Справа № 357/6264/17
2/357/2643/17
Категорія 42
13 листопада 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Дмитренко А. М. ,
при секретарі - Боженко Т. В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої він успадкував 1/2 частину будинку, йому належить на праві власності 3/10 частини будинку, що складається з 2-х кімнат площею 9,8 кв.м та 9,9 кв.м, позначені на плані 2-5 та 2-6, сарай літ «В», 1/2 частина вбиральні, огорожі, замощення та колодязя, конфлікти щодо користування майном виникали при житті його матері, а після її смерті відповідач змінила замки та не надає можливості потрапити до приміщення. Відповідач в добровільному порядку не бажає звільнити належні позивачу на праві спільної часткової власності кімнати та користується ними, чим порушує його права як власника, на пропозиції викупити частку теж не погоджується, він має намір провести реконструкцію будинку, замурувати двері, які об'єднують кімнати між частиною відповідача та його частиною, зробити окремий вхід в будинок, оскільки така технічна можливість є. Позивач просив суд зобов'язати відповідача не чинити йому перешкод у користуванні 3/10 частинами будинку, що розташований по II-му провулку АДРЕСА_2, з метою подальшого облаштування окремого входу до будинку.
В судовому засіданні позивач та його представник неодноразово уточнювали позовні вимоги, в заяві про уточнення позовних вимог в судовому засіданні 13.11.2017 року просили суд зобов'язати відповідача не чинити позивачу перешкод у користуванні 3/10 частинами житлового будинку АДРЕСА_3, що складається з двох житлових кімнат площею 9,80 кв.м та 9,70 кв.м, які позначені на плані цифрами 2-6 та 2-5; вселити позивача в будинок АДРЕСА_3
Відповідач та її представник позов визнали частково, вказали на те, що не заперечують щодо користування позивачем належною йому частиною будинку, але проти його вселення в будинок, оскільки тут проживає сім'я відповідача, позивачу належить тільки дві кімнати відповідно до договору конкретного користування будинком, який було укладено між його попередніми власниками, у позивача відсутня можливість потрапити до його кімнат.
Заслухавши пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, оглянувши матеріали даної справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити з наступних підстав.
Так, по справі встановлено, що позивач є власником 3/10 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд під АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.2016 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, що стверджується копією цього свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М., зареєстровано в реєстрі за № 246 /а.с.7/, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.09.2017 року про реєстрацію за позивачем права власності на 3/10 частки вказаного будинку /а.с.54-56/.
Відповідачці ОСОБА_2., яка змінила прізвище після реєстрації шлюбу, що вбачається з копій свідоцтв про укладення шлюбу 27.06.1992 року з ОСОБА_6, про розірвання з ним шлюбу 29.09.2005 року та про шлюб 25.04.2007 року з ОСОБА_2 /а.с.34-36/, належить на праві власності 7/10 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд під АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 29.07.1994 року, що слідує з копії цього договору, який було посвідчено державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 1-2786 /а.с.37-38/.
Як вбачається зі змісту договору, обдарованому переходить дві житлові кімнати площею 9,80 кв.м і 16,50 кв.м, зазначені в плані цифрами 1-3 і 1-4, кухня 1-2 розміром 11,6 кв.м, коридор розміром 7,0 кв.м, сарай з прибудовою літ. «Б», 1/2 частина вбиральні «Г», 1/2 частина огорожі 1-2, 1/2 частина замощення 3, 1/2 частина колодязя 4, погріба а/пд., вхідного ганку «а2».
В судовому засіданні також встановлено, що згідно технічного паспорта МБТІ за станом на 03.10.2016 року житловий будинок АДРЕСА_3 має загальну площу 64,5 кв.м, житлову площу 45,8 кв.м, складається з 2-х квартирАДРЕСА_1: коридор 1-1 площею 7,0 кв.м, кухня 1-2 площею 11,7 кв.м, житлова кімната 1-3 площею 9,8 кв.м, житлова кімната 1-4 площею 16,5 кв.м; квартира № 2: житлова кімната 2-5 площею 9,7 кв.м, житлова кімната 2-6 площею 9,8 кв.м , на земельній ділянці домоволодіння розміщені такі господарські та побутові будівлі і споруди: Б,б, б2 -сарай, сарай-прибудови, Г-убиральня, Ж-сарай, № 1 -огорожа, № 3- вимощення, № 4 -колонка питна, № 5 -ворота з хвірткою /а.с.46-50/.
Згідно довідки МБТІ від 10.10.2016 року № 2050 /а.с.15/, загальна площа вказаного будинку змінилася з 64,40 кв.м на 64,50 кв.м за рахунок демонтування димоходу, самочинне будівництво та перепланування відсутнє.
За ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно положень ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як вказано вище, право власності позивача на частину спірного будинку зареєстровано у встановленому законом порядку.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час переходу до відповідачки права власності на частину спірного будинку згідно договору дарування регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.
За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Тобто, відповідач також набула право власності на 7/10 частин спірного будинку згідно норм діючого на той час законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що конкретний розподіл будинку між співвласниками не проведено, в будинку проживає відповідачка, її мати та два повнолітніх сина відповідачки, вони займають всю житлову площу будинку, в т.ч. і належну позивачу частину будинку, чого не оспорювала відповідачка в судовому засіданні.
Між попередніми співвласниками цього домоволодіння ОСОБА_7 та ОСОБА_8 /рідні сестри/ 20.05.1992 року було укладено договір конкретного користування приміщеннями будинку та надвірними спорудами по АДРЕСА_3 відповідно до якого в користування ОСОБА_7 перейшла частина будинку, що складається з 2-х жилих кімнат площею 9,80 кв.м і 16,50 кв.м, сіни, погріб, вхідний ганок /кв.1/, сарай з прибудовою «Б,б», 1/2 частина вбиральні, огорожі, замощення, колодязя; в користування ОСОБА_4 перейшла частина будинку, яка складається з 2-х жилих кімнат площею 9,80 кв.м і 9,90 кв.м, сарай «В», 1/2 частина вбиральні, огорожі, замощення, колодязя.
Наведене стверджується копією цього договору, який було посвідчено нотаріально та зареєстровано в Білоцерківському МБТІ 21.05.1992 року в реєстровій книзі № 88, реєстрі за № 10341 /а.с.12-13/.
Згідно матеріалів справи, у травні 2009 року мати позивача ОСОБА_4 зверталася з позовом до ОСОБА_9 про вселення в належну їй частину будинку АДРЕСА_3, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов було задоволено і вселено ОСОБА_4 в спірний будинок, ухвалою апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції залишено без змін, що вбачається з ухвали апеляційного суду від 14.10.2009 року /а.с.14/.
Сама відповідач в судовому засіданні вказувала на те, що вона проти вселення позивача у спірний будинок, оскільки це призведе до порушення її прав, згідно договору конкретного користування позивачу належить дві житлові кімнати, він змушений буде проходити по її частині будинку.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
За ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до приписів ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст.383 ЦК України, ст.150 ЖК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
В ст.1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод /зі змінами, внесеними протоколом № 11/ передбачено, зокрема, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
А за ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно приписів ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Як встановлено судом, за зверненням позивача суб'єктом оціночної діяльності було визначено вартість його частки у праві спільної часткової власності на будинок, ним запропоновано відповідачці викупити його частку, але визначена спеціалістом вартість її не влаштовує в зв'язку з відсутністю коштів, вона пропонує позивачу сплачувати меншу грошову компенсацію протягом трьох років, а в цей час він може жити у будинку свого рідного брата, який пустує, на що не погоджується позивач.
Таким чином, питання щодо отримання грошової компенсації одним із співвласників між сторонами не вирішено, з вимогами до суду щодо виплати грошової компенсації за частку в спільному майні сторони під час розгляду даної справи не зверталися.
Відповідно до ч.4 ст.358 ЦК України якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Як вказано вище, такий договір між попередніми співвласниками будинку було укладено, що не змінює розміру їх ідеальних часток у праві спільної часткової власності на будинок.
Отже, позивач, як вважає суд, на даний час дійсно позбавлений права на користування належним йому з відповідачкою спільним майном, оскільки у житловому будинку проживає сім'я відповідачки, позивач має намір користуватися тими приміщеннями, які були виділені в користування його матері відповідно до умов наведеного вище договору конкретного користування, облаштувати окремий вхід, а тому суд вважає за можливе задовольнити його вимоги щодо усунення перешкод у користуванні належною йому частиною будинку шляхом його вселення в цей будинок, іншого житла на праві власності позивач не має.
При цьому суд також виходить з того, що не може бути підставою для позбавлення позивача права на користування будинком посилання відповідача на те, що позивач може проживати у будинку брата, оскільки позивач має такі ж права, як і відповідач, на користування спільним майном.
Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
З врахуванням встановлених по справі обставин, суд також вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача не чинити йому перешкод у користуванні 3/10 частинами будинку, що складається із 2-х житлових кімнат площею 9,80 кв.м і 9,70 кв.м, які позначені на плані цифрами 2-6 та 2-5.
Отже, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права власності узгоджується з встановленими по справі обставинами та відповідає вимогам ст.16 ЦК України.
На підставі ст.88 ЦПК України на користь позивача належить стягнути з відповідача сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в сумі 640 грн.
Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 16, 182, 317, 319, 321, 358, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 10,60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити.
Зобов»язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні 3/10 частинами житлового будинку АДРЕСА_3, що складається із 2-х житлових кімнат площею 9,80 км.м і 9,70 кв.м , які позначені на плані цифрами 2-6 та 2-5.
Вселити ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 грн.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя А. М. Дмитренко