04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/497/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тарасенко К.В.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 24.10.2017 року
розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.09.2017
по справі №910/497/16 (суддя - Князьков В.В.)
за скаргою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі
за позовом публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз"
до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про внесення змін до договору
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/497/16 відмовлено у задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відновлення строку для подання скарги на дії та рішення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16. Скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16, подану до суду 02.09.2017, залишено без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, скаржник - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити на розгляд до господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги НАК "Нафтогаз України".
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2017 у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Гончарова С.А. порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та справу №910/497/16 призначено до розгляду.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі. Представник скаржника просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги НАК "Нафтогаз України" на дії Шевченківського районного ВДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Представники публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" та Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про день та час розгляду справи, сторони повідомлялись належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення
Враховуючи викладене, заслухавши думку представника скаржника, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ПАТ "Криворіжгаз" та Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Участь у судовому засіданні 24.10.2017 року представників сторін, що не з'явились, судом обов'язковою не визнавалась.
Судом апеляційної інстанції враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, та строк розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України за клопотанням скаржника, вже продовжувався.
Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.
Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Відповідно до статті 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, про відмову поновити пропущений процесуальний строк.
Згідно з нормами статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2016 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Криворіжгаз" до публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про внесення змін до договору №13-156-ВТВ від 04.01.2013 на купівлю-продаж природного газу відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2016 скасовано, позов публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" задоволено повністю, внесено зміни до договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-156-ВТВ, укладеного між публічним акціонерним товариством "Криворіжгаз" та публічним акціонерним товариством "НАК "Нафтогаз Україна" та викладено договір в новій редакції, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 378,00 грн. та 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
31.08.2016 господарським судом міста Києва видано накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі №910/497/16, а саме:
- наказ про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 378,00 грн.;
- наказ про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі за №910/497/16 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2016 залишено в силі, стягнуто з публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судовий збір у розмірі 1 653,60 грн. за подання касаційної скарги.
11.11.2016 господарським судом міста Києва видано наказ на виконання постанови Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі №910/497/16.
01.09.2017 до господарського суду міста Києва надійшла скарга публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва в межах виконавчого провадження ВП№52406814 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 31.08.2016 про стягнення судового збору в розмірі 1 515,80 грн., які полягають у винесенні 08.08.2017 постанови про стягнення з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконавчого збору у розмірі 151,58 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 351,00 грн. При цьому, заявник просив суд поновити строк на подання скарги.
В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого процесуального строку заявник вказав, що публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стало відомо про винесення постанови від 08.08.2017 зі змісту постанови державного виконавця від 09.08.2017 про арешт майна боржника, яку винесено у зведеному виконавчому провадженні №380955514. Зведене виконавче провадження №38095514 містить 93 виконавчих провадження, і по кожному виконавчому провадженню державними виконавцями, на думку заявника було винесено незаконні постанови. Оскільки для написання такої кількості скарг необхідний тривалий проміжок часу, та у зв'язку з великим навантаженням на юридичний департамент підприємства, строк для подання даної скарги заявником було пропущено. За таких обставин, заявник просив поновити строк на оскарження постанови від 08.08.2017 № 52406814.
Відмовляючи у задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відновлення строку для подання скарги на дії та рішення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16 та залишаючи скаргу заявника без розгляду, місцевий господарський суд виходив з того, що обставини, про які зазначає скаржник, не можуть бути визнані судом поважними в розумінні приписів статті 53 Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд міста Києва вказав на те, що доводи та посилання заявника на постанови, винесені державними виконавцями в інших виконавчих провадженнях, є безпідставними, оскільки за приписами ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд розглядає скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби виключно в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виданого судом відповідного наказу.
Щодо твердження скаржника про необхідність тривалого проміжку часу для написання скарги та про велике навантаження на юридичний департамент підприємства, місцевий господарський суд до уваги не прийняв, оскільки на думку суду першої інстанції, організація трудової дисципліни на підприємстві не обґрунтовує поважності причин пропуску строку для подання даної скарги.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про відновлення строку для подання скарги на дії та рішення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16, судова колегія погодитися не може та вважає, за необхідне зазначити, наступне.
Приписами ст. 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких, зокрема, віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), необхідність визнання якої законодавчо ґрунтується на нормах пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Суду розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень є невід'ємними складовими права на суд.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).
У справі «Bellet v. France» (Application no. 23805/94) Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Окрім цього, у Рішенні Суду у справі «Хасан Ільхан проти Туреччини» (Application по. 22494/93) зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певного гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
А згідно з §37 Рішення у справі «Мушта проти України» (Application по. 8863/06) Суд нагадував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
У відповідності до пункту 9.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що встановлений у частині 1 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження визначено", що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Як зазначає скаржник, боржником було отримано постанову від 09.08.2017 про арешт майна лише 15.08.2017. При цьому, судом встановлено, що скаргу направлено Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до суду з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, а саме 02.09.2017, що підтверджується календарним штемпелем на конверті, адресованому Господарському суду міста Києва. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленого процесуального строку заявник вказує, що зведене виконавче провадження №38095514 містить 93 виконавчих провадження, і по кожному виконавчому провадженню державними виконавцями було винесено незаконні постанови. За змістом пояснень скаржника, оскільки для написання такої кількості скарг необхідний тривалий проміжок часу, у зв'язку з великим навантаженням на юридичний департамент підприємства, строк для подання даної скарги заявником було пропущено.
Враховуючи, що пропущений заявником строк оскарження дій ВДВС є незначним, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було подане відповідне клопотання про відновлення строку на оскарження постанови від 08.08.2017 року № 52406814, беручи до уваги статтю 55 Конституції України та практику Європейського суду, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про відновлення строку для подання скарги на дії та рішення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16 та скаргу на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16, залишив без розгляду.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
За наведених обставин, оскільки господарським судом міста Києва помилково прийнято ухвалу від 06.09.2017 року у справі № 910/497/16 про відмову у задоволенні клопотання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про відновлення строку для подання скарги на дії та рішення Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 31.08.2016 у справі №910/497/16 та скаргу залишено без розгляду, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, а матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 06.09.2017 року по справі № 910/497/16 слід направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Керуючись ст. ст. 99, 101-106, 121-2 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.09.2017 року по справі № 910/497/16 задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 06.09.2017 року по справі № 910/497/16 скасувати.
3. Матеріали оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 06.09.2017 року по справі № 910/497/16 направити до господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо прийняття до розгляду скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України".
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
К.В. Тарасенко