Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/3650/17 Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н. Ф.
Категорія 27 Доповідач Павицька Т. М.
14 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.
секретаря Ковальської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2017 року,
У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПиватБанк») звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 106000 грн., з них: 39971 грн. 48 коп. - заборгованість за кредитом, 66028 грн. 52 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовувало тим, що між банком та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 26.06.2008 року було укладено договір № ОМ-23-08 про надання овердрафт-мікро кредиту, згідно умов якого, надано кредитний ліміт у розмірі 40000 грн. з відсотковою ставкою відповідно до п.п. А.76, А.8 Договору та строком виконання зобов'язань згідно п. А.3 Договору. Умови Договору не виконувалися належним чином, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 20.01.2017 року становить 376482 грн. 52 коп., що складається з наступного: 39971 грн. 48 коп. - заборгованість за кредитом; 170766 грн. 79 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 165744 грн. 25 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не було дотримано принципу оцінки доказів, відповідно до якого, суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору ( ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України ).
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
З матеріалів справи вбачається, що 26.06.2008 року позивач та ОСОБА_2, як суб'єкт підприємницької діяльності, уклали договір № ОМ-23-08 про надання останньому овердрафт-мікро кредиту.
Згідно п.А.2 вказаного договору ліміт кредиту становив 40000 грн. з відсотковою ставкою 25% та строком виконання зобов'язань до 25.06.2009 року.
Зобов'язання за вказаним договором забезпечено договором поруки №ОМ-23-08 від 26.06.2008 року, укладеним з поручителем ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальника.
Згідно п.2 даного договору, поручитель відповідає за виконання зобов'язань по кредитному договору в тому ж розмірі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Згідно умов договору поруки, а саме, п.4 передбачає, що у випадку невиконання позичальником своїх обов'язків за кредитним договором, поручитель і позичальник відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.
У липні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 липня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ОМ-23-8 від 26.06.2008 року з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто 142 219 грн. 22 коп., в т.ч. 39 971 грн. 48 коп. заборгованість за кредитом.
Згідно розрахунку поданого позивачем заборгованість за кредитним договором станом 20 січня 2017 року складає: 106 000 грн., з яких 39 971 грн. 48 коп. заборгованість за кредитом, 66 028 грн. 52 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом.
Отже, звертаючись до суду із позовом 03 квітня 2017 року про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за тим же кредитним договором, яка утворилась станом на 20 січня 2017 року, банк включає у цю суму і заборгованість за кредитом в сумі 39 971 грн. 48 коп., що вже стягнута за попереднім рішенням суду.
За змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, із яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Тому суд першої інстанції вірно вважав, що заборгованість за кредитом вже стягнута і повторному стягненню не підлягає.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Встановлено, що кредитним договором передбачено сплату процентів, розрахунок яких здійснюється до дати погашення кредиту згідно з графіком та умовами договору.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів і штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Водночас, суд першої інстанцій врахував положення ч.1 ст.559 ЦК України , за змістом якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до ч.1 ст. 251 та ч.1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Строк, передбачений нормою ч.4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яку суд застосовує за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
Сплив строку, передбаченого нормою ч. 4 ст. 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.
Пунктом 10 договору поруки визначено, що договір поруки діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.
Тобто, в договорі поруки не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосовану в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України фразу «… якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя» слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Це не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк поруки не вважається строком захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 182/5106/13-ц, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Встановлено, що банк вимогу до ОСОБА_1, як поручителя у межах шести місяців за кожним місячним платежем не направляв, а направив повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором лише 04 січня 2017 року. Тобто, з моменту ухвалення Богунським районним судом м.Житомира судового рішення і до направлення повідомлення минуло більше 3 років.
Тому суд першої інстанції враховуючи обставини справи та вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, правильно вважав, що порука є припиною.
З огляду на наведені вимоги закону та обставини справи, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
При встановлені зазначених вище фактів судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні рішення правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий
Судді