13 листопада 2017 р.Справа № 554/4915/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Любчич Л.В.
Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 28.08.2017 по справі № 554/4915/17
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства оборони України
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 28.08.2017 чтасково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України).
Визнано протиправним п.4 Протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 09 червня 2017 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Зобов'язано МО України прийняти відповідне рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року, як інваліду війни 2 групи з 04 грудня 2014 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), що пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та вжити заходів до її виплати, з врахуванням встановлених судом обставин стосовно того, що відповідно до пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід 2 групи з 04.12.2014 в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що згідно ст. 1-2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, законодавцем прямо передбачено збереження прав і пільг за раніше встановленими законами та актами колишнього СРСР. Оскільки позивач був звільнений з лав Збройних сил Російської Федерації, з якою не укладалось міждержавних угод про виплату одноразової грошової допомоги, вимоги позивача є безпідставними. Крім того відповідач послався на надання позивачем неповного пакету документів, а саме документу, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, контузії).
Позивач надіслав на адресу суду письмові заперечення, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Також просив розгляд справи проводити без його участі.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до положень ч.4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено без участі сторін.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в цій частині.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 призваний на військову службу з 05.08.1979 Амур-Нижньодніпровським районним військовим комісаріатом м. Дніпропетровська. 22 червня 1983 року закінчив Полтавське вище військове командне училище.
У період з 27.03.1984 по 03.04.1986 ОСОБА_2 проходив службу в Демократичній Республіці Афганістан, де в той час велись бойові дії, що підтверджується довідкою Полтавського ОМВК від 22.12.2015 № 5/6443.
21 серпня 1998 року ОСОБА_2 звільнений у запас Збройних Сил Російської Федерації у званні капітана.
27 лютого 2014 року рішенням Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено причинний зв'язок поранення (контузії) отриманого позивачем ОСОБА_2 як колишнім військовослужбовцем з проходженням військової служби в країні, де велись бойові дії. В протоколі № 507 від 27.02.2014 ЦВЛК Міністерства оборони України зазначено, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
16 грудня 2014 року Полтавською обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0187069.
Позивач звернувся до Полтавського ОВК з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.
23 грудня 2015 року Полтавським ОВК направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 разом з документами.
Відповідно до витягу з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 22.04.2016 № 23 відповідач Міністерство оборони України дійшов висновку про відмову в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, оскільки позивач був звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації 21.08.1998, а законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 відмову МО було визнано протиправною та зобов'язано його повторно розглянути питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 з урахуванням висновків суду.
За результатами повторного розгляду документів позивача комісією МО України було прийнято рішення про повернення поданих документів до Полтавського ОВК без розгляду на доопрацювання, мотивуючи, що в поданих матеріалах відсутні документи, що свідчать про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсикологічного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 така відмова МО була визнана протиправною та знову його було зобов'язано розглянути документи щодо призначення позивачеві одноразової грошової допомоги.
За результатами розгляду поданих позивачем документів згідно протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.06.2017 № 60 комісія МО знову прийняла рішення про відмову в призначенні позивачу спірної допомоги посилаючись на те, що законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Згідно ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ (далі - Закон України № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями ст. 1-2 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Пунктом "б" частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 11 Порядку № 975 зазначено перелік документів, які військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу.
Згідно пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міністерством оборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, виникає з моменту встановлення інвалідності 04.12.2014, а не з моменту звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 № 21-563а14.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України № 2011-ХІІ та Порядку № 975, оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в складі військ Збройних сил колишнього СРСР.
Доводи апреляційної скарги про те, що законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.
Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.
Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Вищезазначеними міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.
Позивач є громадянином України, що підтверджується його паспортом, а тому має право, гарантоване Законом № 2011-ХІІ на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Посилання відповідача на надання позивачем неповного пакету документів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний факт не був підставою для відмови в призначенні одноразової допомоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 28 серпня 2017 року по справі № 554/4915/17 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.І. Сіренко О.А. Спаскін
Повний текст ухвали виготовлений 17.11.2017