14 листопада 2017 року Справа № 910/19961/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),
суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8
на рішеннягосподарського суду міста Києва від 01.03.2017
та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.06.2017
у справі№ 910/19961/16 господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8
простягнення 119 838,44 грн.,
за участю представників:
від позивачане з'явився
від відповідачаКіщук Т.В.
У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - ПАТ "АК "Київводоканал") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 (далі - ОСББ № 8) про стягнення з відповідача 78 751,31 грн. основного боргу, 4 378,93 грн. пені, 15 750,26 грн. штрафу, 18 425,12 грн. інфляційних втрат, 2 532,82 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 (суддя Пригунова А.Б.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСББ № 8 на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 31 347,05 грн. основного боргу, 6 612,16 грн. штрафу, 11 131,29 грн. інфляційних втрат, 1 628,51 грн. 3% річних. Припинено провадження у справі в частині стягнення 1 713,74 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий, Майданевич А.Г., Сулім В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/19961/16 скасовано та прийнято нове, яким припинено провадження у справі в частині стягнення 1 713,74 грн.; стягнуто з ОСББ № 8 на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 77 037,57 грн. основного боргу, 3 699,75 грн. пені, 17 051,46 грн. інфляційних втрат, 2 510,51 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 910/19961/16, ОСББ № 8 звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові акти в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача 7 789,65 грн.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ОСББ № 8 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.11.2017 о 10 год. 30 хв.
У відзиві на касаційну скаргу відповідача, який надійшов до Вищого господарського суду України 13.11.2017, позивач проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 19.07.2000 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", яке перетворене на ПАТ "АК "Київводоканал" (Постачальник) та ОСББ № 8 (Абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 8309/4-13 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався забезпечити Абоненту постачання питної води та прийняти від Абонента каналізаційні стоки, а Абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (Правила).
Згідно з п. 2.2 Договору Абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством; у разі зміни тарифів оплата послуг Абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.4 Договору кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником; зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника; кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з Постачальником за діючими нормами водопостачання або іншим засобом, передбачених п. 21.2 Правил.
Пунктами 3.6, 3.7 Договору передбачено, що Абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи; у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акта в цей же термін; при невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг з водопостачання та водовідведення Абонент сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% від несплаченої суми. За несвоєчасну оплату послуг з водопостачання та водовідведення Абонент сплачує пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що він діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "АК "Київводоканал" зазначило, що на виконання умов Договору ним у період з 01.10.2013 по 31.07.2016 було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 326 461,08 грн., однак, за отримані послуги ОСББ № 8 сплачено частково, у розмірі 247 709,77 грн., в результаті чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 78 751,31 грн.
Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позов виходив із доведеності наявності заборгованості за постачання холодної води і водовідведення у розмірі 31 347,05 грн. та з того, що укладеним Договором між сторонами не передбачено обов'язок відповідача оплачувати послуги за постачання води для підігріву, а тому такі вимоги позивача є необґрунтовані.
Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову виходила з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення викладено у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як зазначалось вище, 19.07.2000 між ПАТ "АК "Київводоканал" та ОСББ № 8 було укладено Договір щодо надання послуг з водопостачання та водовідведення.
Як зазначає позивач у позові, ним на виконання умов вказаного Договору у період з 01.10.2013 по 31.07.2016 було надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, проте ОСББ № 8 неналежно виконало свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість в розмірі 78 751,31 грн.
Відповідно до розгорнутого розрахунку позовних вимог за відповідачем обліковується заборгованість за холодну воду та стоки холодної води (код 3-96) у розмірі 33 060,79 грн., за воду на підігрів та стоки гарячої води (код 3-50096) у розмірі 45 690,52 грн.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції чинній, станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на споживачів покладений обов'язок своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 32 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції чинній, станом на момент виникнення спірних правовідносин) за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством.
Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які діяли на момент укладення Договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначено взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.
Наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 № 65 втратив чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу від 27.06.2008 № 190 (який набрав чинність з 18.10.2008), яким затверджені в новій редакції Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, якими також визначено порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.
Згідно з п. 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.
Отже, розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Апеляційною інстанцією зазначено, що рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2013 у справі № 5011-73/11230-2012 за позовом ПАТ "АК "Київводоканал" до ОСББ № 8 про стягнення заборгованості, встановлено, що відповідно до наданого відповідачем робочого проекту розміщення бойлерної, бойлерна та елеваторний вузол керування тепловою мережею розміщені в підвалі будинку відповідача та перебувають у нього на балансі, що також не заперечувалось позивачем. Наданими позивачем копіями актів про зняття показань з приладу обліку підтверджується, що представниками сторін, щомісячно за спірний період знімались показники з водолічильників, які знаходяться на межі балансової належності, та визначають об'єми наданих послуг з постачання питної води, що постачалась відповідачу для подальшого використання у господарській діяльності щодо забезпечення споживачів послугою з гарячого водопостачання. Відповідач не надав доказів того, що він уклав договір і оплачує послуги будь-якої особи, крім позивача, з постачання питної води для підігріву або послуги з постачання гарячої води.
Вказані обставини відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України не підлягають доведенню у даній справі (№ 910/19961/16), в якій беруть участь ті самі особи, стосовно яких ці обставини встановлені.
Крім того, у листі від 12.01.2017 № 217, адресованому ПАТ "Київенерго", відповідач зазначає, що ОСББ № 8 забезпечує своїх співвласників житлово-комунальною послугою з гарячого водопостачання, оскільки з моменту його побудови у 1965 році має власний загально-будинковий бойлер, а ПАТ "Київенерго" не є виконавцем послуг з гарячого водопостачання у будинку по вул. Братиславській, 20 у м. Києві.
Отже, як встановлено апеляційною інстанцією, ОСББ № 8 є балансоутримувачем теплового пункту (бойлера).
Враховуючи викладене та обставини, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 03.04.2013 у справі № 5011-73/11230-2012, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку про наявність у позивача правових підстав для виставлення відповідачу рахунків за холодну воду, яка йде на підігрів за показами лічильника, який знаходиться у тепловому пункті (бойлері), який належить відповідачу на праві власності та перебуває у нього на балансі.
Як встановлено апеляційним господарським судом, на виконання умов Договору у період з 01.10.2013 по 31.07.2016 ПАТ "АК "Київводоканал" надало, а ОСББ № 8 отримало послуги з водопостачання (холодної води і води на підігрів) та водовідведення (стоки холодної і гарячої води) на загальну суму 326 461,08 грн., однак, оплату таких послуг в повному обсязі та у встановлені Договором строки ОСББ № 8 не здійснено, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 78 751,31 грн. є обґрунтованими та доведеними.
За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Нормами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційна інстанція, встановивши факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, дійшла обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача 77 037,57 грн. основного боргу, 3 699,75 грн. пені, 17 051,46 грн. інфляційних втрат, 2 510,51 грн. 3% річних та, відповідно, про відмову у задоволенні позову в іншій частині.
Крім того, встановивши, що відповідач після порушення провадження у даній справі здійснив оплату наявної заборгованості у розмірі 1 713,74 грн., апеляційний господарський суд, враховуючи приписи п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та пп. 4.4 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", дійшов обґрунтованого висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача зазначеної суми боргу.
Отже, апеляційний господарський суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх з врахуванням поданих сторонами доказів, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і з наведенням відповідного мотивування, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів зазначає, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 916/3566/13).
Крім того, умовами Договору, укладеного між сторонами у даній справі, передбачено надання послуги саме з постачання води, без визначення подальшого обов'язкового цільового використання відповідачем такої води (використання води для підігріву чи ні).
Вищевикладеного місцевий господарський суд не врахував, а тому дійшов хибного висновку про відсутність обов'язку у відповідача оплатити отримані послуги з водопостачання.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Право на касаційне оскарження є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 36 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Великої Британії").
Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).
Колегія суддів касаційної інстанції, перевіривши повноту доказів, фактичним обставинам даної справи № 910/19961/16, встановлених судом апеляційної інстанції, перевіривши мотиви, підстави, нормативно-правове обґрунтування оскаржуваного судового акта, беручи до уваги доводи касаційної скарги та враховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права, дійшла висновку про правильність підстав, на яких ґрунтувалось рішення суду апеляційної інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96) та, відповідно, про відсутність у суду касаційної інстанції підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 8 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі № 910/19961/16 залишити без змін.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді С.В. Владимиренко
С.Р. Шевчук