Справа № 417/4744/17
Провадження № 2-а/417/52/17
Іменем україни
"17" листопада 2017 р. с.Марківка Луганської області
Суддя Марківського районного суду Луганської області Шкиря В. М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії,-
17.10.2017 позивач звернувся до Марківського районного суду Луганської області з адміністративним позовом до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просить визнати з 01.03.2016 бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії протиправною; зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість; стягнути з Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України компенсацію втрати частини грошових доходів та судовий збір.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є пенсіонером за віком і з 2015 року перебуває на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України. До лютого 2016 року вона отримувала пенсію, яка являлась її єдиним джерелом для існування, однак з березня 2016 року перестав виплачувати належну їй пенсію без повідомлення причин.
В судове засідання позивач не з'явилася, в своїй заяві просить розглянути справу без її участі, представник відповідача просить справу рорзглянути без його участі.
Заперечуючи проти позову представник відповідача посилався на наступне.
Частина статті 7 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вказує на той факт, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина- інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взятгя на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, ст. 4 вказаного Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо перемішеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті першій цього Закону, на момент їх виникнення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року щодо здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, передбачено, що прийняття заяв про переведення пенсійних справ, призначення пенсій, виплату допомоги на поховання, недоотриманої пенсії від осіб, місце проживання яких зареєстровано на територіях проведення антитерористичної операції , проводиться за місцем перебування таких осіб на обліку відповідно до порядку, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року № 509.
З 01.03.2017 виплату пенсії позивачу припинено після надходження відомостей від управління соціального захисту населення Марківської райдержадміністрації згідно яких ОСОБА_1 значилася як переселенець "не зареєстрований" з ознакою "93". Тобто довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.01.2015 №925017401 на даний час не є дійсною. Скасування довідки від 12.01.2015 №925017401 позивач у встановленому порядку не оскаржувала. ОСОБА_1 взагалі відсутня в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.
Вважає, що своє право на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 може реалізувати шляхом одержання у встановленому порядку довідки про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи.
Оскільки довідка про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи була скасована (тобто відсутній факт реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи), то Марківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області, в даному випадку, правомірно було припинено виплату позивачеві пенсії.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні обставини та визначив відповідні до них правовідносини.
Позивач, ОСОБА_1, згідно копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого 30.06.1998 є громадянинкою України (а.с.6) має ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.7) та відповідно до посвідчення НОМЕР_3 є пенсіонером за віком. (а.с.8).
12.01.2015 позивачу УСЗН Марківської РДА видано довідку №925017401 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції відповідно до якої ОСОБА_1 перемістилася з с. Оріхівка, Лутугинського району Луганської області в АДРЕСА_1 (а.с. 9).
13.01.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою № 812 про виплату пенсії вказавши адресу проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 27).
Розпорядженням 2518 від 08.05.2015 призначено пенсію ( з доплатою) в сумі 1085,95 (а.с.26) та виплачено заборгованість за 5 місяців 2015 року - 108590,50 грн (а.с.32)
Згідно довідки Управління соціального захисту населення Марківської райдержадміністрації №3090 від 30.10.2017 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 знята з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції 23.11.2016 (а.с.21)
Згідно довідки відповідача № 2598/02-19 від 17.11.2017 пенсія позивачу заблокована з 01.03.2017 та нарахування її не проводиться (а.с.42) .
Отже судом встановлено, що позивач мав статус внутрішньо переміщеної особи, що тимчасово проживала на території Марківського району Луганської області до 23.11.2016 та перебував, як пенсіонер за віком, на обліку в Марківському об'єднаному УПФУ і по лютий 2016 року включно отримував пенсію, що не заперечується відповідачем та не є у справі спірним.
З 01 березня 2016 року виплати їй були припинені у зв'язку з надходженням відомостей від УСЗН про скасування довідки від 12.01.2015 №925017401.
Таким чином, судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу було пов'язано з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача, як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення АТО.
Вірішуючи публічно - правовий спір суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Статтею 49 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалось.
В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачу, відповідач посилається на постанову КМУ №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат нутрішньо переміщеним особам", оскільки з 01.03.2016 посилено контроль обліку внутрішньо переміщених осіб та перевірку наявності підстав виплати пенсії на території, підконтрольній українській владі пенсіонерам-переселенцям.
Разом з тим, суд зазначає, що вказаною постановою КМУ не встановлено підстав для припинення виплати пенсії, а також не встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через відсутність особи за місцем тимчасової реєстрації.
Таке припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку зі відсутністю переміщеної особи за місцем взяття на облік суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.
Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, відтак постанова КМУ від 08.06.2016 року № 365 не є Законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаною нормою закону Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи викладене, суд констатує те, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з березня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера позивача.
Ухвалою суду від 18.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправної, зобовязання вчинити певні дії в частині вимог за період часу з 01.03.2016 по 06.04.2017 залишено без розгляду на підставі ч.1 ст. 100 КАС України.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації втрат частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації суд виходить із наступного.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням їх виплати» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, у даному випадку - органом Пенсійного фонду, добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 18.11.2014 у справі № 21-548а14.
Позивачу пенсія з 01.03.2016 не нараховується, цією постановою суд визнає протиправними дії Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07 квітня 2017 року, та зобов'язує відповідачаа поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 пенсії з 07 квітня 2017 року, тому частині позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрат частини грошових доходів необхідно відмовити.
Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Згідно п.1 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст. 19,46 Конституції України , ст.ст. 8, 10, 11, 71, 86, 158, 160,163, 185,186,КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання діяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії - задовільнити частково.
Визнати протиправними дії Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо припинення та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 07 квітня 2017 року.
Зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 пенсії з 07 квітня 2017 року
Допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 ( шістсот сорок гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В. М. Шкиря