення кваліфікаційного оцінювання є виявлення та заохочення суддів, які змогли підтвердити достатній рівень знань та відповідність його займаній посаді.
Колегія суддів зазначає, що наявна різниця у статусі між суддями, які пройшли оцінювання та тими, які його не пройшли, з урахуванням відсутності їх вини у цьому, та її наслідки, які знаходять своє відображення у тому числі і в розмірі суддівської винагороди, не повинні слугувати обставинами, що породжують поглиблення такої різниці та створення нових факторів для її існування, а саме, суддя, який пройшов кваліфікаційне оцінювання не може отримувати суддівську винагороду у розмірі, що на порядок нижчий, ніж той суддя, який його на даному етапі не пройшов, оскільки в даному випадку не буде застосований принцип розсудливості, що зашкоджуватиме самій суті права.
За приписами ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи вищевказане керуючись ст.ст. 41, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 209, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2017р. по справі №820/1849/17 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Повний текст ухвали складено 20 листопада 2017 року.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4