14 листопада 2017 р.Справа № 539/2036/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.09.2017р. по справі № 539/2036/17
за позовом ОСОБА_1
до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про стягнення державних пенсій,
19 вересня 2017 р. постановою Лубенського міськрайонного суду Харківської області відмовлено в адміністративному позові ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про стягнення державних пенсій.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.3 ст.22 Конституції України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ні постанови КМУ № 745 та №1210, ні зміни в подальшому законодавстві України, не можуть обмежити розмір його існуючих державних пенсій як інваліда ЧАЕС та війни.
Відповідач заперечень на апеляційну скаргу не подав.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснювалось.
Відповідно до положень ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проведено без участі сторін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідними посвідченнями (а.с. 4) та до листопада 2011 року отримував державну пенсію в розмірі 6,5 мінімальних пенсій за віком.
Розмір пенсії позивача до листопада 2011 року був визначений ст.ст. 49-54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Після зменшення розміру пенсії в зв'язку зі змінами, внесеними у вказаний Закон, позивач звернувся до Конституційного Суду України, на що 12.06.2017 року за №4-14-18/1007 отримав листа, згідно якого йому було роз'яснено, що вирішувати питання, які зазначені позивачем у зверненні, не відноситься до компетенції Конституційного суду України (а.с.11).
07 серпня 2017 року позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, здійснюючи ОСОБА_1 відповідні виплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно з ст. 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи", пенсії особам, віднесеним до 1 категорії, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії, б) додаткової пенсії за шкоду, завдану здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У відповідності до абз.3 ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам IІI групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, з 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були викладені у новій редакції.
Так, ст. 50 вказаного Закону на час виникнення спірних правовідносин передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Положення ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на даний час передбачають, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений «Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок).
Згідно з п.п. 1 п. 11 Порядку мінімальний розмір пенсії для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС IIІ групи інвалідності становить 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до п. 13 Порядку щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, що належать до категорії 1 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам IІІ групи виплачується у розмірі 284,7 грн.
Лубенським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Харківської області пенсія позивачу нараховується та виплачується в розмірах, встановлених постановою КМУ від 23.11.2011р. № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на зазначене судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем виплата пенсії позивачу проводиться в розмірах, встановлених діючим законодавством.
Доводи апеляційної скарги, щодо порушення відповідачем вимог ст. 22 Конституції України, колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників вказано у рішенні Конституційного Суду України від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зокрема зазначено, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Окрім цього, у азб. 5, 6, 10 п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 1-42/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) певних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» зазначено, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками.
Також, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати пенсії узгоджується з правовою позицією Європейського суду викладеною в справі за заявою «Великода проти України» №43331/12 від 03 червня 2014 року в якій суд прийшов до висновку, що положення Протоколу № 1 до Конвенції не встановлюють жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. Стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі. "Вимога" може становити "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу, лише якщо достатньою мірою встановлено, що вона підлягає виконанню. З огляду на те, що до відповідного законодавства було внесено зміни та доповнення, не можна вважати, що надання заявниці права на пільгу у певному розмірі було встановлено достатньою мірою. Більше того, навіть припускаючи, що зміни та доповнення до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"становили втручання у право заявниці на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу, Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога цього положення полягає у тому, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.
Колегія суддів зазначає, що закон, яким ст.ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», викладені в новій редакції є чинними, не скасований та не визнаний неконституційним. Суд апеляційної інстанції також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв у порушення положень Конвенції.
З огляду на вищзазачене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, проводячи виплату основної та додаткової пенсії позивачу в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України діяв правомірно, у спосіб , у межах та у порядку, встановленому чинним законодавством.
Проте, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що виразилось в неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Перевіряючи правомірність дій Лубенського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо нарахування та виплати пенсії позивачу в розмірах, встановлених постановою КМУ від 23.11.2011р. № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звертався лише до Конституційного Суду України, на що 12.06.2017 року за №4-14-18/1007 отримав листа, згідно якого йому було роз'яснено, що вирішувати питання, які зазначені позивачем у зверненні, не відноситься до компетенції Конституційного суду України (а.с. 11).
Колегія суддів зазначає, що як адміністративний позов, так і матеріали справи не містять звернення позивача до Лубенського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області з проханням поновити його конституційні права, розрахувати та сплатити невиплачені кошти як інваліду 3-ї групи - ліквідатору ЧАЕС у відповідності до Конституції України, а також рішення відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії.
Крім того, на виконання листа Харківського апеляційного адміністративного суду до позивача ОСОБА_1 від 31.10.2017 року про надання до суду його звернення до Лубенського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області (а.с. 36), позивачем ніяких дій вчинено не було.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять як звернення позивача до відповідача з проханням поновити його конституційні права так і не містять рішення відповідача (суб'єкта владних повноважень), яке могло бути оскаржене позивачем в судовому порядку.
Таким чином, позивачем не доведено, якими діями відповідача порушено його права.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19.09.2017р. по справі № 539/2036/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Сіренко О.І.
Судді Любчич Л.В. Спаскін О.А.
Повний текст ухвали виготовлений 20.11.2017 р.