16.11.2017 Провадження №2-а/425/148/17
Справа №425/2512/17
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі: головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Гайворонська І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне ОСОБА_2 про скасування постанови серії БР № 0077640 від 20 вересня 2017 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.
У призначений день та час судового засідання, для розгляду справи по суті, сторони не з'явились, але були повідомлені належним чином. Позивач подав заяву, якою просив розглянути справу без його участі, а відповідач подав заперечення на позов, яким серед іншого, теж просив розглянути справу без його участі.
У зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі положень частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, тобто в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, а фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Позиція позивача, з урахуванням наданих ним пояснень, полягала у тому, що 20 вересня 2017 року він керуючи автомобілем марки „ГАЗ - 31105” рухався по вулиці Визволителів в районі ринку міста Рубіжне та був зупинений інспектором патрульної поліції за порушення підпункту е) пункту 15.9 Правил дорожнього руху, після чого було складено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Інспектором, ні тоді, ні зараз, не надано йому жодного доказу вчинення вказаного правопорушення та не наведено жодного вмотивованого твердження стосовно відхилення його клопотань. При винесенні постанови було грубо порушено його права передбачені статтею 59 Конституції України та статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У зв'язку із чим, складена постанова підлягає скасуванню.
Позиція ж відповідача, з огляду на зміст поданих ним заперечень, полягала у тому, що 20 вересня 2017 року позивач, керуючи автомобілем марки „ГАЗ - 31105” по вулиці Визволителів, приблизно о 10 годині 49 хвилин здійснив зупинку ближче 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів. Цим, позивач порушив правила зупинки транспортних засобів, оскільки така зупинка забороняється положеннями підпункту е) пункту 15.9. Правил дорожнього руху. Як наслідок, позивач вчинив дію, що являється складом адміністративного правопорушення передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і тому його було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу. Під час розгляду справи від позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи та розгляд справи за місцем проживання позивача, але воно було відхилено. Позивач надав письмові пояснення, жодних інших клопотань від позивача не надходило. При підготовці до розгляду справи всі передбачені законом питання були вирішені, а тому підстав для скасування постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення не має.
А суд, з урахуванням пояснень сторін та на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності (письмові та речові докази), встановив наступні обставини:
ОСОБА_1, 19 грудня 2001 року отримав посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії В (автомобілі) серії АІА272984 (а.с.4).
ОСОБА_2, під час несення служби з нагляду за дотриманням учасниками дорожнього руху однойменних правил, перебуваючи в статусі інспектора патрульної поліції роти №3 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьку, Лисичанську та Рубіжному, тобто під час безпосереднього виконання своїх службових обов'язків, підійшов до ОСОБА_3 та повідомив його про порушення ним правил дорожнього руху, зокрема підпункту е) пункту 15.9. Правил дорожнього руху, у зв'язку із стоянкою на зупинці для громадського транспорту (а.с.17-19, 20).
ОСОБА_3 не погодився із тим, що місце біля ринку, де він зупинився на хвилину для того, щоб покласти картоплю до машини є порушенням правил дорожнього руху, але на вимогу інспектора пред'явив посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також страховий поліс (а.с.20).
Перевіривши надані йому документи, інспектор повідомив ОСОБА_3 про те, що у зв'язку із порушенням ним заборони зупинки на зупинці громадського транспорту або ближче 30 метрів від неї в одну чи іншу сторону, буде розглянута справа про адміністративне правопорушення (а.с.20).
Не розуміючі, яке саме він скоїв правопорушення, ОСОБА_3 неодноразово просив показати аудіовідеозапис з доказами його провинності. На що, йому було відмовлено та запропоновано звернутись з офіційним запитом до Управління патрульної поліції, що знаходиться в місті Лисичанськ. Тоді він письмово склав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про надання можливості реалізувати право на захист. ОСОБА_4 знову без пояснень відмовив в задоволенні зазначених клопотань навіть не долучивши їх до матеріалів справи. Лише запропонував ОСОБА_3 написати пояснення (а.с.3,7,8,20).
Вважаючи, що ОСОБА_3 порушив правила дорожнього руху, передбачені підпунктом е) пункту 15.9, тобто правила зупинки, інспектор склав постанову (серія БР №007764), якою визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень (а.с.3,17-19,20).
ОСОБА_3 ознайомився з постановою, отримав її копію, але не погодившись із тим, що в його діях має місце склад адміністративного правопорушення, оскаржив вказану постанову до Рубіжанського міського суду Луганської області (а.с.3).
Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли публічні правовідносини, в межах яких виник спір, у якому позивач як учасник дорожнього руху не погодився із рішенням суб'єкта владних повноважень в особі інспектора патрульної поліції, відповідача, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху.
Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосував наступні норми матеріального і процесуального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
У справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (пункт перший частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Перевіряючи чи прийнята постанова в справі про адміністративне правопорушення (серія БР №007764) від 20 вересня 2017 року про застосування до ОСОБА_3 такого адміністративного стягнення як штраф, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, суд виходить з такого:
Згідно з частинами другою і третьою статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі за текстом - КУпАП), провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
При цьому, в силу положень частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і, що головне, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, серед іншого, адміністративним правопорушенням являється тільки така дія (чи бездіяльність) особи, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Наведені положення, як і висновок суду, повністю узгоджуються з положеннями пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України, відповідно до яких, виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Отже, якщо громадянин вчинив будь-яке діяння, то він підлягає адміністративній відповідальності, виключно якщо вчинене ним діяння визначено законом як адміністративне правопорушення, і адміністративне стягнення за нього теж передбачено законом.
В силу положень пункту 5 частини 1 статті 213 та статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, дійсно мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, але виключно щодо тих адміністративних правопорушень, вичерпний перелік яких, передбачений частиною 1 статті 222 КУпАП та, як вже вказувалось вище, на основі суворого додержання законності під час розгляду таких справ.
Зокрема, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, положення частини 1 статті 280 КУпАП зобов'язують будь-яких осіб, які розглядають справу про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення.
Що, у взаємозв'язку із положеннями частин перших статей 23,27 та 9 КУпАП, зобов'язує осіб, які розглядають справу про адміністративне правопорушення, спочатку встановити яке саме діяння мало місце, а потім здійснити правову кваліфікацію вчиненого громадянином діяння.
Тобто, закон зобов'язує осіб, які розглядають вказані справи, спочатку встановити обставини вчиненого діяння (у чому конкретно воно полягало), і тільки потім встановити чи визначено законом вчинене громадянином діяння, як адміністративне правопорушення, і тільки тоді, якому адміністративному стягненню у такому разі підлягає порушник, якщо він не звільняється від адміністративної відповідальності.
Судом з'ясовано, що відповідач, як особа, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення вважав встановленим, що позивач вчинив дію у вигляді зупинки на зупинці громадського транспорту, тобто дію, яка визначена законом як адміністративне правопорушення, про що власне і повідомив позивача на початку розгляду справи, та повторив пізніше при спілкуванні (а.с.20).
Відповідно останній, мав законні очікування сподіватись на те, що його справа буде розглядатись у названих йому межах, і його діяння, на предмет правової кваліфікації (тобто чи є воно адміністративним правопорушенням чи ні) буде оцінюватись інспектором саме за діянням оголошеного ним змісту.
І суд переконаний, що виходячи із цих же міркувань позивач, як і будь-яка інша людина, яка підозрювалась би у вчиненні адміністративного правопорушення, могла реалізувати своє право на захист у всіх його проявах (надання пояснень чи їх не надання, подання чи не подання доказів, тощо), тільки з огляду на зміст саме оголошеного йому діяння.
Отже, справу про адміністративне правопорушення відносно позивача відповідач повинен був розглядати у межах такого діяння як зупинка на зупинці громадського транспорту, а відповідно і встановлювати те чи є саме така дія адміністративним правопорушенням чи ні.
Але справа про адміністративне правопорушення щодо позивача розглядалась з приводу іншого діяння, про що позивач не був повідомлений, зокрема з приводу здійснення ним зупинки безпосередньо навпроти посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, що підтверджується змістом складеної відповідачем постанови.
А це є грубим порушенням порядку розгляду справ про адміністративне правопорушення, який унормовано главою 22 Кодексу України про адміністративне правопорушення та являється істотним обмеженням права фізичної особи на захист, яке гарантовано статтею 63 Конституції України та частиною 1 статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позаяк не знаючи у якій дії її підозрюють у дійсності, людина не може реалізувати своє право на захист ефективно і відповідно до цієї підозри, якщо вона не була доведена до відома людини попередньо.
При цьому суд констатує, що оголошене відповідачем діяння у вчиненні якого підозрювався позивач, про що останнього відповідач і повідомив, та діяння за яке відповідач наклав адміністративне стягнення є неоднаковими. Тому розгляд справи відповідачем на підставі не оголошеного позивачу діяння, яке у дійсності було предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення та складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на цій підставі, істотно обмежували право позивача на захист, а тому це було неправомірно.
Відповідач вважав встановленим те, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на зміст вказаної норми права, порушення правил зупинки являється адміністративним правопорушенням за яке передбачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
І, в силу положень підпункту е) пункту 15.9. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, порушенням правил зупинки являється зупинка ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків.
Отже, визначальним для застосування вказаної норми права є не сам факт наявності посадкового майданчика, а наявність власне зупинки для маршрутних транспортних засобів, оскільки тільки реальна необхідність здійснення зупинки такими засобами для посадки і висадки пасажирів може викликати необхідність існування заборони для інших учасників дорожнього руху здійснити зупинку свого транспортного засобу ближче ніж 30 метрів до неї (зокрема або ближче ніж до посадкового майданчика, або ближче ніж до знака такої зупинки з обох сторін).
Тож перше, що повинен був встановити інспектор поліції, перш ніж складати постанову за порушення правил зупинки згідно підпункту е) пункту 15.9 Правил дорожнього руху це те, чи мала місце у діях позивача зупинка, у її розумінні Правилами дорожнього руху, оскільки визначення такої дефініції Кодекс України про адміністративні правопорушення, не містить.
Тут суд констатує, що в силу положень пункту 1.10. Правил дорожнього руху, зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Інспектор правильно встановив, що підтверджується наданими ним суду доказами, що позивач здійснив зупинку в районі ринку міста Рубіжне, оскільки припинив рух транспортного засобу, яким він керував на час до 5 хвилин з метою завантаження вантажу (картоплі).
Проте друге, що інспектор повинен був встановити, до того як складати постанову, це те, що місце де здійснив зупинку позивач дійсно являється зупинкою для маршрутних транспортних засобів або ж, що місце зупинки позивача знаходиться або ближче ніж 30 метрів від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів (якщо такий є на зупинці) або ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків, якщо на зупинці посадкового майданчика не має.
При цьому наявність чи відсутність зупинки для маршрутних транспортних засобів, інспектор повинен був встановити на основі огляду місцевості на предмет наявності дорожніх знаків, дорожньої розмітки та дорожнього обладнання, користуючись положеннями Правил дорожнього руху, які стосуються дорожніх знаків (зокрема, підпункт 3.34 Розділу 33 - інформаційно-вказівні знаки; підпункт 5.41.-5.44. Розділу 33 - інформаційно-вказівні знаки) та особливостей їх застосування (інші положення Розділу 33), з урахуванням Додатку 1 до Правил дорожнього руху (де зображені знаки), а також положеннями підпункту 1.4. та 1.17. Розділу 34 - дорожня розмітка, з урахуванням Додатку 2 до Правил дорожнього руху (де зображена застосовувана дорожня розмітка).
Оскільки пунктом 8.1. Розділу 8 Правил дорожнього руху прямо передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
А от визначення „посадковий майданчик” для зупинки маршрутних транспортних засобів, інспектор повинен використовувати у його розумінні наданому розділом 3 та пунктом 4.3. розділу 4 (де вказані елементи зупинок для маршрутних транспортних засобів) Галузевих будівельних норм України В.2.3.-218-550:2010 „Споруди транспорту. Автомобільні дороги. Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування”, затверджених Наказом Укравтодору від 24 грудня 2010 року №499, оскільки ні Кодекс України про адміністративні правопорушення, ні Правила дорожнього руху, ні Закони України „Про дорожній рух”, „Про транспорт”, „Про автомобільний транспорт”, визначення такого поняття не дають.
Тож з урахуванням змісту саме вказаних норм права у їх сукупності та наданих відповідачем доказів суд змушений констатувати, що висновку про зупинку позивачем навпроти посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, або ж ближче 30 метрів від нього чи знака такої зупинки, відповідач дійшов помилково.
Докази надані самим відповідачем свідчать про те, що будь-яких дорожніх знаків, які призначені для інформування учасників дорожнього руху про наявність пункту зупинки маршрутного транспортного засобу та початок посадкового майданчика автобуса (5.41.1.), трамвая (5.42.1), тролейбуса (5.43.1.) чи таксі (5.44.), у місці зупинки позивача не має (а.с.20).
Як не має і доказів того, що у місці зупинки позивача була хоча б відповідна дорожня розмітка (1.17.), яка б вказувала позивачу на наявність позначеного місця зупинки маршрутних транспортних засобів.
Тому і розглядати місце зупинки позивача як зупинку безпосередньо навпроти посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів або ближче 30 метрів від нього чи знака такої зупинки, суд не може.
А за таких обставин, відповідач не мав права складати постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП і накладати штраф у розмірі 255 гривень у зв'язку із тим, що позивач правил зупинки не порушив.
Також суд відзначає, що речовий доказ у вигляді лазерного диску містить докази того, що завдання, встановлене статтею 245 КУпАП відповідач виконав не в повному обсязі; порядок розгляду справи, передбачений статтями 268, 278 та 279 КУпАП, з урахуванням особливостей розгляду справи на місці, відповідачем не було дотримано взагалі (тут суд констатує, що відповідач не повідомив ким саме буде розглянута справа і коли саме; права позивача повністю роз'яснені не були; необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотань).
Відповідно до положень частини 1 статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Тому суд погоджується з аргументами позивача, що розгляд справи про адміністративне правопорушення було здійснено відповідачем з порушенням вимог статті 59 Конституції України та статті 268 КУпАП, а саме: не забезпечено право ОСОБА_3 користуватись юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, оскільки його клопотання про надання йому можливості скористатись правом на правову допомогу було проігноровано.
Суд не погоджується з аргументами відповідача в тій частині, що ОСОБА_3 підтвердив, що він дійсно зупинився з порушенням правил дорожнього руху. Адже з відеозапису, наданого відповідачем, не вбачається прямого та беззаперечного визнання позивачем своєї вини. Позивач лише вказав, що він на короткий проміжок часу зупинився для того, щоб покласти до автомобіля картоплю.
За таких обставин, відповідачем не доведено, що у діях позивача був наявний склад адміністративного правопорушення.
Як наслідок, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо скасування постанови (серія БР №007764) від 20 вересня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення, якою Олексанра ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності, що передбачена частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень - підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат судом не встановлені.
Отже, керуючись положеннями статей 1,2,7,9,12,14-1,23,33,122,217,222,245-252,254-256,268,276-280,283,284,287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, положеннями статей 1,2,5-7,17-20,23,69-72,122-154,158-163,167,171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до інспектора взводу № 1 роти № 4 Управління патрульної поліції в містах Сєвєродонецьк, Лисичанськ та Рубіжне ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову (серія БР №007764) від 20 вересня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, що передбачена частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень.
Розподіл судових витрат - не проводити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Суддя - Д.С. Коваленко