Головуючий у 1 інстанції - Романовський Є.О.
Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.
15 листопада 2017 року справа №425/1823/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Святодух О.Б., представника позивача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2017 року у справі № 425/1823/17 за позовом ОСОБА_3 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 липня 2017 року, ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про:
- визнання причин пропуску строку звернення поважними та поновлення строку звернення до адміністративного суду;
- визнання протиправною бездіяльності управління щодо невиплати з 01 лютого 2015 року пенсії за віком позивачу;
- зобов'язання відповідача з 01 лютого 2015 року відновити нарахування та виплату пенсії за віком позивачу (а.с. 2-6).
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2017 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 10 серпня 2016 року пенсії за віком ОСОБА_3 Зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити з 10 серпня 2016 року нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_3 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 52-57).
Не погодившись з судовим рішенням, Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що виплати пенсії з 01 лютого 2015 року внутрішньо переміщеним особам здійснюється лише за наявності довідки про постановку на облік переміщених осіб. Відповідну довідку позивач отримав 10 серпня 2016 року. При цьому, позивач із заявою про відновлення виплати пенсії до пенсійного органу не звертався (а.с. 72-75).
Крім того, частково не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд змінити постанову суду першої інстанції частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії з 01 лютого 2015 року по 10 серпня 2016 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.
Вважає, що його конституційно встановлене право на отримання пенсійних виплат не може бути звужено на підставі підзаконних актів, при цьому будь-яких рішень щодо припинення виплати пенсії пенсійним органом не приймалось.
При цьому, апелянтом зазначено, що суд першої інстанції неправомірно залишив його позовні вимоги з 01 лютого 2015 року по 10 серпня 2016 року без розгляду (а.с. 78-81).
Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу пенсійного органу просила залишити без задоволення.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Разом із апеляційною скаргою представником Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника управління.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію за віком, перебуває на обліку в Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з 01 серпня 2014 року (а.с. 7-9, 11).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (с. Лотикове) до м. Рубіжне, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 серпня 2016 року № 917013601 (а.с. 9).
Виплата пенсії припинена з 01 лютого 2015 року у зв'язку із ненаданням позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Із відповідною заявою позивач звернувся до пенсійного органу 11 серпня 2016 року, додавши повний пакет необхідних документів, однак рішенням засідання Комісії з питань призначення (відновлення, відмовлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб від 11 січня 2017 року № 1 позивачу відмовлено у виплаті пенсії (а.с. 11).
Рішення щодо припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось.
Не погодившись із припиненням виплати пенсії за віком з 01 лютого 2015 року позивач звернулась до суду із даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з 01 лютого 2015 року до 10 серпня 2016 року (дата отримання довідки про набуття статусу внутрішньо переміщеної особи) припинення виплати пенсії позивачу є правомірним, з 10 серпня 2016 року у відповідача були відсутні законодавчо передбачені підстави для припинення виплати пенсії, а відтак порушене право позивача має бути відновленим.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
З наведеного вбачається, що з часу набрання чинності вказаним Законом, а саме з 13 січня 2016 року, проставляння територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не передбачено законом, оскільки саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб. На структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється в установах публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України та з використанням його платіжних пристроїв. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому.
Постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 12 грудня 2014 року абзац другий пункт 1 Постанови змінено та зазначено, що зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 01 лютого 2015 року такої довідки.
Згідно п.5 Порядку № 365 для призначення (вiдновлення) соцiальних виплат внутрiшньо перемiщена особа, а у визначених законодавством випадках її законний представник подає вiдповiдну заяву до органу, що здiйснює соцiальнi виплати на територiї, де зазначена особа перебуває на облiку за мiсцем її фактичного проживання/перебування, незалежно вiд факту реєстрацiї мiсця проживання/перебування.
До заяви додається копiя довiдки про взяття на облiк внутрiшньо перемiщеної особи та предявляється оригiнал такої довiдки.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії припинена з 01 лютого 2015 року у зв'язку із ненаданням позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (с. Лотикове) до м. Рубіжне з 10 серпня 2016 року, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 серпня 2016 року № 917013601 (а.с. 9).
Враховуючи вищевикладене, припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2015 року у зв'язку з відсутністю довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи є правомірними.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання апелянта (ОСОБА_3) на залишення позовних вимог за період з 01 лютого 2015 року по 10 серпня 2016 року без розгляду, оскільки позивачу відмовлено у задоволені його вимог за вищевказаний період у зв'язку з недотриманням ним норм діючого законодавства та не отримання ним довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто по суті.
Щодо не відновлення виплати пенсії позивачу з 10 серпня 2016 року, суд зазначає наступне.
10 серпня 2016 року позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи, отримавши Довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 серпня 2016 року № 917013601 (а.с. 9).
Із заявою про відновлення виплати пенсії позивач до пенсійного органу звернувся 11 серпня 2016 року, додавши повний пакет необхідних документів, однак рішенням засідання Комісії з питань призначення (відновлення, відмовлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб від 11 січня 2017 року № 1 позивачу відмовлено у виплаті пенсії (а.с. 11).
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.
Відповідач підтвердив взяття позивача на облік, рішення щодо припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з 10 серпня 2016 року (дата набуття статусу внутрішньо переміщеної особи) по теперішній відповідач безпідставно не виплачує позивачу пенсію.
Тобто, відповідач діяв всупереч вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України.
При цьому суд зазначає, що наявність рішення Комісії про відмову у поновлені виплати пенсії позивачу, не є беззаперечною підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки пенсійний фонд мав права припиняти виплату пенсії позивачу тільки після прийняття пенсійним органом відповідного рішення про її припинення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, яке відповідачем не приймалось.
Крім того, зазначаю наступне.
Верховний суд України 6 жовтня 2015 року ухвалив постанову по справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Тут слід зазначити, що таке рішення суд ухвалив у справі за переглядом судових рішень стосовно спору про припинення виплат особі, яка постійно проживає за кордоном. Між тим, важливим залишається загальний принцип, висвітлений в цьому рішенні, який пов'язаний із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проголошує непохитність права людини щодо володіння своєю власністю. Цей принцип безпосередньо висвітлений у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, де поважний суд встановив порушення Конвенції у разі залежності на отримання пенсії від місця проживання особи.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
В якості джерела міжнародного права національні суди України повинні посилатися на рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», де поважний суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території (в даному випадку - Придністров'я), вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, до вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи застосовується той закон, під час чинності якого вони здійснюються.
Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Враховуючи вищевикладене, та те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб не скасована, рішення про припинення виплати пенсії управлінням не приймалось, позивачем виконано певний порядок, встановлений для осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території, отже, пенсійний орган неправомірно не здійснює пенсійній виплати позивачу з 10 серпня 2016 року по теперішній час.
Крім того, відповідно до п. 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.
Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - залишити без задоволення.
Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2017 року у справі № 425/1823/17 за позовом ОСОБА_3 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 15 листопада 2017 року.
Повний текст ухвали виготовлено 20 листопада 2017 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова