Справа: № 826/13607/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.
Іменем України
14 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Ганечко О.М. Коротких А.Ю.
при секретарі Архіповій Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 6826552209.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ТОВ фірма «Техно-Сервіс», звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ фірми «Техно-сервіс» щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Брокбудкепітал» за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ фірмою «Техно-сервіс» ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень у розмірі 100 703,00 грн.
За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 05 січня 2015 року № 1/26-55-22-09/21452048 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2015 року № 6826552209, відповідно до якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125879,00 грн., з яких 100703,00 грн. - основний платіж, та 25176,00 грн. - штрафні (фінансові).
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Згідно до п. п. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з положеннями цього Кодексу.
Пунктом 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно до п. 138.8. ст. 138 ПК України - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Відповідно до п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України - не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Господарська операція згідно зі ст. 1 названого Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому, господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту та відповідати господарській меті підприємства.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11).
Зі змісту акта перевірки від 05 січня 2015 року № 1/26-55-22-09/21452048 вбачається, що висновки податкового органу щодо порушення ТОВ фірмою «Техно-сервіс» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Брокбудкепітал» на підставі рахунків-фактур та договорів від 21 серпня 2014 року № 210814-РВ/М та від 21 серпня 2014 року № 210814/ССМ.
Матеріали справи містять інформацію про те, що між ТОВ фірмою «Техно-сервіс» та ТОВ «Брокбудкепітал» здійснювалися господарські операції на підставі рахунків-фактур від 20 серпня 2014 року № сф-2008, від 21 серпня 2014 року № сф-2108, від 18 серпня 2014 року № сф-1808, від 19 серпня 2014 року № сф-1908, від 14 серпня 2014 року № сф-1408, від 12 серпня 2014 року № сф-1208, від 11 серпня 2014 року № сф-1108, від 05 серпня 2014 року №сф-0508, від 04 серпня 2014 року №сф-0408.
Для підтвердження виконання господарських операцій, руху активів в процесі їх здійснення позивачем надано суду копії: рахунків-фактур, податкових накладних, видаткових накладних, виписок по рахунку.
Однак, у вказаних рахунках-фактурах, податкових накладних, видаткових накладних не зазначено прізвищ з ініціалами та посад осіб, які їх виписали.
Також, позивачем не надано довіреностей на отримання матеріальних цінностей, не надано пояснень, яким чином здійснювалася поставка товару, ким вчинялися роботи з навантаження-розвантаження товарів.
Під час засідання суду апеляційної інстанції, з пояснень представника апелянта з'ясовано, що для підтвердження наявності довіреностей на отримання матеріальних цінностей позивачем було надано копію журналу довіреностей.
Разом з тим, самих довіреностей для дослідження суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції не надано.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ фірма «Техно-сервіс» (замовник) та ТОВ «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір від 21 серпня 2014 року № 210814-РВ/М, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в Договорі, на власний ризик, власними та/або залученими силами та засобами, у відповідності до діючих будівельних норм та правил, з використанням базового устаткування та матеріалів замовника і в обумовлений договором строк виконати ремонт, монтаж та налагодження систем сигналізації охоронного призначення на відділень ПАТ КБ «Приват Банк» згідно переліку.
Крім цього, між ТОВ фірмою «Техно-сервіс» (замовник) та ТОВ «Брокбудкепітал» (підрядник) укладено договір від 21 серпня 2014 року № 210814/ССМ, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених у Договорі, на власний ризик, власними та/або залученими силами та засобами, у відповідності до діючих будівельних норм та правил, з використанням базового устаткування та матеріалів замовника і в обумовлений договором строк виконати згідно проектної документації монтаж слабкострумових мереж магазинів «Сільпо» з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в існуючих приміщеннях в місті Києві по вул. Мате Залки, 6, вул. Гончара, 96, вул. Русанівська набережна, 10, вул. Щербакова, 56/7, бул. Чоколівський, 6.
Однак, з аналізу документів, які містяться в матеріалах справи, не встановлено реального руху активів в процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що предметом договорів між ТОВ фірма «Техно-сервіс» та ТОВ «Брокбудкепітал» були послуги, які відносяться до основних видів діяльності позивача.
Доказів доцільності залучення відповідного контрагента позивачем суду не надано, зокрема, що замовники відповідних послуг у ТОВ фірми «Техно-сервіс» не заперечують проти залучення останнім субпідрядника (відсутні письмові згоди), що позивач не в змозі самостійно виконати відповідний обсяг взятих на себе за договорами із третіми особам, робіт.
З текссту договору від 13 лютого 2013 року № 13/02 вбачається, що зміст договору є комерційною таємницею і не може бути доведений до відома третіх осіб без письмової згоди іншої сторони (п. 7.2 договору).
Подібні за змістом вимоги містить також п. 2.1.1 договору № 1880814/3-СПЗ, яка передбачає наявність письмової згоди замовника про залучення до виконання окремих робіт субпідрядників.
Відповідно, позивачем не обґрунтовано ділову мету, економічну доцільність даних взаємовідносин, не доведено використання придбаного за рахунками-фактурами товару у власній господарській діяльності.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновків про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техно-Сервіс» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Літвіна Н.М.
Судді Ганечко О.М.
Коротких А.Ю.
Повний текст ухвали виготовлено 15 листопада 2017 року.
Головуючий суддя Літвіна Н. М.
Судді: Коротких А. Ю.
Ганечко О.М.