233 № 233/5639/17
16 листопада 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря Франчук А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Селидівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану про встановлення факту смерті,
Звернувшись до суду з заявою, ОСОБА_1 просить встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що 12 вересня 2017 року в м. Макіївка Донецької області помер її чоловік ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2.
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, надавши суду заяву про повне підтримання заявлених вимог та про розгляд справи у її відсутність.
Представник заінтересованої особи Селидівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився.
Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов таких висновків.
У відповідності до ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України (ч.1). Справи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду (ч.2). Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню (ч.4).
Судом встановлено, заявником у даній справі є громадянка України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується копією паспорта серії ВС 096532, виданим 12 січня 2000 року Центрально-Міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області (а.с.3-4).
Заявник ОСОБА_1 з 22 вересня 1978 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ФК № 377435 від 27.04.1989 року (а.с.5).
За твердженням заявника, 12 вересня 2017 року в Україні в м. Макіївка Донецької області помер її чоловік ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявником надані:
- свідоцтво про смерть ОСОБА_2, видане Макіївським міським відділом ЗАЦС від 13.09.2017 року (а.с.6);
- копія лікарського свідоцтва про смерть № 388 від 13.09.2017 року, виданого ЦПМСД № 3 м. Макіївки Донецької області (а.с.7);
- копія паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 (а.с.8);
- фіскальний чек про оплату ритуальних послуг від 13.09.2017 року (а.с.15);
- акт прийому - передачі наданих послуг за договором-замовлення № 651/36 від 13.09.2017 року про організацію позовання (а.с.16);
- договір замовлення № 651/36 на організацію та проведення поховання ОСОБА_2 від 13.09.2017 року (а.с.17).
Даючи оцінку допустимості свідоцтву про смерть ОСОБА_2 від 13.09.2017 року, як документу, що виданий органом на тимчасово окупованій території України, суд керується ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Крім того, суд враховує норму статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо оцінки вищезазначеного доказу, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Loizidou v.Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v.the Republik of Moldova and Russia»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПО наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди маж бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті ОСОБА_2 для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника ОСОБА_1, суд, як виняток, приймає до уваги свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 13.09.2017 року та оцінює його в сукупності з документами на організацію та проведення поховання ОСОБА_2, копією лікарського свідоцтва про смерть № 388 від 13.09.2017року, та вважає, що заявлені вимоги слід задовольнити, встановивши факт смерті ОСОБА_2, померлого 12 вересня 2017 року у м. Макіївка Донецької області Україна, що надасть можливість заявнику отримати видане державним органом України свідоцтво про смерть чоловіка.
Керуючись ст.257-1, ст. 259 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити, встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого 12 вересня 2017 року у м. Макіївка Донецької області Україна.
Допустити негайне виконання судового рішення.
Встановити строк для ознайомлення сторін з повним рішенням - 20 листопада 2017 року, відклавши до цього строку складання повного рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: О.В. Каліуш