Ухвала
іменем україни
01 листопада 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Рівненської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок незаконного тримання під вартою, а також незаконних дій прокуратури та суду, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та заступника прокурора Рівненської області - Вороніна О. на рішення апеляційного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до прокуратури Рівненської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок незаконного тримання під вартою, а також незаконних дій прокуратури та суду.
Наобгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він незаконно утримувався у слідчому ізоляторі з 08 травня 2009 року до 22 травня 2013 року, тобто 4 роки та 14 днів, з яких більше трьох років без пред'явлення обвинувачення. Позивач просив стягнути на його користь з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області 700 000 грн в рахунок відшкодування завданої незаконними діями прокуратури моральної шкоди.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 07 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 13 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській областіна користь ОСОБА_3 70 325 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 13 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 квітня 2016 року скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3, з урахуванням уже виплачених коштів у розмірі 70 325 грн, - 46 475 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відхилення апеляційної скарги та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заступник прокурора Рівненської області просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. Обвинувальний висновок, яким позивачеві було пред'явлено обвинувачення, затверджено заступником прокурора Рівненської області 30 вересня 2009 року. Після ознайомлення з обвинувальним висновком останній продовжував утримуватися під вартою у слідчому ізоляторі.
Вироком Сарненського районного суду від 24 листопада 2011 року ОСОБА_3 було засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 квітня 2012 року вирок суду першої інстанції було скасовано, а матеріали справи направлено прокурору для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід щодо обвинуваченого залишено попередній - тримання під вартою.
30 липня 2012 року заступником прокурора Рівненської області затверджено новий обвинувальний висновок.
Постановою Сарненського районного суду Рівненської області від 22 травня 2013 року за клопотанням захисника ОСОБА_3 запобіжний захід було змінено на більш м'який - грошову заставу у сумі 25 тис. грн, тобто ОСОБА_3 утримувався у слідчому ізоляторі з 08 травня 2009 року до 22 травня 2013 року, тобто 4 роки та 14 днів.
Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2014 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, та призначено покарання з урахуванням частини 1 ст. 69 КК України у вигляді одного року позбавлення волі. Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислено з дня взяття під варту з 08 травня 2009 року, зарахувавши у строк відбування покарання один день затримання - 07 травня 2009 року та перебування під вартою до 22 травня 2013 року включно.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 вересня 2014 року апеляційне провадження по даній кримінальній справі за апеляціями прокурора і захисників було закрито у зв'язку із відкликанням апеляцій.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 303, 315 ЦПК України, обґрунтовано зауважив, що стосовно позивача було допущено порушення пункту 3 ст. 5 та пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідно до закону дає позивачеві право на відшкодування моральної шкоди, оскільки вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2014 року позивач за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, у кримінальній справі № 572/68/13-к був засуджений до одного року позбавлення волі, а під вартою у цій справі перебував протягом 4 років і 14 днів, що дає підстави зробити висновок про непропорційнійсть та невідповідність призначеної судом позивачеві кінцевої міри покарання за вчинений злочин і його чотирирічного строку перебування під вартою в якості підозрюваного та обвинуваченого. Це відповідно до закону дає позивачеві прав на відшкодування моральної шкоди.
Як на довід касаційної скарги заступник прокурора Рівненської області посилався на те, що у рішенні апеляційного суду безпідставно застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки на національному рівні не було встановлено незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в частині законності тримання заявника під вартою і це питання не було предметом судового розгляду у цій справі. А саме по собі посилання позивача на тривалий термін перебування його під вартою не може свідчити про те, що застосування до нього запобіжного заходу було незаконним і проведено з порушенням пунктів 1, 2, 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Проте, такі доводи прокурора Рівненської області є безпідставними з огляду на наступне.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У свою чергу відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Також п. 3 ст. 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Пункт 5 ст. 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) длявизнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч ст. 5 Конвенції та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.
Так, у справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення п. 5 ст. 5 Конвенції у зв'язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральноі шкоди, завданоїнезаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.
Відмова національних судів у задоволенні позову заявника була обгрунтована тим, що на справу заявника не поширювалась дія ЦКУкраїни та
Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.
Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам п. 5 ст. 5 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку в частині встановлення порушення прав ОСОБА_3, гарантованих ст. 5 Конвенції, що дає йому право на відшкодування моральної
шкоди.
Під час визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_3 у зв'язку з тривалістю перебування його під вартою, яка не є співзмірною з призначеним йому строком покарання у вигляді позбавлення волі, що становить порушення ст. 5 Конвенції, слід передусім враховувати практику ЄСПЛ в частині розміру присудженої заявникам компенсації за порушення цієї статті Конвенції.
Згідно з практикою ЄСПЛ, здійснюючи оцінку того чи є надане заявнику відшкодування належним та достатнім врахуванню підлягають усі обставини справи та характер порушення Конвенції.
Зокрема, в ухвалі щодо прийнятності від 18 грудня 2012 року в справі «Валерій Владиславович Згоннік проти України» ЄСПЛ звернув увагу, що присуджена на національному рівні компенсація, яка є нижчою від суми, яку виплатив би суд за аналогічне порушення, все-одно може вважатися розумною, за умови, що відповідне рішення національних судів узгоджується з правовою традицією та рівнем життя у відповідній країні, швидко постановлене і виконане.
Водночас, при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_3 у зв'язку з тривалістю перебування його під вартою, яка не є співмірною з призначеним йому строком покарання у вигляді позбавлення волі, підлягає врахуванню не лише прецедентна практика ЄСПЛ, а й обставини цієї справи. Зокрема, підлягає врахуванню той факт, що санкція ч. 3 ст. 309 КК України, за якою був засуджений ОСОБА_3, передбачає покарання від 5 років позбавлення волі. Однак, суд застосував передбачене ст. 69 КК України право на призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Водночас, на етапі досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 суд під час обрання і продовження йому такого запобіжного заходу як тримання під вартою брав до уваги саме санкцію ч. 3 ст. 309 КК України.
Отже, враховуючи зазначене, підстав для збільшення розміру присудженої ОСОБА_3 апеляційним судом компенсації немає.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_3 та заступника прокурора Рівненської області - Вороніна О.,відхилити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 09 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: В.М. Коротун
Л.М.Мазур
Т.О. Писана
О.В.Попович