Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 жовтня 2017 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060020003705.
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2016 року
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженку с. Зарубинці Андрушівського району Житомирської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянку України, раніше не судиму,
засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 850 грн. штрафу.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 1 лютого 2017 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Кримінальне провадження розглянуто за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях останньої кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 2 ст. 125 КК України. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_6 діяла в межах необхідної оборони, а тому в діях засудженої відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. На зазначені порушення ним було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні інкримінованого злочину за таких обставин.
Так, 12 липня 2014 року близько 20 год. ОСОБА_8 , знаходячись в коридорі будинку АДРЕСА_2 , зустрівши сусідку ОСОБА_6 , зробив їй зауваження стосовно постійного гудіння труб, що доносилось з її квартири. На зауваження ОСОБА_6 почала нецензурно висловлюватися в бік ОСОБА_9 та зайшла до своєї квартири АДРЕСА_3 у цьому ж будинку. Проте ОСОБА_8 , незважаючи на це, бажаючи цивілізовано вирішити дану проблему, подзвонив у дверний дзвінок ОСОБА_6 . Відчинивши двері, остання, виляла на ОСОБА_8 воду, що знаходилась в керамічній чашці, а потім цією ж чашкою нанесла йому ушкодження в область лобної ділянки голови, спричинивши останньому легке тілесне ушкодження.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити судові рішення без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.
Зі змісту касаційної скарги захисника убачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, та фактично просить доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженої у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
Так, судом правильно зроблений висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 10 березня та 12 липня 2014 року та проведення слідчого експерименту від 14 липня 2014 року та інших доказах.
Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль засудженої.
Судом об'єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_6 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.
У вироку суду у повній відповідності до вимог ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 , які досліджені та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
Не ґрунтуються на матеріалах провадження доводи касаційної скарги захисника про те, що засуджена діяла в межах необхідної оборони, оскільки вони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.
Виходячи з положень ст. 36 КК України, п. п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає лише у разі вчинення суспільно небезпечного посягання на життя, здоров'я, інші охоронювані законом права, інтереси особи, що захищається, чи іншої особи, інтереси держави або суспільства, яке б викликало об'єктивну необхідність у негайному захисті шляхом заподіяння фізичної шкоди у визначених законом межах. Однією з умов виникнення такого стану є неможливість відвернути чи припинити посягання іншими засобами.
На підставі поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів не підтверджено вчинення ОСОБА_8 такого посягання на життя і здоров'я засудженої, яке б не могло бути відвернено чи припинено без заподіяння йому фізичної шкоди.
Таким, чином, дії засудженої ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України кваліфіковано судом правильно.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які він послався у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.
Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень в частині кваліфікації дій засудженої.
Покарання засудженій призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року колегія суддів
постановила:
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3