"14" листопада 2017 р. м. Київ К/800/14437/17
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Заїки М.М., Швеця В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року
у справі № 826/6866/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у м. Києві, в якому просив:
- скасувати наказ ГУ ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року № 59-о в частині звільнення позивача;
- поновити позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ ГУ ДФС у м. Києві;
- стягнути з ГУ ДФС у м. Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, представники ОСОБА_1 просять скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ ГУ ДФС у м. Києві.
Наказом ГУ ДФС у м. Києві від 20 січня 2016 року № 59-о звільнено позивача із займаної посади за пунктом 1статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників. Видано трудову книжку та проведено з ним розрахунки.
Підставами для скорочення посади заступника начальника управління - начальника відділу організації перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ ГУ ДФС у м. Києві слугували накази ДФС від 18 серпня 2015 року № 620, від 08 вересня 2015 року № 676, 677, та наказ ГУ ДФС у м. Києві від 11 вересня 2015 року №1069, яким зокрема, вирішено реорганізувати управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ (11 шт. од.) і на його базі створити самостійний відділ координації та моніторингу відшкодування ПДВ (6 шт. од.)
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимогах, виходив з того, що приймаючи наказ від 20 січня 2016 року № 59-о відповідачем було дотримано процедуру звільнення у зв'язку із скороченням штату відповідно до пункту 1статті 40 КЗпП України, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій помилковими та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини 2 статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
Частинами 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даного спору, не було встановлено, чи мало місце скорочення чисельності або штату працюючих, оскільки встановлення зазначених обставин має значення для визначення наявності у відповідача обов'язку працевлаштувати працівника шляхом переміщення або переведення в новостворену установу.
При цьому, судами не досліджено наявність чи відсутність інших вакантних посад в ГУ ДФС у м. Києві, які відповідали б досвіду роботи та кваліфікації ОСОБА_1 та не встановлено неможливості перевести позивача за його згодою на інші вакантні посади.
Також, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно з'ясувати чи вжила ГУ ДФС у м. Києві усіх заходів для переміщення або переведення своїх працівників, чи працевлаштування їх на інше місце, як це передбачено частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Тобто, судам необхідно звернути увагу на дотримання з боку відповідача норм трудового законодавства України, які регулюють припинення трудових відносин, зокрема статті 40, частини 1 статті 43 та статті 492 Кодексу законів про працю України.
При новому розгляді судам першої та апеляційної інстанцій необхідно взяти до уваги вищезазначене та прийняти законні і обґрунтовані рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права та надати належну правову оцінку обставинам у справі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді М.М. Заїка
В.В. Швець