Справа: № 760/19781/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
09 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові; у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та просять постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки №Ф/220 від 12.03.2014 року позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР в Афганістані з 10.08.1986 року по 13.05.1988 року.
Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 04.12.2013 року №3051 було встановлено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Відповідно до виписки з акта МСЕК від 03.02.2014 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Позивач звернувся з відповідним пакетом документів щодо призначення допомоги, проте Комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби повернула на доопрацювання документи подані на розгляд, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців»).
Згідно з п. 4 ч.2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Частиною 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Абзац 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІII групи.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, прихожу до висновку, що з 03.02.2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Твердження апелянта про те, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання Міністерства оборони України прийняти будь-яке рішення, апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного процесуального законодавства, зокрема суперечать п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 162 КАС України, якими прямо передбачено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити дії або іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тож, оскільки у даному випадку апелянтом були реалізовані його дискреційні повноваження та допущено протиправну бездіяльність щодо призначення позивачу спірної одноразової грошової допомоги, то у відповідності до ст. 2 КАС України, зобов'язання відповідача-1 прийняти відповідне рішення є належним і необхідним способом захисту порушеного права позивача та відповідає завданням адміністративного судочинства.
Доводи апелянта про те, що позивачем не надано копій документів, підтверджуючих причини і обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 є відповідний висновок МСЕК, який подавався позивачем і є в матеріалах справи.
Крім того, судовою колегією враховується, що згідно п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 (далі - Положення №402), причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Пунктом 21.5 вказаного Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:
- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. «б»).
- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. «в»).
Причинний зв'язок поранення та інвалідності позивача, як вже було зазначено раніше, підтверджується також витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міноборони України від 04.12.2013 року №3051. При цьому, у вказаному протоколі не зафіксовано, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст.86 КАС України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 серпня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 14.11.2016.