Ухвала іменем україни 08 листопада 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Попович О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до редакції газети «Автограф», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростувати, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до редакції газети «Автограф», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання недостовірною інформації, зобов'язання її спростувати, стягнення моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «Автограф» НОМЕР_1, видавець: Редакція газети «Автограф», головний редактор ОСОБА_4, опубліковано статтю, в якій зазначена, на її переконання, неправдива інформація, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи позивача, ганьбить честь, гідність та її ділову репутацію. Враховуючи викладене просила зобов'язати відповідачів визнати недостовірною та спростувати опубліковану інформацію, а також стягнути з редакції газети «Автограф» моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Проте таким вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вказані в позові фрази є критичною оцінкою, тобто оціночними судженнями, висловлені з використанням таких методів, зокрема, як посилання, гіпербола, резюме (висновки), тобто автор не висловлював конкретних фактичних даних, а резюмував результати своїх тверджень. Вважав, що факти, які б доводили, що твердження відповідача та невстановленого журналіста (автора) опублікованої статті у газеті «Автограф» у передачі інформації, що стосується поширення негативної та недостовірної інформації щодо позивача, відсутні. Також суди вважали безпідставною вимогу про визнання незаконними дій відповідачів в частині розміщення недостовірної інформації, оскільки такий спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах не застосовується. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитись не можна виходячи з наступного. Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в газеті «Автограф» НОМЕР_1, видавець: Редакція газети «Автограф», головний редактор ОСОБА_4, опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_2», підзаголовки «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_4» у якій зазначено: «…зарплата від ста тисяч на місяць, особистий автомобіль-іномарка з водієм, охоронники, юристи, перукарі, візажисти, масажисти й інша прислуга дозволяють королеві особливо не турбуватися про день насущий…» «…перед місцевими виборами в Кременчуці також була створена місцева партійна організація «УКРОП», яку очолила королева ОСОБА_3. До цього мало примітний депутат Автозаводської райради набула скандальної популярності… Мільйони були витрачені на дорогу поліграфію ОСОБА_3, незлічену кількість рекламних біл-бордів, послуги політтехнологів… Намагаючись потрапити в телекамери, поводилася провокаційно, лізла до трибуни, прикриваючись захистом інтересів кременчужан. При цьому, жодною доброю справою похвалитися вона не могла. Бо не про захист інтересів виборців вона дбає, а виключно виконує команди своїх спонсорів і покровителів, груба, хамувата, не вибирає виразів, такою вона представляється оточуючим. Голосно горлаючи з трибуни, вона забуває вказати свої доходи із запахом нафти, з яких слід платити податки… І все це за рахунок кременчужан, за рахунок тих недоплачених податків до міського бюджету, які вони так вдало «протягнули» через органи влади. Вихваляючись тим, що має повну свободу, кроку без команди господарів не робить. Невтомна рука ОСОБА_3 завжди рада служити улюбленому олігархові…». На час опублікування статті ОСОБА_3 була політичним діячем, публічною особою, депутатом Кременчуцької міської ради Полтавської області, у жовтні 2015 року кандидатом на посаду Кременчуцького міського голови, керівником Кременчуцької міської організації політичної партії «Українське об'єднання патріотів - УКРОП». ОСОБА_3 зверталась до редакції газети «Автограф» зі скаргою про спростування опублікованої інформації, оскільки вона, на її думку, не відповідає дійсності. Будь-якої відповіді на звернення не отримала. Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. За змістом указаної норми негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. За таких обставин, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Оціночними судженнями, з огляду на приписи ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію", за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Спростуванню підлягає лише інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року та "Українська прес-група" проти України" від 29 березня 2005 року. Проте, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не розмежував, яка інформація, викладена в газеті «Автограф», є фактичним твердженням, а яка оціночним судженням, що є недостовірним й підлягають спростуванню відповідно до вимог ст. 277 ЦК України, чи є така інформація оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню, а тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. Враховуючи викладене, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення неможе вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.Є. Червинська Судді: І.М. Завгородня В.М. Коротун Т.О. Писана О.В. Попович