ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.11.2017Справа №910/17659/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідницько-виробничий центр «Еконива»
до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк»
про визнання іпотечного договору недійсним
Суддя Лиськов М.О.
Представники учасників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Ковалик В.В. (дов. від 28.08.2017)
На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.11.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідницько-виробничий центр «Еконива» до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» про визнання іпотечного договору недійсним. Разом із позовом була подана заява про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17659/17 розгляд справи призначено на 25.10.2017 року.
25.10.2017 представником позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення.
Представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов та заява про застосування строків позовної давності.
У судове засідання 25.10.2017 представники сторін з'явились.
Судом, у судовому засіданні 25.10.2017, в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 15.11.2017.
Представник відповідача 15.11.2017 у судове засідання з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.
У судове засідання 15.11.2017 представник позивача не з'явився, не з'явився, витребувані ухвалою суду документи не надіслав, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.
Суд відзначає, що позивач повідомлявся ухвалою суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте в судове засідання своїх представників не направляв.
Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.10.2017 вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 08170, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта-Поштова, вул. Набережна 23-А.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 судом направлено на зазначену у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу відповідача, що підтверджується копією реєстру згрупованих поштових відправлень від 18.10.2017. При цьому конверт із вказаною ухвалою до суду повернувся за закінченням встановленого строку зберігання.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.11.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Столиця» (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідницько-виробничий центр «Еконива» (далі - позивач, іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки № 20/06-К-IZ (далі - Договір іпотеки), відповідно до умов якого іпотекодавець передає в заставу іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за Договором на кредитну лінію № 20/06-К від 20.11.2006, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, далі - Договір кредиту, нежилі приміщення, що складаються з: літ. А (прохідна, пл. 92,6 кв.м.), літ В (електрощитова, пл. 6,0 кв.м.), літ Г (склад, пл. 45,4 кв.м), літ. Д (будівля експериментального цеху № 2, пл. 1571,0 кв.м), літ. Е (складське приміщення, пл. 59,1 кв.м), літ. Ж (склад ГРП, пл. 35,4 кв.м), літ. З (насосна, пл. 8,7 кв.м.), літ К (будівля експериментального цеху № 1, пл. 1350,8 кв.м.), літ. Л (навіс), літ. М (навіс), літ. Н (навіс), літ. О (навіс), літ. П (навіс), літ. Р (навіс), літ. С (вбиральня, пл. 3,0 кв.м.), № 1-11 (огорожа), № 12 (водонапірна башта), № 13 (свердловина), № 14 (пожежний резервуар), № 15 (відстійний резервуар), № 1 (замощення), що розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Юрівка, вул. Набережна, будинок 25 (далі - Предмет іпотеки).
В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору іпотеки.
21.05.2014 між іпотекодержателем та відповідачем був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., зареєстровано в реєстрі за номером 730 (далі - Договір купівлі-продажу прав вимоги), за яким продавець (іпотекодержатель) погодився продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю (відповідачу), а покупець цим погодився купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.
За умовами Договору купівлі-продажу прав вимоги, права вимоги - всі права (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Кредитний договір - означає кожний договір про надання кредиту у будь-якій формі між усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до нього (якщо такі є).
У рішенні Господарського суду Київської області від 16.11.2015 у справі № 911/2789/15, яке набрало законної сили, судом було встановлено, що, як слідує з Витягу з Додатку № 1 до вказаного Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, ПАТ «Дельта Банк» було передано права вимоги за кредитним договором № 20/06-К від 20.11.2006 з кінцевим терміном погашення кредиту до 24.07.2009, фактичним розміром заборгованості за тілом кредиту станом на 21.05.2014 р. в сумі 1300000,00 грн. та із забезпеченням у вигляді договору іпотеки № 20/06-К-1Z від 20.11.2006 р.
На підставі вказаного договору до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло з Кредитного договору та Договору іпотеки, в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно з п. 2.5-1, 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18, обставини, визнані учасниками судового процесу і відображені в судових рішеннях, є преюдиціальними в розумінні частини третьої статті 35 ГПК (див. підпункт 2.6 цього пункту). Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За таких обставин, факт переходу прав вимоги до відповідача, що виникло з Кредитного договору та Договору іпотеки, в обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора є встановленим судом фактом та повторного доведення сторонами та дослідження судом не потребують.
Позивач зазначає суду про те, що в червні 2015 року із позовної заяви ПАТ «Дельтабанк» (далі - відповідач) йому стало відомо, що з 21.05.2014 було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого відповідач замінив ПАТ «Банк «Столиця», як кредитора у кредитному зобов'язанні та забезпечувальних зобов'язаннях за ними. Згідно з витягом з додатку № 1 до даного договору, відповідач замінив, як кредитора, тобто і в іпотечному договорі. Цим позивач обґрунтовує, що відповідачем у даній справі є саме ПАТ «Дельта-Банк»,
На думку позивача, всупереч нормам чинного законодавства України, кадастровий номер земельної ділянки, на якому розташований предмет іпотеки в Договорі іпотеки, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, відсутній, що на думку позивача є підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правовідносини сторін в даному випадку регулюються спеціальним законодавством, а саме, Законом України «Про іпотеку», Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на дату укладення та посвідчення Договору іпотеки) іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:
1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:
для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;
для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;
для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:
для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;
2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;
3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;
4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
З аналізу вищезазначених приписів спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не вбачається обов'язковості зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований предмет іпотеки, при цьому, опис предмета іпотеки у спірному договорі, на думку суду, є достатній для його ідентифікації, враховуючи його природу, а саме те, що це є об'єктом нерухомості.
Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року N 11, загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про те, що Договір іпотеки був укладений у відповідності до приписів діючого на той момент законодавства, в частині опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та визначення його реєстраційних даних, а відповідно і відсутні підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з п. п. 2.1, 2.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18, згідно з частиною другою статті 4 3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання Договору іпотеки недійсним.
Щодо заяви Відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із п.28 Постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Оскільки суд відмовляє в позові по суті у зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення та не підлягає застосуванню.
Крім того, разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ПАТ «Дельта-Банк» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зокрема, вчиняти виконавчі написи, а також укладати правочини щодо нерухомого майна, належного на праві власності ТОВ «Дослідницько-виробничий центр «Еконива» - нежилі приміщення, що складаються з літ. А (прохідна, пл. 92,6 кв.м.), літ В (електрощитова, пл. 6,0 кв.м.), літ Г (склад, пл. 45,4 кв.м), літ. Д (будівля експериментального цеху № 2, пл. 1571,0 кв.м), літ. Е (складське приміщення, пл. 59,1 кв.м), літ. Ж (склад ГРП, пл. 35,4 кв.м), літ. З (насосна, пл. 8,7 кв.м.), літ К (будівля експериментального цеху № 1, пл. 1350,8 кв.м.), літ. Л (навіс), літ. М (навіс), літ. Н (навіс), літ. О (навіс), літ. П (навіс), літ. Р (навіс), літ. С (вбиральня, пл. 3,0 кв.м.), № 1-11 (огорожа), № 12 (водонапірна башта), № 13 (свердловина), № 14 (пожежний резервуар), № 15 (відстійний резервуар), № 1 (замощення), що розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Юрівка, вул. Набережна, будинок 25.
Відповідно до ст. 6 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року N 16 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Пунктом 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року N 16 визначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Враховуючи те, що в ході розгляду спору, суд дійшов до висновку про відсутність порушеного права позивача відповідачем, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову - відсутні.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позову та заяви про забезпечення позову покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 66, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідницько-виробничий центр «Еконива» до Публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк» про визнання іпотечного договору недійсним відмовити повністю.
2. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідницько-виробничий центр «Еконива» про забезпечення позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 17.11.2017
Суддя М.О. Лиськов