"14" листопада 2017 р. Справа №60/258-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
прокуратури - не з'явився;
апелянта (Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова) - ОСОБА_1, за довіреністю №100.10 від 29.12.2016 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вх.№3332Х/1-40 від 31.10.2017 року) на ухвалу господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року у справі №60/258-10,
по заяві Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова,
про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу (вх.№30941 від 21.09.2017р.) по справі №60/258-10,
за позовом Військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Міністерство оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега.Ком», м.Харків,
про стягнення 534353,68 грн., -
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року у справі №60/258-10 (суддя Чистякова І.О.) у задоволенні заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання та видачу дубліката наказу (вх.№30941 від 21.09.2017р.) - відмовлено повністю.
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова із вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що незважаючи на значний проміжок часу примусове стягнення за наказом у даній справі не відбулося. Наполягає на тому, що строк пред'явлення наказу до виконання був пропущений з поважних причин, оскільки постанова про повернення виконавчого документа не була надіслана стягувачу. Посилається скаржник на судову практику Європейського суду з прав людини щодо обов'язковості судового рішення, зокрема, обов'язковості виконання рішення суду.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 року апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова прийнято до провадження та призначено до розгляду.
Зазначена ухвала суду була направлена сторонам та прокуратурі рекомендованим листом 03.11.2017 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі. Однак, повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення на адресу суду не надійшли, представники відповідача та прокуратури у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників відповідача та прокуратури у судове засідання не була визнана обов'язковою та зважаючи на стислі строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та прокуратури.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.11.2017 року, у зв'язку із знаходженням судді Тихого П.В. у відрядженні, для розгляду справи №60/258-10 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.
У судовому засіданні 14.11.2017 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням господарського суду Харківської області від 08.11.2010 року у справі №60/258-10 позов задоволено частково в сумі 531830,92 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега.Ком» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова заборгованість з орендної плати у сумі 531410,46 грн. та експлуатаційні витрати у сумі 420,46 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега.Ком» на користь держбюджету України держмито в сумі 5318,31 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вега.Ком» на користь держбюджету України 234,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та врешті частині позову в сумі 2522,76 грн. відмовлено.
Згідно ст. 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Так, 23.11.2010 року господарським судом Харківської області було видано відповідні накази на виконання вищезазначеного рішення зі строком пред'явлення їх до виконання до 24.11.2013 року.
21.09.2017 року від стягувача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, надійшла заява (вх.№30941), в якій він просив суд визнати поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання; поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23.11.2010 року та видати дублікат наказу господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 від 23.11.2010 року про стягнення з ТОВ «Вега.Ком» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова заборгованість з орендної плати у сумі 531410,46 грн. та експлуатаційні витрати у сумі 420,46 грн.
В обґрунтування наданої заяви стягувач посилався на те, що на запит про хід виконавчого провадження, з яким він звернувся до Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області отримано відповідь, в якій повідомлено про завершення виконавчого провадження 08.12.2011 року відповідно до п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону, що діяла станом на 05.10.2016 року, про що винесено відповідну постанову ВП№24555077. Проте, стягувач зазначає, що відповідну постанову та наказ не отримував, а тому просив суд визнати поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23.11. 2010 року та видати вищевказаний дублікат наказу.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими на всій території України.
Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, як, зокрема: виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
Стаття 119 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.
Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення.
Відновлення пропущеного процесуального строку передбачено також і статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, на відміну статті 53 Господарського процесуального строку України, у випадку пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання стаття 119 Господарського процесуального кодексу України не передбачає можливості відновлення строку за ініціативою господарського суду.
Пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Господарський суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Питання про відновлення строку може бути порушено лише після закінчення процесуального строку.
Причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент видачі наказу), виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання протягом року.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження», строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Можливість відновлення судом пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання безпосередньо пов'язана з наявністю поважних причин його пропуску, і такою підставою не може бути лише подання заяви стягувачем із зазначенням, що ним пропущено строк з поважних причин.
У такому випадку, обов'язковому встановленню підлягають обставини, які заважали стягувачу пред'явити виконавчий документ до виконання у встановлений законом строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду від 10.11.2005 року по справі №3/342, від 15.12.2005 року по справі №3/150, від 02.02.2006 року по справі №3/94, від 12.08.2013 року по справі №27/188.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник.
В силу частини 2 вищезазначеної норми Закону України «Про виконавче провадження» cтягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
Згідно ч.1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Отже, стягувач, який подав до відповідного органу державної виконавчої служби заяву про відкриття виконавчого провадження мав як заінтересована особа у виконанні судового рішення ухваленого на її користь цікавитись виконавчим провадженням та отримувати від державного виконавця інформацію про проведення виконавчих дій у відкритому за її заявою виконавчому провадженні.
Колегія суддів відзначає, що з часу пред'явлення наказу до виконання минуло більш ніж п'ять років, а стягувач лише у серпні 2017 року звернувся з відповідним запитом про хід виконавчого провадження.
З відповіді Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області за вих.№35781/14.5-37 від 01.09.2017 року вбачається, що 08.12.2011 року винесено постанову по ВП№24555077 про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно п.2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними
Частиною 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Отже, стягувач мав повторно пред'явити виконавчий документ до виконання до 08.12.2014 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що обставини наведені заявником (Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова) не є поважними та ніяким чином не могли завадити йому пред'явити наказ господарського суду Харківської області до виконання у встановлений законом строк. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що він не отримував постанови про повернення виконавчого документа та наказу, оскільки відповідні доводи не підтверджені належними доказами.
Крім того, як вбачається з довідки за вих.№5673 від 11.10.2017 року станом на 01.10.2017 року дебіторську заборгованість ТОВ «Вега.Ком» в сумі 534353,68 грн. списано з бухгалтерського обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова на підставі акту списання дебіторської та кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка є безнадійною для погашення від 31.07.2013 року.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що стягувачем не доведено поважність причин пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, факт проведення списання стягувачем цієї заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання поважною причину пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання та поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу господарського суду Харківської області по справі №60/258-10 року від 23.11.2010 року.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР) (далі - Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. При цьому, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Так, у рішенні ЕСПЛ «Станьо проти Бельгії» від 07.07.2009 року суд вказав, що встановлені законом строки позовної давності переслідували законну мету забезпечення правової визначеності, оскільки вони захищали потенційних відповідачів від прострочених вимог і означали, що суди звільняються від необхідності винесення рішень, заснованих на доказах, які з часом набули властивість невизначеності або неповноти. Аналогічно і строк пред'явлення наказу до виконання має на меті забезпечення правової визначеності, оскільки він захищає боржника від прострочених вимог стягувача.
Відповідно до ст. 120 Господарського процесуального кодексу України у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. За видачу стягувачу дубліката судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.
Враховуючи, що на момент звернення з відповідною заявою про видачу дубліката наказу сплив строк для пред'явлення наказу до виконання та відмовлено в задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання цього наказу, колегія суддів вважає правомірною відмову суду першої інстанції у задоволені у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року по справі №60/258-10 має бути залишена без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105, ст. 106, ст. 119, ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 11.10.2017 року по справі №60/258-10 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2017 року.
Головуючий суддя Хачатрян В.С.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.