Справа: № 363/3163/17 Головуючий у 1-й інстанції: Котлярова І.Ю. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
15 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови позивачу у встановленні йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.
Вишгородський районний суд Київської області своєю постановою від 18 вересня 2017 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2017 року та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії. Те, що позивач є інвалідом ІІ групи, сторонами не заперечується.
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України, захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як убачається з матеріалів справи, позивач 07.08.2017 року звернувся до відповідача з заявою про видачу посвідчення інваліда війни.
Відповідач своїм листом № 3392 від 09.08.2017 року відмовив позивачу у встановленні статусу «Інвалід війни» та видачі відповідного посвідчення.
Позивач, не погоджуючись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 7 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - № 3551-XII) установлено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994 року.
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Інвалідам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни - інвалід».
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з п. 10 Положення № 302, «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що надані документи позивачем не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до вимог нормативно - правових актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976 року, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 19.05.1986 № 52), цивільна оборона організовувалася за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувалися в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, які мали мобілізаційний припис та жінки від 16 до 55 років, за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
Така правова позиція викладена також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року.
Як убачається з довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 10.03.2017 року, копії експертного висновку № 789 від 21.11.2016 року, копії рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11.01.1993 року, копії довідки Димерського лісового господарства № 01-41 від 12.01.2017 року, копії наказу № 3 по Димерському лісгоспу від 19.05.1986 року, позивач працював у Димерському лісгоспі та у періоди з 07.05.1986 року по 08.05.1986 року, відряджався у 10 км. зону аварії на ЧАЕС, де приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які виконувалися невоєнізованими формуваннями ЦО Київської області на виконання розпоряджень начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящихся за 1986 року від 30.04.1986 року за № 2 та від 02.05.1986 року за № 09 (а.с. 9-15).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи те, що позивач виконував ці роботи у складі формувань Цивільної оборони, що підтверджується документально, приходить до висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу інваліда війни, відповідно до п. 9 ч. 2 Закону № 3551-XII та видачі відповідного посвідчення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Є.В. Чаку
Судді В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцев