Ухвала
іменем україни
06 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Писаної Т.О., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке діє через ОСОБА_6, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 липня 2016 року,
У лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути солідарно з позичальника ОСОБА_4 і поручителя ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 16 вересня 2008 року, яка станом на 11 жовтня 2015 року становила 90 тис. грн, з яких: 26 153,72 грн - заборгованість за кредитом, 63 846,28 грн - заборгованість за процентами.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 04 липня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині вимог банку до ОСОБА_5 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог з інших підстав.
У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
Судами встановлено, що 16 вересня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 30 тис. грн зі сплатою 30 % річних за користування кредитними коштами на строк до 15 вересня 2010 року. Цього ж дня, між банком та ОСОБА_5 був укладений договір поруки.
У пункті 5.7 вказаного кредитного договору сторони погодили збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки - пені, штрафів до 5 років.
Таким чином, оскільки строк виконання основного зобов'язання сторонами був встановлений до 15 вересня 2010 року, останній платіж боржником здійснений у червні 2010 року, із позовом до суду банк звернувся в лютому 2016 року, суди дійшли правильного висновку, що позивачем пропущено п'ятирічний строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем. Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що банком також пропущено, встановлений ст. 559 ЦК України, строк пред'явлення вимог до поручителя.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке діє через ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 квітня 2016 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Рівненської області від 04 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:Т.О. Писана І.М. Завгородня Л.М. Мазур