14 листопада 2017 рокусправа № 804/4369/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року
у справі №804/4369/17
за позовом ОСОБА_2
до Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення за результатом розгляду звернення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів; зобов'язання видати розпорядження про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у натурі (на місцевості) у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель придатних для паювання, розміщену на території Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо неприйняття рішення за результатом розгляду звернення ОСОБА_2 від 27 квітня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів.
Зобов'язано Синельниківську районну державну адміністрації Дніпропетровської області повторно розглянути звернення від 27 квітня 2017 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області у розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, частково не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, безпідставність судового рішення, на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти нову, якою зобов'язати відповідача видати розпорядження про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у натурі (на місцевості) у власність земельної ділянки та в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 успадкувала право на земельну частку (пай) в розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів, яка перебуває у колективній власності Роздорського колективного сільськогосподарського підприємства смт. Роздолля, Синельниківського району, Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого 06 жовтня 2016 року (а.с. 13).
27 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Синельниківської райдержадміністрації Дніпропетровської області з письмовою заявою, у якій зокрема просила видати розпорядження про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (або із земель резервного фонду) у розмірі 8,22 умовних кадастрових гектарів на території Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області; у разі відмови у видачі такого розпорядження просила надати письмову відповідь із зазначенням причин відмови з посиланням на відповідні норми права (а.с. 15-16).
Листом від 24 травня 2017 року №19-902/0/114-17 Синельниківська райдержадміністрація Дніпропетровської області повідомила позивача про те, що на засіданні комісії встановлена неможливість задоволення прохання щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Роздорської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (або із земель резервного фонду) ураховуючи вимоги статті 122 Земельного кодексу України та відсутність земель резервного фонду (а.с. 17-18).
Також, на запит представника позивача, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило (лист від 11 серпня 2017 року №31-4-0.221-10518/2), що згідно з даними статистичного звіту форми 6-зем, станом на 01 січня 2016 року землі запасу по Роздорській селищній раді складають 715,7397 га, в тому числі 3,657 га ріллі, 17,0 сіножатей, 578,9327 га пасовищ, 56,95 га під господарськими будівлями і дворами та інші землі несільськогосподарського призначення. Землі Роздорської селищної ради складають усього 6342,3000 га, з них сільськогосподарського призначення 5649,7474 га (а.с. 80).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність внаслідок неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача.
Відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог суд першої інстанції обґрунтував неможливістю перебрати повноваження відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що основним документом, ще посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай) виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не розглянув у встановленому законодавством порядку заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не прийняв відповідне рішення.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що обрання способу захисту прав у сфері публічно-правових відносин визначається судом з урахуванням змісту частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, принципів адміністративного судочинства та положень частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи встановлено частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вичинити певні дії, а також суд може прийняти й іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Відповідно до практики Верховного Суду України отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі. Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16.
У випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання видати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, може виникнути ситуація, коли заявник після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки буде позбавлений можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати позивача будуть невиправданими.
У силу вимог Земельного кодексу України розгляд заяви про надання дозволу та безпосередньо прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність віднесено до повноважень відповідача, тобто, зокрема відповідач має визначитися з наявністю або відсутністю визначених законодавством підстав для видачі вказаного дозволу.
Обставини справи засвідчують протиправну бездіяльність відповідача, що виразилася саме у неприйнятті ним рішення за заявою позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання видати дозвіл на розробку проекту із землеустрою без відповідного рішення (про надання або відмову у наданні дозволу) відповідача фактично порушить закріплені законом виключні повноваження та зобов'яже відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя І.Ю. Богданенко
суддя С.А. Уханенко
суддя Ю.М. Дадим