79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" листопада 2017 р. Справа № 909/695/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді М.І. Хабіб
суддів О.В. Зварич
ОСОБА_1,
за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.,
представників сторін:
позивача- не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області, б/н, б/д (вх.№01-05/5101/17 від 30.10.2017)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2017
у справі №909/695/17
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Київ в особі Івано-Франківської філії ПАТ “Укртелеком”, м. Івано-Франківськ
до відповідача: Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області , м. Тисмениця Тисменицького району Івано-Франківської області
про стягнення 73 961, 27 грн
У липні 2017 року ПАТ “Укртелеком” в особі Івано-Франківської філії ПАТ “Укртелеком” звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про стягнення заборгованості 73 961, 27 грн з компенсації видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є оператором телекомунікацій та відповідно до вимог Цивільного та Господарського кодексів, ЗУ “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, надає послуги зв'язку на підставі публічного договору, зокрема, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати. Такі пільги встановлені ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, ЗУ “Про жертви нацистських переслідувань”, ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ЗУ “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, ЗУ “Про охорону дитинства”.
Відповідно до п.п. б п.4 ч.1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, відповідач є розпорядником коштів бюджетного фінансування соціальних пільг, до його повноважень належить здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян.
Позивач вказує, що за період з січня по грудень 2016 року він надав послуги пільговим категоріям населення на загальну суму 73 961, 27 грн, вартість яких підлягає відшкодуванню за рахунок субвенції з бюджету. Зазначає, що на виконання наказу Міністерства праці та соціальної політики №535 від 04.10.2007 для проведення звірки розрахунків відшкодувань він щомісяця направляв відповідачу акти форми-2 Пільги, однак відповідач уникав їх підписання, посилаючись на відсутність коштів.
Посилаючись на ч. 2 ст. 617 ЦК України, рішення Європейського суду з прав людини “Терем ЛТД”,Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, постанови Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446, практику Вищого господарського суду України, позивач вказує, що відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язань перед позивачем щодо компенсації витрат за надані послуги.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2017 у справі №909/695/17 (суддя Максимів Т.В.) позов задоволено. Присуджено до стягнення з Управління соціального захисту населення Тисменицької райдержадміністрації Івано-Франківської області на користь ПАТ “Укртелеком” в особі Івано-Франківської філії ПАТ “Укртелеком” 73961, 27 грн заборгованості та 1600, 00 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване ст.ст. 509, 525, 526, 617, 625 ЦК України, рішенням Європейського суду з прав людини “Терем ЛТД”,Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005, ст. 48 БК України, ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації”, ст. 19 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002
При задоволенні позову суд виходив з обгрунтованості вимог позивача.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при прийнятті ЗУ “Про державний бюджет України на 2016 рік” та ЗУ «Про державний бюджет України на 2017» видатки на пільги з послуг зв'язку у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені. Скаржник також вказує, що листом № 742/06-25 від 15.08.2016 він повідомив позивача про відсутність у Державному бюджеті України на 2016 рік видатків на фінансування пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету всім категоріям громадян та про неможливість виділення таких коштів з районного бюджету у зв'язку із відсутністю фінансового ресурсу. Крім того, зазначає, що він не укладав договори з позивачем на відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що зобов'язання відповідача як головного розпорядника коштів на виконання державних програм соціального захисту виникли не на підставі договірних відносин, а на підставі закону, зокрема, Бюджетного кодексу України, ЗУ “Про телекомунікації”, ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», ЗУ «Про жертви нацистських переслідувань», ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус», ЗУ «Про охорону дитинства». Позивач стверджує, що сума позову повністю відповідає бухгалтерському та податковому обліку Івано-Франківської філії ПАТ “Укртелеком” та обліковим даним пільгових категорій населення, яке проживає в населених пунктах на території району, яким поіменно присвоєно особові рахунки в АСКР (автоматизованій системі комплексних розрахунків) позивача. Зазначає, що у формах №2 “Пільги”, які щомісячно для проведення звірки направлялися відповідачу засобами поштового зв'язку та в електронній формі на електронну адресу відповідача, поіменно вказані пільговики, яким надавалися послуги, однак відповідач від їх підписання відмовився.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 у даній справі апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 14.11.2017.
В судове засідання 14.11.2017 сторони не забезпечили явки своїх представників, жодних клопотань не подали, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено повідомленнями про вручення їм 06.11.2017 та 07.11.2017 ухвали апеляційного суду від 02.11.2017.
Суд вважає за можливе розглянути дану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, оскільки суд не визнавав їх явку в судове засідання обов'язковою і нез'явлення представників сторін в судове засідання не унеможливлює розгляду апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус”, “Про охорону дитинства” встановлені пільги щодо надання послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, зокрема позачергове користування всіма послугами зв'язку, позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів, сплата абонентної плати за користування телефоном у розмірі 50 відсотків затверджених тарифів.
Відповідно до ч. 3 ст. 63 ЗУ “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема, зведеним розрахунком заборгованості по видатках на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2016 року форми -2, яка затверджена наказом Міністерства праці та соцполітики №535 від 04.10.2007, за період з січня по грудень 2016 року позивач надав послуги зв'язку пільговим категоріям населення, яке проживає в населених пунктах на території Тисменицького району Івано-Франківської області, на загальну суму 73 961, 27 грн ( а.с. 10- 100).
Відповідно до абзацу 3 підпункту "б" п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать, зокрема, видатки на додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян.
Частиною 1 ст.102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету "(далі - Порядок), згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 4 цього Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.
Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, пільг з послуг зв'язку, у т.ч. безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим нараховані постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. №20.
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).
Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню .
Частиною 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, він не відшкодував позивачу витрат за надані у 2016році послуги зв'язку пільговим категоріям населення.
Крім того, в порушення вимог п.5 Порядку щодо складання щомісячних актів звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг відповідач таких актів не складав, а надіслані позивачем акти не підписував .
Враховуючи норми ст. ст. 525, 526, 625 ЦК України, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 26.12.2011 у справі 9/400 та від 15.05.2012 у справі №11/446, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що він не отримав субвенцій з державного бюджету на відшкодування витрат на надання пільг, оскільки неотримання субвенцій не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку, визначеного законом, провести розрахунки за надані позивачем послуги пільговим категоріям населення.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не доведено, доказів не подано наявності підстав, передбачених ст. 104 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.2017 у справі №909/695/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Постанова підписана 16.11.2017.
Головуючий суддя М.І. Хабіб
Суддя О.В. Зварич
Суддя Я.О. Юрченко