"14" листопада 2017 р. Справа № 922/2583/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.
секретар судового засідання Кохан Ю.В.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 19.12.2016)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фермерського господарства «Альянс», с. Роздольне, Зміївський район, Харківська область (вх. №3194 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2017 у справі № 922/2583/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», м. Обухів, Київська область
до Фермерського господарства «Альянс», с. Роздольне, Зміївський район, Харківська область
про стягнення 271 378,32 грн., -
Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2017 по справі № 922/2583/17 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «Альянс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» 28% річних у розмірі 105683,52 грн., пеню у розмірі 48873,89 грн., інфляційні у розмірі 65692,30 грн. та судовий збір у розмірі 4065,94 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 50229,72 грн. та 28% річних у розмірі 898,88 грн. - у задоволенні позову відмовлено.
Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2017 по справі № 922/2583/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/4207/16 питання по умовах Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016 вже вирішені. Однак Товариством з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» самостійно змінено рішення суду та безпідставно зараховано отримані кошти зовсім в іншому порядку, на інші цілі, посилаючись при цьому на вимоги статті 534 Цивільного кодексу України. Відповідач стверджує, що після винесення господарським судом рішення у справі № 922/4207/16, яким остаточно вирішено спір по суті і припинені правовідносини сторін за договором поставки, їх правовідносини перейшли у сферу виконання судових рішень, які регулюються нормами матеріального права зовсім інших розділів.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 14.11.2017 о 12:00 год.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 11102 від 02.11.2017), в якому з доводами скаржника не погоджується та вважає рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог законним і обґрунтованим, а тому просить рішення в цій частині залишити без змін. Позивач зазначає, що укладаючи договір поставки сторонами у пункті 2.10. чітко погоджено порядок зарахування грошових коштів, отриманих від покупця у разі прострочення строків оплати отриманого товару. Даний пункт договору не визнано недійсним, в зв'язку з чим зарахування коштів було проведено позивачем саме у визначеному договором порядку. Зазначене зарахування не суперечить жодній нормі чинного законодавства, ніяким чином не змінює рішення суду, оскільки фактично не визначає порядку та строків погашення заборгованості відповідача. Крім того, позивач стверджує, що прийняте у справі № 922/4207/16 не припиняє договірних зобов'язань відповідача перед ТОВ «Спектр-Агро», а позовні вимоги у даній справі № 922/2583/17 мають інший період нарахування. Позивач також вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для зменшення пені, що призвело до прийняття безпідставного рішення в цій частині.
02.11.2017 від уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», м. Обухів, Київська область - ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь представника позивача у судових засіданнях при розгляді справи № 922/2583/17 в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити Господарському суду міста Києва або Київському апеляційному господарському суду.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 задоволено клопотання позивача (вх. № 11101 від 02.11.2017) про участь представника ТОВ «Спектр-Агро» в судовому засіданні 14.11.2017 при розгляді справи № 922/2583/17 в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення судового засідання у справі № 922/2583/17 в режимі відеоконференції доручено Господарському суду міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-в).
Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 14.11.2017, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (том 1 аркуш справи 117).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищезазначене, а також те, що явка представника відповідача в судове засідання 14.11.2017 не визнавалася обов'язковою, нез'явлення представника ФГ «Альянс» в засідання господарського суду апеляційної інстанції не перешкоджає перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, додаткових пояснень по суті спору, окрім зазначених в апеляційній скарзі, відповідачем суду не надано та будь-яким засобом зв'язку (поштою, електронною поштою, факсом, кур'єрською службою, тощо) на адресу суду не направлено, хоча відповідач мав на це достатньо часу, тому справа може бути розглянута без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частинами першою та другою статті 101 та пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 14.11.2017 уповноваженого представника позивача, який підтримав свою правову позицію у справі, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фермерського господарства «Альянс», с. Роздольне, Зміївський район, Харківська область (вх. №3194 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.17 у справі № 922/2583/17 підлягає частковому задоволенню, з огляду на нижченаведене.
Матеріали справи свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення із ФГ «Альянс» заборгованості та штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016 в розмірі 884326,17 грн., з яких 681329,86 грн. основного боргу, 1622,45 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 27719,75 грн. пені, 26986,78 грн. 28% річних, 136265,97 грн. штрафу та 10401,36 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.01.2017 у справі № 922/4207/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «Альянс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» 681329,86 грн. основного боргу, 1622,45 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 27708,07 грн. пені, 26986,78 грн. 28% річних, 136265,97 грн. 20% штрафу, 10401,36 грн. інфляційних втрат та 13264,71 грн. витрат зі сплати судового збору. В частині стягнення 11,68 грн. пені в задоволенні позову відмовлено.
Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016, яке встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 30.01.2017 у справі № 922/4207/16 та фактичне виконання відповідачем рішення суду у справі № 922/4207/16 лише 18 липня 2017 року, про що свідчать наявні у справі належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 3496 від 26.05.2017 на суму 681329,86 грн., № 3717 від 04.07.2017 на суму 1622,45 грн. та № 663 від 18.07.2017 на суму 216249,34 грн., позивачем заявлено до стягнення з відповідача 106582,40 грн. - 28 % річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 29.11.2016 по 17.08.2017, 99103,62 грн. - пені за період з 26.11.2016 по 07.07.2017 та 65692,30 грн. - інфляційних втрат за період 01.11.2016 по 17.08.2017.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення вищезазначених сум, позивач зазначив, що відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Крім того, у пункті 2.10. Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016 сторони дійшли згоди, що у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобов'язань по договору, постачальник має право провести зарахування коштів в наступному порядку:
- в першу чергу - в рахунок оплати нарахованих відсотків за користуванням товарним кредитом, передбачених пунктом 2.5. Договору;
- в другу чергу - в рахунок сплати відсотків за неправомірне користування коштами та індексу інфляції в порядку, передбаченому пунктом 7.2. (підпункт В) Договору;
- в третю чергу - в рахунок сплати пені за кожен день прострочення, передбаченої пунктом 7.2. (підпункт А) Договору;
- в четверту чергу - в рахунок сплати штрафу, передбаченого пунктом 7.2. (підпункт Б) Договору;
- в п'яту чергу - в рахунок оплати вартості (ціни) товару, пропорційно кожній номенклатурі неоплаченого товару;
- в шосту чергу - в рахунок оплати різниці ціни товару, передбаченої пунктом 2.2.3. Договору.
Колегія суддів зазначає, що зазначена умова договору не визнавалась у судовому порядку недійсною, а тому підлягає застосуванню при визначенні черговості погашення вимог кредитора.
Керуючись пунктом 2.10. Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016 та положеннями статті 534 Цивільного кодексу України позивач здійснив зарахування коштів, сплачених відповідачем в рахунок погашення заборгованості згідно платіжних доручень № 3496 від 26.05.2017 на суму 681329,86 грн., № 3717 від 04.07.2017 на суму 1622,45 грн. та № 663 від 18.07.2017 на суму 216249,34 грн. наступним чином.
Спочатку позивачем від сплачених відповідачем 26.05.2017 коштів в сумі 681329,86 грн. було зараховано 216249,34 грн. в рахунок погашення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 1622,45 грн., 28% річних в сумі 26986,78 грн., індексу інфляції в сумі 10401,36 грн., пені в сумі 27708,07 грн., штрафу в сумі 136265,97 грн. та витрат на сплату судового збору в розмірі 13264,71 грн.
Потім, позивачем було зараховано суму основного боргу в розмірі 681329,86 грн., яка складається із залишку проведеної оплати 26.05.2017 на суму 465080,52 грн. та здійснених відповідачем перерахувань 04.07.2017 на суму 1622,45 грн. та 18.07.2017 на суму 216249,34 грн.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, сума непогашеної відповідачем заборгованості станом на 26.05.2017 складала суму 216249,34 грн., станом на 05.07.2017 - 214626,89 грн. і остаточно була сплачена відповідачем 18.07.2017.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі стверджує, що зазначені зарахування змінюють рішення суду у справі № 922/4207/16, оскільки після винесення цього рішення спір між сторонами остаточно вирішено по суті і правовідносини сторін за Договором поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016 є припиненими.
Проте вказані доводи скаржника є безпідставними, оскільки при укладенні договору сторони домовились саме про такий порядок зарахування грошових коштів, отриманих від покупця у разі прострочення строків оплати отриманого товару. Зважаючи на це, зарахування коштів було проведено позивачем саме у визначеному договором порядку. Крім того, зазначене зарахування не суперечить положенням чинного законодавства та ніяким чином не змінює рішення суду № 922/4207/16.
Також прийняте у справі № 922/4207/16 жодним чином не припинило договірних зобов'язань відповідача перед ТОВ «Спектр-Агро», а вимоги позивача у даній справі № 922/2583/17 про стягнення сум річних, інфляційних та пені, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості по Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016, стягнутої за рішенням суду в іншій справі, нараховані за період неохоплений судовим рішенням.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум (пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України № 3-12г10 від 08.11.2010).
Крім того, як зазначено у пункті 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що після прийняття рішення у справі № 922/4207/16 про задоволення вимог кредитора, зобов'язання боржника відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України не припинились.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України № 3-12г10 від 08.11.2010).
Крім того, як зазначено у пункті 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
День фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Підпунктом В) пункту 7.2. Договору поставки сторони встановили інший розмір річних - 28 %.
Оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 30.01.2017 у справі № 922/4207/16 з відповідача на користь позивача було стягнуто 28% річних за період з 02.10.2016 по 28.11.2016, інфляційні втрати стягнуті за період прострочення з 01.10.2016 по 31.10.2016 (жовтень місяць 2016 року), а зобов'язання щодо повної оплати поставленого позивачем товару виконано відповідачем у повному обсязі 18.07.2016, тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 28 % річних у розмірі 106582,40 грн. за період з 29.11.2016 по 17.08.2017 та 65692,30 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 01.11.2016 по 17.08.2017.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу 28 % річних, а також інфляційні втрати за весь час прострочення, тобто, за період неохоплений судовим рішенням у справі № 922/4207/16 по день фактичної сплати відповідачем заборгованості у повному обсязі, оскільки в такому випадку зобов'язання боржника відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України припинилося внаслідок його виконання.
Таким чином, позивач вправі вимагати сплати 28 % річних за період з 29.11.2016 по 17.07.2017 (включно) та інфляційних втрат за період з 01.11.2016 по 17.07.2017 (включно), а не по 17.08.2017, як помилково зазначено у позові.
Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши за допомогою програми ОСОБА_2 (версія 9.5.3.) перевірку наданого позивачем розрахунку 28 % річних в розмірі 106582,40 грн., приходить до висновку, щодо наявності в ньому помилок відносно кінця перебігу строку для їх нарахування, а отже безпідставне завищення зазначеної суми без будь-якого обґрунтування. Таким чином, стягненню з відповідача підлягають 28 % річних в сумі 101431,28 грн. Відповідний розрахунок залучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у зв'язку з невірним визначенням місцевим господарським судом суми 28% річних, які підлягають стягненню з відповідача, прийняте у даній справі рішення підлягає зміні у відповідній частині, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 101431,28 грн. 28% річних.
Разом з цим, згідно перерахунку суду апеляційної інстанції інфляційні втрати за період з 01.11.2016 по 17.07.2017 складають суму 66121,55 грн., тобто є більшими, ніж ті, що заявлені позивачем до стягнення (65692,30 грн.). З огляду на те, що суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог та відсутність відповідного клопотання з боку позивача, та зважаючи на порушення відповідачем свого грошового зобов'язання за рішенням суду та погашення заборгованості частинами, визначення сторонами у пункті 2.10. Договору черговості погашення боргу, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат в сумі 65692,30 грн. обґрунтовано задоволена місцевим господарським судом повністю.
Що стосується нарахованої і заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені у розмірі 99103,62 грн. за період прострочення з 26.11.2016 по 07.07.2017, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Як передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно пункту 7.2. Договору, у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору покупець: сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення.
Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Разом з тим, згідно із частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
У пункті 7.3. Договору поставки сторони домовились про збільшення строку позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості, пені, штрафу, відсотків та індексу інфляції), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Сторони також дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, при цьому посилаючись на положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано (за кожним черговим платежем окремо).
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно мало бути виконано.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором суд першої інстанції обґрунтовано погодився із сумою нарахованої позивачем пені в сумі 97747,79 грн. В решті позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1355,83 грн. позовні вимоги визнані судом безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, в зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати заборгованості по Договору поставки № 76/16-ХА від 05.08.2016, стягнутої за рішенням суду в іншій справі, за період неохоплений судовим рішенням, за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Водночас, відповідач просив зменшити розмір нарахованої до стягнення пені.
Згідно пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вказана норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормами матеріального права, якими передбачена можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. При цьому, слід зазначити, що у разі коли відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.
Відповідно до пункту 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (частина перша статті 233 Господарського кодексу України).
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Колегія суддів також враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509, частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в зв'язку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що сума заборгованості відповідача за рішенням суду у справі № 922/4207/16 в розмірі 897579,20 грн. повністю погашена, а позивач не надав суду доказів понесення збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за прострочення сплати заборгованості за рішенням суду у вказаній господарській справі. Враховуючи вищевикладене і те, що з відповідача у даній справі № 922/2583/17 вже вирішено стягнути 28% річних, що є додатковою відповідальністю відповідача, а заявлена до стягнення сума пені у розмірі 97757,79 грн. є значною, тому суд першої інстанції встановив наявність правових підстав для зменшення розміру пені на 50%.
Натомість здійснивши повторний розгляд даної справи та зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України колегія суддів апеляційної інстанції спираючись на принципи справедливості та розумності, керуючись пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про доцільність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, до 69379,83 грн., у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань. Присудження до стягнення 69379,83 грн., з урахуванням обставин справи, відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання пені, як інструменту отримання безпідставних доходів.
Водночас, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нараховує і заявляє до стягнення ще 28 % річних та інфляційних втрат, які в певній мірі компенсують знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів. Таким чином, в даному випадку при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, в зв'язку з чим доводи позивача про неправомірне зменшення судом першої інстанції пені є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За приписами пункту 4 частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.
Згідно пункту 26 Інформаційного листа від 20.10.2006 №01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» (із змінами і доповненнями, внесеними інформаційними листами Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482, від 27 березня 2009 року № 01-8/186), який є чинним, зміна резолютивної частини судового рішення може стосуватися окремих елементів цієї частини (як - от розміру стягуваної суми, сум стягуваних судових витрат тощо), але не повинна зачіпати основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов'язків сторін спору.
З урахуванням вищевикладеного, не зачіпаючи основного висновку господарського суду першої інстанції стосовно прав та обов'язків сторін спору, колегія суддів дійшла висновку щодо зміни резолютивної частини рішення, яка стосується суми пені та 28% річних, котрі підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, пунктом 4 статті 103, пунктом 3 частини першої статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Альянс», с. Роздольне, Зміївський район, Харківська область задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2017 у справі № 922/2583/17 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Альянс» (63450, Харківська область, Зміївський район, село Роздольне, вул. Молодіжна, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 31374476) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20; адреса для листування: 03038, м. Київ, вул. Ямська, 8; код ЄДРПОУ 36348550, п/р №26006010246402 у Обухівському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023):
101 431,28 грн. - 28 % річних;
69 379,83 грн. - пені;
65 692,30 грн. - інфляційних втрат;
3 547,55 грн. - судового збору за подачу позовної заяви.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 29 723,79 грн. та 28% річних у розмірі 5 151,12 грн. - у задоволенні позову відмовити».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (адреса місцезнаходження юридичної особи: 08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20; адреса для листування: 03038, м. Київ, вул. Ямська, 8; код ЄДРПОУ 36348550, п/р №26006010246402 у Обухівському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) на користь Фермерського господарства «Альянс» (63450, Харківська область, Зміївський район, село Роздольне, вул. Молодіжна, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 31374476) 85,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Барбашова С.В.
Суддя Істоміна О.А.
Суддя Пелипенко Н.М.