33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"13" листопада 2017 р. Справа № 918/689/17
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція",
до Кузнецовського міського комунального підприємства
про стягнення коштів в сумі 735 202 грн. 72 коп.,
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 13 січня 2017 року № 28;
від відповідача - не з'явився.
У судовому засіданні 13 листопада 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
29 вересня 2017 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - Станція), звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства (далі - Підприємство) заборгованості за укладеним між сторонами 20 травня 2015 року договором про надання послуги з централізованого водопостачання № 2-ЦВ в сумі 735 202 грн. 72 коп., з яких 712 534 грн. 08 коп. - основний борг, який виник у зв'язку з неоплатою відповідачем наданих йому послуг протягом червня-липня 2017 року, 20 239 грн. 86 коп. - пеня, 2 428 грн. 78 коп. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 3 жовтня 2017 року позовну заяву Компанії, від імені якої діє Станція, від 29 вересня 2017 року № 001-11/8225 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/689/17, розгляд якої призначено на 17 жовтня 2017 року.
17 жовтня 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору (а.с. 33).
Ухвалою суду від 17 жовтня 2017 року розгляд справи відкладено на 13 листопада 2017 року.
Водночас після завершення судового засідання 17 жовтня 2017 року на адресу суду надійшов відзив Підприємства на позовну заяву від 11 жовтня 2017 року № 1020 (а.с. 40-41), в якому останнє визнало вимоги позивача у повному обсязі, однак просило суд зменшити розмір нарахованої Компанією до стягнення з відповідача неустойки.
Крім того, після завершення вищевказаного судового засідання 17 жовтня 2017 року на адресу суду надійшло клопотання Підприємства від 11 жовтня 2017 року № 1019 (а.с. 48), в якому відповідач просив здійснювати розгляд справи без його участі.
Слід зазначити, що 6 листопада 2017 року на адресу суду надійшли аналогічний за змістом відзив відповідача на позовну заяву від 3 листопада 2017 року № 1202 (а.с. 50-51), в якому останній визнав позовні вимоги Компанії та просив суд зменшити заявлений останньою до стягнення з Підприємства розмір пені, а також клопотання від 3 листопада 2017 року № 1201 (а.с. 58) про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.
До початку судового засідання, призначеного на 13 листопада 2017 року, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року № 001-11/9750 (а.с. 60-61), згідно якої останній просив суд стягнути з Підприємства заборгованість у розмірі 1 510 471 грн. 35 коп., з яких: 1 422 331 грн. 29 коп. - сума основного боргу, який виник у зв'язку з неоплатою відповідачем наданих йому послуг протягом червня-вересня 2017 року, 55 201 грн. 32 коп. - пеня, 6 496 грн. 26 коп. - 3% річних та 26 442 грн. 48 коп. - інфляційні втрати. Вказана заява була прийнята судом до розгляду в частині стягнення суми основного боргу, пені та трьох процентів річних. У той же час суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви Компанії, від імені якої діє Станція, була відсутня вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків за спірною угодою. Відтак, розмір вимоги, взагалі не заявленої позивачем при поданні позовної заяви до суду, не може бути збільшений в процесі розгляду справи, що свідчить про одночасну зміну як предмету, так і підстав позову.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат за своєю правовою природою є новою позовною вимогою, яка не може бути розглянута судом в рамках справи № 918/689/17 з огляду на вищенаведені положення.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
У той же час суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом про стягнення з Підприємства вищенаведеної суми нарахованих інфляційних втрат у загальному порядку.
У судовому засіданні 13 листопада 2017 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року № 001-11/9750, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку свого повноважного представника у призначені судові засідання не забезпечив, проте надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим представником позивача оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
20 травня 2015 року між Компанією, від імені якої діє Станція, та Підприємством було укладено договір про надання послуги з централізованого водопостачання № 2-ЦВ, за умовами якого, з урахуванням підписаного між сторонами протоколу розбіжностей до цього правочину, позивач взяв на себе зобов'язання надавати споживачеві послугу з централізованого водопостачання в обсязі ліміту, встановленому в додатку № 1 до договору, а відповідач, у свою чергу, - оплачувати вартість наданої йому послуги з централізованого водопостачання за встановленим у звітному періоді тарифом та у строк, що передбачений договором (а.с. 8-10).
Зазначена угода, а також протокол розбіжностей до неї, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками наведених суб'єктів господарювання.
У відповідності до пункту 2.1 цього правочину розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно пункту 2.3 наведеної угоди розрахунки за отриману послугу здійснюються споживачем на підставі рахунку та/або оформленого двостороннього акту про надання послуги відповідно до діючого у звітному періоді тарифу.
За пунктом 2.7 договору оплата за отриману послугу повинна бути здійснена споживачем щомісяця по останнє число місяця, наступного за розрахунковим. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Розрахунки проводяться шляхом перерахування споживачем грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання послуги з централізованого водопостачання від 20 травня 2015 року № 2-ЦВ позивач протягом червня-вересня 2017 року надав відповідачу послуги з централізованого водопостачання на загальну суму 1 422 331 грн. 29 коп., що підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи копіями актів про надання послуг від 30 червня 2017 року № АВР01162 та від 31 липня 2017 року № АВР01281 (а.с. 13, 18), а також копіями відповідних рахунків від 30 червня 2017 року № СП000663 на суму 355 623 грн. 07 коп., від 31 липня 2017 року № СП000805 на суму 356 911 грн. 01 коп., від 31 серпня 2017 року № СП000918 на суму 333 084 грн. 19 коп. та від 30 вересня 2017 року № СП001043 на суму 376 713 грн. 02 коп. (а.с. 15, 20, 63-64).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором про надання послуги з централізованого водопостачання від 20 травня 2015 року № 2-ЦВ щодо централізованого водопостачання відповідача свідчить також відсутність з боку останнього претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даної угоди.
Однак Підприємство взятий на себе за наведеним договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати вартості наданих йому у вищезазначений період послуг не виконало, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість в сумі 1 422 331 грн. 29 коп. Вказаний факт підтверджується, зокрема, підписаними між уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками наведених юридичних осіб актами звірки взаєморозрахунків станом на 31 липня 2017 року (а.с. 21) та станом на 30 вересня 2017 року (а.с. 65), а також не заперечувався самим Підприємством у його відзивах на позовну заяву від 11 жовтня 2017 року № 1020 та від 3 листопада 2017 року № 1202.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою укладений між Компанією в особі Станції та Підприємством договір про надання послуги з централізованого водопостачання від 20 травня 2015 року № 2-ЦВ є договором поставки.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором про надання послуги з централізованого водопостачання від 20 травня 2015 року № 2-ЦВ, яка складає 1 422 331 грн. 29 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги (з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року № 001-11/9750) про стягнення з Підприємства вказаної суми.
Крім того, на підставі статті 625 ЦК України позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року № 001-11/9750, просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 6 496 грн. 26 коп., нараховані у період з 1 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року на відповідні суми боргу по кожному спірному місяцю окремо згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 62).
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми компенсаційних виплат також підлягає задоволенню в повному обсязі.
Разом з тим у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих йому послуг, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року № 001-11/9750, просив суд стягнути з Підприємства 55 201 грн. 32 коп. пені, нарахованої у період з 1 серпня 2017 року по 10 листопада 2017 року на відповідні суми боргу по кожному спірному не оплаченому місяцю згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 62).
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.5 укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення строків виконання грошового зобов'язання, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості послуги, з якої допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.
Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням договору, а також не перевищує встановленого законом граничного розміру вказаної штрафної санкції, позовна вимога про стягнення з Підприємства 55 201 грн. 32 коп. пені також підлягає задоволенню.
Слід також зазначити, що у поданих Підприємством відзивах на позовну заяву від 11 жовтня 2017 року № 1020 та від 3 листопада 2017 року № 1202 останнє просило суд про зменшення розміру нарахованої позивачем суми неустойки.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частини 1 статті 83 ГПК України), необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.
Аналогічна правова позиція викладена у підпункті 3.17.4 пункту 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Так, за приписами статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із статтею 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, що не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3 ЦК України, частині третій статті 509 ЦК України та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Водночас правовий аналіз частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчить, що дані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Частиною 2 статті 20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.
У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтями 42, 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, відповідачем в порушення приписів статей 33, 34 ГПК України не було надано належних доказів в обґрунтування його клопотань про зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки. Посилання ж Підприємства на один лише важкий майновий стан не є винятковим випадком у розумінні статті 83 ГПК України, статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, за наявності якого можливо зменшити розмір пені.
У зв'язку з тим, що відповідачем не надано доказів того, що даний випадок є винятковим, а також враховуючи, що останній є винним у невиконанні взятих на себе зобов'язань за договором, та з огляду на те, що порядок та строки нарахування штрафних санкцій (пені) визначені сторонами в договорі за взаємною згодою сторін, суд вважає клопотання відповідача про зменшення суми пені необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Крім того, на думку суду розмір стягуваної пені не є надмірно великим порівняно з основною сумою заборгованості, що також зумовлює відхилення відповідного клопотання відповідача.
Також, відповідно до статті 617 ЦК України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Таким чином, в розумінні статті 617 ЦК України обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (бюджетні установи, державні та комунальні підприємства) чи відсутність у боржника необхідних коштів, не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Отже, наведені відповідачем обставини передусім є наслідком його господарської діяльності, власного комерційного розрахунку та ризику, а не виникли в силу певних об'єктивних та незалежних від Підприємства обставин.
Таким чином, оцінивши співвідношення розміру пені, розмір заборгованості, враховуючи майновий стан сторін, положення вищенаведених норм та доводи, якими відповідач обґрунтовує подані клопотання, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованої позивачем пені.
За таких обставин даний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до приписів статті 49 ГПК України сплата судового збору покладається на відповідача.
Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, місто Вараш, майдан Незалежності, 2, ідентифікаційний код: 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код: 24584661) в особі його відокремленого підрозділу - "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, місто Вараш, ідентифікаційний код: 05425046) 1 422 331 (один мільйон чотириста двадцять дві тисячі триста тридцять одну) грн. 29 коп. основного боргу, 55 201 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті одну) грн. 32 коп. пені, 6 496 (шість тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 26 коп. трьох процентів річних та 22 260 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят) грн. 43 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2017 року.
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 3 примірники:
1 - до справи;
2 - позивачу рекомендованим (34400, Рівненська обл., м. Вараш);
3 - відповідачу рекомендованим (34400, Рівненська обл., м. Вараш, майдан Незалежності, 2).