ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
17 листопада 2017 року № 826/10398/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №5039-17 від 19.06.2015 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на незаконність та необґрунтованість винесеного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік. Вважає, що транспортний податок за 2015 рік не повинен нараховуватись, оскільки є місцевим податком, який встановлюється рішенням місцевої ради з дотриманням певного порядку, отже контролюючий орган уповноважений нараховувати та стягувати транспортний збір починаючи з 01.01.2016 року, а тому позивач позбавлений обов'язку сплачувати транспортний податок за 2015 рік.
Відповідач позовні у судовому засіданні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01 січня 2015, викладено у новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб. Таким чином, з 01 січня 2015 року, у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовуються до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000, 00 грн. за кожен легковий автомобіль. Вказує, що позивач мав власний зареєстрований легковий автомобіль, який є об'єктом оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим Державною податковою інспекцією в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві нараховано суму транспортного податку. Ураховуючи вищевикладене, вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв на підставі та в межах повноважень, визначених законом, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд ухвалив перейти до письмового розгляду справи з урахуванням вимог частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин по справі суди повинні витребувати ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати певні обставини по справі.
У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11:«судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції
Так судом витребувано у відповідача належним чином завірене податкове повідомлення-рішення №5039-17 від 19.06.2015 року.
Проте, станом на момент розгляду справи по суті оскаржуване рішення не було надане на вимогу суду.
Як було зазначено відповідачем, 19.06.2015 року Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення - рішення форми №5039-17, в якому визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб на загальну суму 25 000, 00 грн.
Вважаючи податкове повідомлення - рішення №5039-17 від 19.06.2015 року таким, що прийняте з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та іншими нормативно - правовими актами.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Так, 01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 Податкового кодексу України було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно підпункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000, 00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить з наступного.
Так, відповідно до пункту 8.1. статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п. п. 10.1.1.), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено підпунктом 7.1 статті 7 ПК України.
Поряд з цим, відповідно до статті 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 N 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до підпункту 8.3. статті 8 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пункту 24 частини 1 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Зокрема, відповідно до пункту 10.3. статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпунктом 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпунктом 12.3.2 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпунктом12.3.3 ПК України).
При цьому згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.
Відповідно підпунктом 12.3.4 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, положеннями ПК України передбачено, що місцеві ради зобов'язані до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів, обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що транспортний податок у місті Києві встановлено рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629", яке опубліковано у газеті Хрещатик у січні 2015 року за № 13/1, тобто після 15.07.2014, а тому в силу положень підпункту 12.3.4 статті 12 ПК України норми вказаного рішення КМР підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
Отже, 2015 рік є плановим періодом, в той час як 2016 рік - бюджетним.
Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, яка викладена в ухвалах цього суду від 01.12.2015 у справі № 361/2373/15-а, від 26.01.2016, справі № К/800/46951/15.
Разом з тим, суд зазначає, що при задоволенні заявленого позову враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Водночас слід зазначити, що інші положення ПК України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, мають суперечність, непослідовність та неузгодженість із зазначеними вище положеннями, а тому судом вбачається наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Зокрема, пунктом 12.3.5. статті 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
В контексті наведеного суд зазначає, що основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 ПК України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до підпункту 56.2 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу принцип стабільності, закріплений у підпункті 4.1.9. статті 4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь - яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка передбачає необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.
На переконання суду, колізію норми, прийнятої пізніше, і норми підпункту 4.1.4, підпункту 4.1.9. пункту 4.1 статті 4 ПК України слід розглядати як ієрархічну колізію, яка долається шляхом надання пріоритету принципу права (принципу законодавства). Такий висновок зумовлюється тим, що ієрархічне правило подолання колізії ("пріоритет має норма вищої юридичної сили") "поглинає" змістовний (пріоритет спеціальної норми над загальною) та темпоральний (пріоритет норми акту, прийнятого пізніше) принципи подолання колізій. Таким чином, темпоральний та змістовний аспект такої колізії до уваги братися не повинні, а її розв'язання не можна здійснювати шляхом застосування колізійного принципу lex posterior. Отже, вибір правової норми повинен бути зроблений на користь більш ранньої матеріальної норми як наслідок застосування системного способу тлумачення та використання принципів права.
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким викладена в новій редакції ст. 267 ПК України (щодо транспортного податку) ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, суд приходить до висновку, що в даному випадку статті 4 ПК України має пріоритет над статтею 267 ПК України, а відтак застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що справляння транспортного податку з власників легкових автомобілів, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., можливо було не раніше 2016 року, а тому визначення позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік не відповідає основним засадам податкового законодавства, які встановлені ПК України, та є протиправним, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Наведені відповідачем доводи не спростовують висновків суду у даній справі та не доводять зворотного.
Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи те, що податковим повідомленням - рішенням №5039-17 від 19.06.2015 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" позивачу за 2015 рік, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування зазначеного податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 122,158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві №5039-17 від 19.06.2015 року.
3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн. (шістсот сорок гривень).
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа