15 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9463/17
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.
з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року у справі № 819/901/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії, -
08.06.2017р. позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести перерахунок суддівської винагороди позивачці - судді Апеляційного суду Тернопільської області за квітень 2017 року, виходячи з посадового окладу 35200 грн, застосувавши для його визначення мінімальну заробітну плату 3200 грн.; зобов'язати Державну судову адміністрацію України провести виплату їй суддівську винагороду судді Апеляційного суду Тернопільської області за квітень 2017 року, виходячи з посадового окладу 35200 грн., застосувавши для його визначення мінімальну заробітну плату 3200 грн., з урахуванням проведених виплат за травень 2017 року та з нарахуванням єдиного соціального внеску та відрахуванням податку з доходів фізичних осіб і військового збору. Допустити до негайного виконання постанову суду в частині зобов'язання Державної судової адміністрації України провести виплату суддівської винагороди позивачу - судді Апеляційного суду Тернопільської області за квітень 2017 року, виходячи з посадового окладу 35200 грн., застосувавши для його визначення мінімальну заробітну плату 3200 грн., з урахуванням проведених виплат за травень 2017 року та з нарахуванням єдиного соціального внеску та відрахуванням податку з доходів фізичних осіб і військового збору.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а згідно п. 1 ч. 4 цієї ж норми посадовий оклад судді апеляційного суду встановлюється пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом 1,1. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді апеляційного суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 35200 грн., виходячи з розрахунку 3200 грн. (мінімальна заробітна плата) х 10 (мінімальних заробітних плат) х 1,1 (коефіцієнт судді апеляційного суду). Обрахунок суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн., визначеної п. 3 р. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 р. № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України", а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів".
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.08.2017р. позов задоволено частково. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок та виплатити позивачу суддівську винагороду за квітень 2017 року, з вирахуванням виплаченої суми суддівської винагороди, при розрахунку посадового окладу якої застосувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину у розмірі 3200 грн. В решті позовних вимог відмовити.
Не погодившись із винесеною постановою суду, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ДСА України подало апеляційну скаргу і просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що з урахуванням положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачу з 01.01.2017 суддівської винагороди виходячи з місячного розміру посадового окладу 32000 грн. З січня 2017 року встановлено посадовий оклад судді до проходження кваліфікаційного оцінювання в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. При цьому, з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VII, мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується в розмірі 1600,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ДСА України, яка просить задоволити апеляційну скаргу, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 6 серпня 1994 року рішенням сесії Тернопільської обласної ради народних депутатів № 9 ОСОБА_1 обрана суддею Тернопільського міського суду.
З 21 березня 2002 року ОСОБА_1 працює суддею Апеляційного суду Тернопільської області.
Станом на час розгляду даної адміністративної справи, позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила, оскільки була призначена на посаду судді до набрання чинності Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 р. № 1402-VIII.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно виписки зі штатного розпису Апеляційного суду Тернопільської області на 2017 рік, посадовий оклад судді Апеляційного суду Тернопільської області станом на 2017 р. становить 17600 грн.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01.01.2017р..
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 3 ст. 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В той же час, пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон № 2453-VІ).
На час розгляду цієї справи позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
У відповідності до ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Згідно зі ст. 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
На час розгляду справи, Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.
Крім цього, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.
Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.
Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000,00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №820/4653/15.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що відповідачі при виплаті позивачу суддівської винагороди діяли на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, а тому право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за квітень 2017 року не порушене.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього КоПри цьому, колегія суддів враховує вимоги ч.2 ст.71 КАС України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з»ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає до скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, що узгоджується з положеннями п.3 ст.2 КАС України.
Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.1, 4 ст.202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задоволити.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2017 року у справі № 819/901/17 - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
Повний текст судового рішення виготовлено 16.11.17