13 листопада 2017 року справа № 823/810/17
17 год. 56 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рідзеля О.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Мельникової О.М.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
представника позивача - ОСОБА_2 (за договором про надання правової допомоги),
представника відповідача - Коваленко А.П. (за довіреністю),
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
29.05.2017 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в Черкаський окружний адміністративний суд з вищезазначеним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Черкаській області №1202 від 04.05.2017 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Черкаській області №125 о/с від 04.05.2017 щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;
поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді слідчого слідчого відділу Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області;
стягнути Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.05.2017 до моменту фактичного поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, звільняючи його згідно з оскаржуваними наказами з посади діяв неправомірно, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності станом на час звільнення не набрала законної сили. Крім того позивача звільнено під час перебування її на лікарняному. Тому просив задовольнити позов.
Згідно з наданими суду запереченнями, відповідач проти задоволення позову заперечує повністю, у задоволенні позовних вимог просить відмовити з огляду на те, що позивача звільнено у зв'язку із вчиненням нею дій, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку, оскільки недотримання законодавства, порушення норм професійної та службової етики, керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння є несумісними з проходженням служби в Національній поліції України. Також в запереченнях зазначено, що така поведінка позивача дискредитує звання працівника поліції та суперечить змісту Присяги працівника Національної поліції України, так як підриває довіру громадян як до працівників поліції, так і до органів поліції в цілому, принижує їх авторитет.
Крім того, у запереченнях відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 29.09.2015 у справі № 21-1288а15 та від 20.10.2015 по справі № 21-2103а15 та яка полягає у тому, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю є вчиненням такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у відкритому судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову, з огляду на таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 07.11.2017 працювала на посаді слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області
На підставі наказу ГУНП від 03.05.2017 № 1194 службовими особами ІОС УКЗ ГУНП в Черкаській області проведено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни позивачем та у зв'язку зі складенням відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за результатами якого складено висновок від 04.05.2017.
Згідно із вказаним висновком, службовим розслідуванням встановлено, що 02.05.2017 близько 22 год. 50 хв. працівниками патрульної поліції м. Черкаси помічений автомобіль Mercedes-Vito д.н.з. НОМЕР_1, у якого не горіла лампа лівої фари. У зв'язку з цим вказаний автомобіль під керуванням ОСОБА_1 зупинено біля буд.12 на пров. Хижняківському у м.Черкаси.
Під час спілкування з ОСОБА_1 поліцейські встановили, що остання має явні ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покрову, обличчя, почервоніння очей тощо).
Зважаючи на ці обставини позивача було доставлено до Черкаського обласного наркологічного диспансеру, в якому відповідно до висновку медичного огляду від 02.05.2017 №473 встановлено ОСОБА_1 діагноз - алкогольне сп'яніння.
У подальшому ОСОБА_1 доставлено до Черкаського ВП, де остання перешкоджала працівникам патрульної поліції у складанні адміністративних матеріалів та поводила себе зухвало.
Зважаючи на вищевикладене, відносно позивача, за порушення п. 2.9. Правил дорожнього руху України складено протокол (серії БР №142309) про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, за порушення п.п.31.4.3 Правил дорожнього руху України винесено постанову (серії АР №729057) у справі про адміністративне правопорушення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП і застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340грн.
Опитані під час службового розслідування інспектори УПП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повністю підтвердили вище викладені відомості оформлення адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 В ході службового розслідування позивач від письмових пояснень відмовилась, посилаючись на ст. 63 Конституції України.
04.05.2017 наказом начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 1202 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого слідчого відділу Черкаського відділу поліції ГУНП лейтенанта поліції ОСОБА_1" за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, порушенні вимог ст.ст. 14, 16 Закону України "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, порушенні вимог ст.ст. 1 та 7 Дисциплінарного статуту ОВС, ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги і Правил поведінки працівника апарату міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затверджених наказом МВС України від 28.04.2016 № 326, Правил етичної поведінки поліцейських, що виразилось у негідній поведінці в позаслужбовий час, принизливого ставлення до колег по службі, недотримання норм професійної і службової етики, тобто за вчинення проступків несумісних з подальшим проходженням служби, відповідно до рішення оперативної наради керівництва МВС України від 30.01.2017 № 1 позивача звільнено зі служби в поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 04.05.2017 №125 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту ОВС України).
Досліджуючи правомірність винесених наказів та доцільність застосування саме такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення зі служби в поліції, суд врахував таке.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Згідно зі ст. 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
У відповідності до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України", затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).
Вказаним Дисциплінарним статутом визначається сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно зі ст. 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до п.п. 6, 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади, звільнення з органів внутрішніх справ.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 №1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (далі - Правила), які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Відповідно до п. 1 Розділу І Правил встановлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Згідно із п. 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен, зокрема, поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.
Пунктами 3 та 4 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику.
Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об'єктивним.
Суд звертає увагу, що дотримання вище зазначених вимог Дисциплінарного статуту та Правил є обов'язком кожного поліцейського незалежно від того перебуває він під час виконання службових обов'язків чи у позаслужбовий час, що пов'язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
У відповідності до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Як встановлено судом, позивача було звільнено зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, вимог ст.ст. 14, 16 Закону України "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, порушенні вимог ст.ст. 1 та 7 Дисциплінарного статуту ОВС, ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", Присяги і Правил поведінки працівника апарату міністерства внутрішніх справ України, територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, затверджених наказом МВС України від 28.04.2016 № 326, що виразилось у негідній поведінці в позаслужбовий час, принизливого ставлення до колег по службі, недотримання норм професійної і службової етики
Дослідженими під час судового розгляду справи доказами підтверджено порушення службової дисципліни зі сторони позивача.
Суд врахував, що постановою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 26.06.2017, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 31.07.2017, визнано ОСОБА_1 винною у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Крім того, ні позивач, ні її представник у судовому засіданні не заперечували наявності цього факту.
Отже, наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку внаслідок порушення останнім службової дисципліни, яке виявилось у непритаманній поліцейському поведінці, підтверджено доказами.
Як встановив суд, оскаржуваними позивачем наказами його притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, при цьому не з підстав скоєння адміністративного правопорушення, а через вчинення дій, які є дисциплінарним проступком.
Тому посилання позивача на відсутність, станом на час звільнення, рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП є безпідставним.
Таким чином суд зазначає, що відсутність станом на час звільнення рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не є підставою для задоволення його позову про скасування оскаржуваних наказів про застосування дисциплінарного стягнення.
Позивач прийняв Присягу працівника поліції та добровільно взяв на себе підвищені вимоги, які пред'являються до працівників поліції при проходженні служби і яких він повинен дотримуватися; за порушення вимог Закону №580-VIII, несе дисциплінарну відповідальність згідно Дисциплінарного статуту.
На підставі статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Вирішення питання щодо виду застосованого дисциплінарного стягнення є переважним правом керівника, який наділений правом накладання дисциплінарних стягнень.
Викладені в матеріалах службового розслідування дії позивача є несумісними з проходженням служби в поліції, суперечать змісту Присяги працівника Національної поліції України, оскільки підривають довіру громадян як до працівників поліції, так і до органів поліції в цілому, принижують їх авторитет.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 15.10.2013 року К/800/16508/13 та від 28.08.2014 року К/800/66697/13.
Як вбачається з оскаржуваних наказів, вони прийняті уповноваженою особою з дотриманням вимог чинного законодавства.
Згідно з ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється Міністром внутрішніх справ України (ч. 4 ст. 14 Дисциплінарного статуту).
Пунктом 2.1 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 № 230 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073 (далі - Інструкція) передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України і можуть викликати суспільний резонанс.
Крім того, у постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року (справа №21-1288а15) та від 20 жовтня 2015 року (справа №21-2103а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Стосовно посилання позивача, що її було звільнено під час перебування на лікарняному, суд врахував, що згідно з даними листка тимчасової непрацездатності, КНП «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» позивач з 03.05.2017 до 12.05.2017 та з 17.05.2017 до 26.05.2017 перебувала на лікарняному.
Разом з тим, згідно з проясненнями позивача, її представника та представника відповідача у судових засіданнях про перебування на лікарняному позивач кадрову службу ГУНП не повідомляла, а відповідач про такі обставини обізнаний не був.
Так, відповідно до розділу IV Типових правил внутрішнього службового розпорядку, затвердженого Наказом Національного агентства України з питань державної служби 03.03.2016 №50 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.03.2016 за № 457/28587, державний службовець повідомляє про свою відсутність на роботі свого безпосереднього керівника у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншим доступним способом.
Крім того, згідно з позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.10.2013, на осіб рядового і начальницького складу за вчинення порушень службової дисципліни наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади видається з дотриманням строків, передбачених статтею 16 Статуту, у тому числі й щодо осіб, які тимчасово непрацездатні.
Суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Отже, не вбачається судом протиправності дій відповідача щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного наказу відповідач не був обізнаним та не міг бути обізнаним про тимчасову непрацездатність позивача, та як наслідок вказані обставини не обмежували право застосувати до працівника дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, натомість позивач свідомо не повідомляла про свою тимчасову непрацездатність роботодавця.
Таким чином, відповідач при звільненні позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, оскаржувані накази є правомірними, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час судового розгляду фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними, та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію відповідача суд дійшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити повністю.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно положень ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 14, 86, 94, 159 - 163, 254, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.А. Рідзель
Постанова складена у повному обсязі 20.11.2017.