15 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/720/17
Категорія: 11.4 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Новобузької міської ради Миколаївська області, третя особа - ОСОБА_3 визнання протиправною бездіяльність,-
В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Новобузької міської ради Миколаївської області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність державного реєстратора та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4, від 10.03.17 року за №34204128 про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, укладеного 28.12.12 року між позивачем та ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки площею 5,88 га на території Новомихайлівської сільскої ради Новобузького району Миколаївської області, яка належить ОСОБА_5 на праві власності на підставі державного акту серії Р2 №566350, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №3530, виданого Новомихайлівською сільською радою Новобузького району Миколаївської області 05.02.02.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.12.12 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі площею 5,88 га на території Новомихайлівської сільради, строком на 10 років. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Оренду плату в розмірі 120 000 гривень ОСОБА_5 отримала наперед. Після отримання орендної плати ОСОБА_3 виїхала до РФ, довіреність на виготовлення технічної документації не надала, від виконання обов'язків реєстрації договору ухилилася. 07.03.17 року позивач звернувся до реєстраційної служби з приводу реєстрації договору, але 22.03.17 року отримав рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень через неподання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки. На думку позивача, зазначене рішення суперечить вимогам ст.23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.14 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідач, заперечував проти позову, зазначаючи, що під час перевірки заяви та документів, поданих для державної реєстрації, а саме договору оренди землі від 28.12.12 року, було встановлено відсутність відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, яка є предметом договору. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі, що визначено п.2 ст.16 Закону України «Про державний земельний кадастр». За відсутності даних про кадастровий номер земельної ділянки здійснити перевірку черговості розгляду заяв, наявності зареєстрованих заборон на здійснення реєстраційних дій, будь-яких відомостей про земельну ділянку, наявності зареєстрованих прав, в тому числі шляхом безпосереднього доступу посадової особи до даних Державного земельного кадастру є неможливим.
Третя особа ОСОБА_3 надала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
На вказану постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
Згідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,88 га, яка знаходиться в межах Новомихайлівської сільської ради Новобугського району Миколаївської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія Р2 №566350 від 05.02.02 року.
28.12.12 року ОСОБА_3 уклала договір оренди землі щодо зазначеної ділянки з ОСОБА_2, строком на 10 років.
В 2016 році, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виник спір щодо зазначеної земельної ділянки. ОСОБА_3 звернулась з цивільним позовом до ОСОБА_2 про витребування зазначеної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, а ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у реєстрації, укладеного 28.12.12 року договору оренди спірної земельної ділянки.
07.03.17 року ОСОБА_2 через свого представника було подану заяву про реєстрацію договору оренди землі від 28.12.12 року. До заяви про реєстрації, позивачем долучено договір від 28.12.12 року, копію державного акту про на право приватної власності на землю серія Р2 №566350 від 05.02.02 року та квитанцію про сплату адміністративного збору.
10.03.17 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Новобузької міської ради прийнято рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34204128, яким зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію у зв'язку з тим, що документи подані не в повному обсязі, а саме не подано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку про інформацію про кадастровий номер земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення державним реєстратором було прийнято з додержанням строків передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки кадастровий номер земельної ділянки є необхідної умовою для проведення реєстраційних дій щодо неї, а тому вимоги державного реєстратора про надання позивачем витягу з Державного земельного кадастру про інформацію про номер земельного кадастру, а також зупинення розгляду заяви є обґрунтованими та правомірними.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Статтею 17 цього Закону передбачено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно зі ст. 126 цього кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі по тексту - Закон N 1952-IV).
Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).
Положенням 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV визначено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За приписами пункту 1 частини другої статті 9 цього Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при державній реєстрації прав та їх обтяжень проводиться перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Положеннями ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до п.6 якого державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Згідно п.9 наведеного Порядку разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Відповідно п.59 цього Порядку для державної реєстрації права власності на земельну ділянку в разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про її кадастровий номер, а також у разі, коли в результаті доступу до Державного земельного кадастру державним реєстратором встановлено відсутність відомостей про відповідну земельну ділянку, також подається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Згідно п.12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об'єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду проте, що кадастровий номер земельної ділянки є необхідної умовою для проведення реєстраційних дій щодо неї, а тому вимоги державного реєстратора про надання позивачем витягу з Державного земельного кадастру про інформацію про номер земельного кадастру, а також зупинення розгляду заяви є обґрунтованими та правомірними.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В.Джабурія
Суддя: Н.В.Вербицька
Суддя: А.В.Крусян