16 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/6917/16
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.,
за участю секретаря - Худика С.А.,
за участю представника відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України № 241-16 від 24.05.2016 року, яким громадянину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також позивач просив зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2, задовольнити її та визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у разі його повернення до країни громадянської належності, його життю на свободі загрожує небезпека. Крім того, позивач посилався на те, що він не отримував рішення ДМС України №241-16 від 24.05.2016 року, а дізнався про це рішення з Повідомлення №210 від 13.06.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що є грубим порушенням процесуальних прав позивача.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Алжиру, уродженцем м. Шлеф, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, неодружений, військовозобов'язаний, строкову службу пройшов у 2010-2013 роках. Має середню освіту, яку здобув у школі "Бен Бу Алі" у м. Шлеф. На батьківщині допомагав батькові продавати одяг, в Україні працює в мережі швидкого харчування.
20 квітня 2015 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем, в якій зазначив, що в Алжирі йому погрожували невідомі терористи, у зв'язку з чим він у 2014 році виїхав до України.
З матеріалів особової справи, а саме анкети від 22.04.2015 року (а.с.68) вбачається, що позивач покинув Алжир 17 грудня 2014 року літаком на підставі туристичної візи Y 06370744, авіарейсом Алжир-Стамбул-Одеса.
Щодо причини виїзду з Алжиру позивач зазначив, що його було затримано поліцією після того, як у відділу поліції, що розташований біля його будинку відбувся вибух. Через погрози та лупцювання позивач взяв на себе відповідальність за вибух. Після того, як позивача було звільнено він сховався у друзів, куди йому телефонувала мати та розповідала, що приходили співробітники поліції та розшукували його.
Згідно даних анкети, адміністративні заходи до позивача не застосовувалися, до кримінальної відповідальності він не притягувався. Також позивач не був членом політичних, релігійних, військових,громадських організацій, в інцидентах із застосуванням насильства, що пов'язано з расовою,національною, релігійною належністю, політичними поглядами участь не брав.
За наданням притулку в інших країнах позивач не звертався, оскільки хотів потрапити до України.
Крім того, 30 квітня 2015 року з позивачем було проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол.
Так, під час співбесіди позивач повідомив, що вирішив виїхати до України, оскільки познайомився з дівчиною Інтернеті, яка йому розповіла яка гарне життя в Україні та надіслала запрошення. Щодо причини виїзду із Алжиру позивач зазначив, що його розшукувала поліція через вибух, до якого він не був причетний. Позивач вказав, що співробітники поліції гналися за ним, проте не наздогнали, він особисто не зазнавав переслідувань, його лише розшукували. Також ОСОБА_2 пояснив, що його сім'я і зараз проживає у м. Шлеф, родичі розповідали йому, що раніше співробітники поліції приходили та шукали позивача, тепер вже майже не приходять.
Під час додаткової співбесіди 30 листопада 2015 року позивач повідомив, що на даний час у м. Шлеф звичайне, нормальне становище.
Щодо причин виїзду з Алжиру позивач зазначив, що у нього були проблеми з поліцією. У 2013 році стався вибух у відділку, поліцейські приходили один раз додому до позивача та допитували його. В той час позивач у мережі Інтернет познайомився із дівчиною , попросив її відправити запрошення та приїхав до України. Зараз позивач може повернутися на Батьківщину, оскільки батьки розповідали, що проблем через вибух не має, проте позивач одружився 04.08.2015 року з громадянкою України ОСОБА_4 та не хоче повертатися на Батьківщину.
Щодо відомостей зазначених в заяві відносно переслідувань позивача представниками терористичної організації, позивач зазначив, що відомості неправдиві. Також позивач зазначив, що не говорив нічого відносно того, що поліція його била та погрожувала.
04 травня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області було складено висновок, яким встановлено, що факти повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання шукача захисту біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
24 травня 2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 241-16 про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Пунктом 13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень ч.5,10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Як встановлено статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) у разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Однак, абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
З матеріалів особової справи позивача та інформації про країні походження вбачається, що надана представником позивача інформація не знайшла свого підтвердження, відомості, що були повідомлені позивачем свідчать про відсутність умов, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому, відповідач відмовляючи у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяв правомірно та в межах чинного законодавства.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач надав неправдиві відомості відносно переслідувань його терористами та щодо погроз та застосування фізичної сили з боку органів поліції, оскільки допит позивача щодо вибуху у відділі не свідчить про те, що життю позивача загрожує небезпека або ж він зазнає переслідувань. До позивача не застосовувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Згідно наданої позивачем інформації, на даний час його не розшукують правоохоронні органи та він може повернутись на батьківщину, проте не бажає цього, оскільки одружився з українкою (доказів на підтвердження факту укладання шлюбу не надано).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ДМС України №241-16 від 24.05.2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законними та обґрунтованими, а тому не підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Оскільки судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, правильно по суті вирішено справу, та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, відповідно до ст.200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.
Головуючий:
Судді: