13 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/9835/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма «Галелектросервіс» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-
ТзОВ виробничо-наукова фірма «Галелектросервіс» 12.07.2017 року звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.07.2017 року №0011441413, винесене відповідачем, стягнути судовий збір.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду Головне управління ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу в якій просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, покликаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у Львівській області в період з 07.06.2017 року по 20.06.2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукова фірма «Галелектросервіс» код ЄДРПОУ 31362392; з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.03.2017 року, про що 23.06.2017р. складено акт перевірки № 820/13-01-14-13/31362392 (надалі - ОСОБА_1).
На підставі викладених в ОСОБА_1 порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0011441413 від 07.07.2017 року, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 710810 грн. (568648 грн. - основний платіж, 142162 грн. штрафна (фінансова) санкція).
Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте внаслідок порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2., 198.3. статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України на загальну суму ПДВ 568 648 гри., в тому числі по періодах: за червень 2016 на суму 83404 грн.. за липень 2016 на суму 64204 грн. за серпень 2016 на суму 203259 грн., за вересень 2016 на суму 87160 грн., за жовтень 2016 на суму 130621грн., завищення суми від'ємного значення, яка зараховується у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 27578,0 грн. та завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 282023,0 грн., в тому числі по періодах: березень 2016 на суму 4375 грн., квітень 2016 на суму 4375 грн., травень 2016 на суму 14275 грн., червень 2016 на суму 64204 грн., серпень 2016 на суму 140830 грн., вересень 2016 на суму 53670 грн., за жовтень 2016 на суму 49 грн., за листопад 2016 на суму 49 грн., за грудень 2016 на суму 49 грн., за січень 2017 на суму 49 грн., за лютий 2017 на суму 49 грн., за березень 2017 на суму 49 гривень.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Кодексу).
При цьому, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 ПК України).
Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 цього Закону).
Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судом встановлено укладення між ТОВ ВНФ «Галелектросервіс», що іменується надалі Замовник, в особі директора ОСОБА_2 з однієї сторони та ТОВ «Галелектрод», що іменується надалі Виконавець, в особі директора ОСОБА_3 з другої сторони договору від 30.06.2016 року про надання маркетингових послуг.
Відповідно до пункту 1.1 даною договору Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника.
На виконання умов даного договору Виконавцем надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до яких надано послуги просування товарів на ринку, рекламні послуги, а саме: від 30.06.2016 року №ОУ-0000001 на суму 400000 грн. в т.ч. ПДВ 66666.67 грн. та від 30.06.2016 року №ОУ-0000002 на суму 400000 грн. в т.ч., ПДВ 66 666.67 грн.
Крім цього, ТОВ ВНФ «Галелектросервіс», укладено договори від 01.08.2016, 10.08.2016, 01.10.2016 роки про надання маркетингових послуг, за результатами якого складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідно до якого надано послуги просування товарів на ринку, рекламні послуги, а саме: від 01.08.2016 року №ОУ-0000003 на суму 500 000 грн. в т.ч. ПДВ 83 333.33 грн., від 10.08.2016 року №ОУ-0000004 на суму 300000 грн. в т.ч. ПДВ 5 000грн.; від 15.08.2016 року №ОУ-0000005 на суму 500000 грн., в т.ч. ПДВ 83 333,33 грн.; від 30.08.2016 року №ЮУ-0000006 на суму 1 200 000 в т.ч. ПДВ 200000 грн., від 19.10.2016 року №ОУ-0000007 на суму 462 000 грн. в т.ч. ПДВ 77000 грн.
ТОВ ВНФ «Галелектросервіс» суми податку на додану вартість згідно отриманих податкових накладних включено до податкового кредиту у відповідних періодах, а саме: Червень 2016 року суму ПДВ 133333 грн.; Серпень 2016 року суму ПДВ 371667 грн.; Жовтень 2016 року суму ПДВ 77000 грн.
ТОВ ВНФ «Галелектросервіс» проведено розрахунки за отримані маркетингові дослідження у безготівковій формі згідно платіжних доручень на суму 1008000 грн., взаємозаліком на суму 264785,08 грн. та у вексельній формі згідно акту прийому-передачі векселів власної емісії від 03.01.2017 року в кількості 7 векселів на загальну суму 2219214,92 грн. Емітентом даних простих векселів є ТОВ ВНФ «Галелектросервіс» дата складання векселів 03.01.2017 року, дата погашення 03.01.2017 року.
Документи, які складені між ТОВ ВНФ «Галелектросервіс» та ТОВ «Галелектрод» є первинними документами бухгалтерського обліку відповідно до вимог, встановлених статті 2, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, складені згідно п.п. 1.2. п.1, п.п.2.1 п.2,п.п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88 і зареєстрованого в Мінюсті від 05.06.1995 року за № 168/704.
Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фіксують факт здійснення господарської операції, суд вважає висновок контролюючого органу про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами безпідставним.
При оцінці доказів судом враховано, що акт не містить посилання на докази, що спростовують інформацію котра міститься в первинних документах, складених при здійсненні позивачем спірних господарських операцій. На підставі аналізу матеріалів справи суд дійшов висновку, що акт перевірки не містить доказів недостовірності даних зазначених в первинних документах складених на виконання описаних в акті господарських операцій. Актом перевірки відповідача не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту, вказувало не невірне визначення розміру його податкових зобов'язань. Позивач, як платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару, його реалізації не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, а також іншими постачальниками товару у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаними суб'єктами господарювання.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених відповідно до ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 07.07.2017 року № НОМЕР_1 слід визнати протиправним та скасувати.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.09.2017 року у справі № 813/2523/17 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а у разі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.
Головуючий Н.В. Ільчишин
Судді М.А. Пліш
ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлено 15.11.2017 року