04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" листопада 2017 р. Справа№ 910/12148/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Мартюк А.І.
Зубець Л.П.
при секретарі Романовій Ю.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Бондаренко М.Г. за довіреністю від 31.08.2017;
від відповідача : не з'явився
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: Шевченко П.В. за довіреністю від 01.03.2017, Голік О.А. за довіреністю від 30.03.2017;
від третьої особи 3: ОСОБА_5 особисто, Єфімов О.М. адвокат за договором від 20.07.2017;
від третьої особи 4: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017
у справі № 910/12148/16 (головуючий суддя Мудрий С.М.)
за позовом публічного акціонерного товариства "Український професійний банк " в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О.
до товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1. Національний банк України; 2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; 3. ОСОБА_5
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - 4. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович
про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - позивач, ПАТ "УПБ") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (далі - відповідач, ТОВ "ФК Аурум Фінанс") про:
- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги № б/н від 26.05.2015 р.;
- зобов'язання ТОВ "ФК Аурум Фінанс" повернути на користь ПАТ "Український професійний банк" права майнової вимоги, отриманні за договором відступлення прав вимоги № б/н від 26.05.2015 р., укладеним між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" у зв'язку з чим повернути оригінали документів згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015 р., перелік яких знаходиться в позовній заяві;
- внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: внести зміни про суб'єктів в записі про іпотеку: 4454309, замінити Іпотекодержателя - товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на Іпотекодержателя - публічне акціонерне товариство "Український професійний банк";
- внесення змін про суб'єктів в записі про обтяження: 4453469, замінити обтяжувача - товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на обтяжувача - публічне акціонерне товариство "Український професійний банк".
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2016 р. у справі № 910/12148/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 р. у позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017 р. касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" задоволено частково. Рішення господарського суду м. Києва від 21.09.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 р. у справі №910/12148/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.205 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6255, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2016р., у тому числі відновлення статусу ПАТ "УПБ" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у ПАТ "УПБ" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №426 від 28.01.2014р. та договором забезпечення, та повернути оригінали документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., згідно переліку. Стягнути з ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на користь позивача кошти, набуті останнім внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником - ОСОБА_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості, відповідно до кредитного договору №426 від 28.01.2014 р. у розмірі 250 856,30 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі №910/12148/16 позов задоволено повністю:
- застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6255, укладеного між публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, будинок 15; ідентифікаційний код: 19019775) та товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02121, м. Київ, вул. Колекторна, будинок 3; ідентифікаційний код: 39243396) шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2016р., у тому числі відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №426 від 28.01.2014р. та договором забезпечення, та повернути оригінали документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме: Документи щодо позичальника банку - ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1): - кредитний договір №426 від 28.01.2014р., - іпотечний договір від 28.01.2014р., посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г. за реєстровим №89, - договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 30.05.2011р. посвідчений приватним нотаріусом Бориспільсткого районного нотаріального округу Київської обл.. Мургою С.Г. за реєстровим №1484, - витяг з державного реєстру правочинів №9948744 від 30.05.2011р.,- витяг про державну реєстрацію прав №30185134 від 03.06.2011р., - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16919770 від 28.01.2014р., технічний паспорт на квартиру №80, що розташована за адресою: Київська обл.., с. Щасливе, вул. Л.Українки, буд. 14.
- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на користь публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" кошти, набуті останнім внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником - ОСОБА_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості, відповідно до кредитного договору №426 від 28.01.2014 р. у розмірі 250 856 грн. 30 коп.
- стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на користь публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" судовий збір в розмірі 6 962 грн. 85 коп., 6 063 грн. 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 6 614 грн. 40 коп. судового збору за подання касаційної скарги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій просить апеляційний господарський суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо відновлення статуту ПАТ "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши у нього права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором і договором забезпечення, повернення оригіналів документів, та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог.
Скарга мотивована тим, що рішення суду в частині відновлення статусу ПАТ "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши у нього права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором і договором забезпечення, прийнято з порушенням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_5 було повністю виконане зобов'язання за Кредитним договором шляхом сплати грошових коштів новому кредитору - ТОВ "ФК Аурум Фінанс", внаслідок припинення 16.03.2017 зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором (основного зобов'язання) припинилась і іпотека належної йому квартири, як похідного зобов'язання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 02.10.2017.
28.09.2017 третьою особою 3 (апелянтом) подані додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких він навів додаткові доводи щодо припинення зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки.
02.10.2017 третьою особою 2 подано клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами. Клопотання задоволено судом.
02.10.2017 позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 відкладено розгляд справи на 23.10.2017.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 розгляд справи призначено на 06.11.2017 у зв'язку із проходженням головуючим суддею (суддею-доповідачем) Зеленіним В.О. 23.10.2017 первинного кваліфікаційного оцінювання.
Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017 р., у зв'язку із участю судді Ткаченка Б.О. у підготовці для підвищення кваліфікації, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/12148/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.
Відповідач та треті особи 1, 4 явку представників у судове засідання не забезпечили, не повідомивши про причини, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.
Колегія суддів вважає можливим, відповідно до ст. 75 ГПК України, здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третіх осіб 1, 4, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Третя особа 3 (апелянт) та його представник у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представники позивача і третьої особи 2 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін, також представник позивача подала клопотання про долучення до матеріалів справи довідки щодо розміру заборгованості ОСОБА_5.
Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
28.01.2014р. між позивачем - ПАТ "Український професійний банк", як банком, та третьою особою 3 - ОСОБА_5, як позичальником, було укладено кредитний договір № 426 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відкличної кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі на строк та умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався отримати і повернути грошові кошти, одержані в рахунок кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.4 встановлено наступні умови кредитного договору: строк кредиту з 28.01.2014р. до 10.01.2024р., процентна ставка - 23,0 % річних, кредит з лімітом заборгованості 200000,00 грн. з поетапним щомісячним зменшенням ліміту заборгованості, починаючи з березня 2014 року.
За умовами п. 2.1 кредитного договору повернення кредиту забезпечується іпотекою позичальника (Іпотечний договір від 28.01.2014р.).
26.05.2015р. між позивачем - ПАТ "Український професійний банк", як первісним кредитором, та відповідачем - ТОВ "ФК Аурум Фінанс", як новим кредитором, було укладено договір про відступлення прав вимоги № б/н (далі - договір про відступлення), за умовами якого первісний кредитор відступив (передав) відповідачу належні позивачу майнові права до ОСОБА_5, за кредитним договором №426 від 28.01.2014р., в тому числі, але не обмежуючись, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний в п.3 цього договору, а також всі права іпотекодержателя за іпотечним договором.
Згідно з п. 3 договору про відступлення станом на 25.05.2015р. заборгованість за кредитним договором №426 від 28 січня 2014р. становить 177 440,76 грн.
Пунктом 4 договору про відступлення передбачено, що підстави виникнення, зазначених в п.1 цього договору прав вимоги до боржника, на момент підписання цього договору підтверджуються:
1) Кредитним договором № 426 від 28.01.2014р.;
2) Іпотечним договором від 28.01.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга С.Г. за реєстровим № 89.
Відповідно до п. 5 договору про відступлення, за відступлення прав вимоги за кредитним договором відповідач сплачує позивачу кошти в розмірі 177 440,7 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за реквізитами зазначеними у договорі.
Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 договору про відступлення).
Первісний кредитор зобов'язаний при підписанні акту приймання-передачі права вимоги, передати новому кредиторові за цим актом оригінали документів, зазначених у п.4 даного договору, а також розрахунок заборгованості за кредитним договором (п. 8 договору про відступлення).
Відповідно до Акту приймання-передачі від 27.05.2015р., позивач передав, а відповідач прийняв права вимоги за зобов'язаннями наступних боржників та документи, зокрема, за боржником ОСОБА_5 (Кредитний договір № 426 від 28.01.2014р., Іпотечний договір від 28.01.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга С.Г. за реєстровим № 89). В Акті зазначено, що сторони підтверджують, що розрахунки за вищевказаним договором проведені в повному обсязі і сторони не мають претензій одна до одної.
27.05.2015р. відповідач направив на адресу позичальника повідомлення за № 05/15-12 про відступлення права грошової вимоги та всіх інших пов'язаних з нею прав за кредитним договором №426 від 28.01.2014р.
Дане повідомлення отримано третьою особою-3 06.06.2015р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
З матеріалів справи також вкачається, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію відповідача іпотекодержателем за іпотечним договором (номер запису про іпотеку 9810031).
Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", зазначений банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "УПБ", згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ".
Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну.
Тимчасову адміністрацію в ПАТ "УПБ" запроваджено строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.
Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію банку .
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішенням № 158 від 28.08.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, зокрема, частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Як передбачено п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію банку .
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частинами 1, 2, 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
На виконання зазначених положень Закону 29.05.2015 наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Пантіної Л.О. "Про перевірку договорів в ПАТ "УПБ" № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "УПБ" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим чистиною 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За результатами роботи комісії складено протокол № 8 від 24.07.2015 року, в якому зазначено, що:
- договір про відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, яка забороняє банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи;
- прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від кредитора з його поточного рахунку в банку, банком було порушено вимоги постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України;
- умови договору відступлення, укладеного між банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитними договорами та договорами забезпечення, отже надають кредитору - ТОВ "ФК Аурум Фінанс" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.
У зв'язку із викладеним, було прийнято рішення про виявлення нікчемного правочину, зокрема, договору відступлення прав вимоги, та необхідність здійснити дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочинів згідно ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
За доводами позивача постанова Національного банку України № 293/БТ є нормативним актом, який є обов'язковим для виконання всіма банками, а також юридичними і фізичними особами під час здійснення банківських операцій. Усі правочини, які на момент вчинення суперечили вказаній постанові є нікчемними. Нікчемність правочину, через порушення постанови НБУ про віднесення банків до категорії проблемних підтверджується також правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.01.2016 у справі № 826/20764/14. Однак, на думку позивача, сторони договору умисно не проводили розрахунки через кореспондентський рахунок ПАТ "УПБ", відкритий в Національному банку України, оскільки на момент укладення нікчемного правочину у банку був відсутній достатній залишок коштів на кореспондентському рахунку, що унеможливило б проведення такої операції. Саме тому, та з метою приховування фіктивності операції з переказу коштів, розрахунки були штучно проведені через внутрішні рахунки банку. При цьому, обмеження Національного банку України в частині зобов'язання ПАТ "УПБ" здійснювати усі розрахунки саме через кореспондентський рахунок в НБУ були направлені на унеможливлення проведення операцій з незаконного виведення активів банку шляхом проведення штучних внутрішніх транзакцій.
Також позивач посилався на те, що банк, уклавши договір відступлення, безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції. ПАТ "УПБ", уклавши договір відступлення, прийняло на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, що прямо зазначено у п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як ознака нікчемності правочину. При цьому, умови договору відступлення, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінас", прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та договором відступлення, отже надають кредитору - ТОВ "ФК Аурум Фінас" переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами ПАТ "УПБ", що прямо зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.
За таких обставин, за доводами позивача, договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ "УПБ" відступило (передало) ТОВ "ФК Аурум Фінанс" належні банку майнові права за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та за іпотечним договором від 28.01.2014, є нікчемним згідно з пунктами 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6255, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2016р., у тому числі відновлення статусу ПАТ "УПБ" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у ПАТ "УПБ" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №426 від 28.01.2014р. та договором забезпечення, та повернути оригінали документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме: документи щодо позичальника банку - ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1): кредитний договір №426 від 28.01.2014р., іпотечний договір від 28.01.2014р., посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г. за реєстровим №89, договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 30.05.2011р. посвідчений приватним нотаріусом Бориспільсткого районного нотаріального округу Київської обл.. Мургою С.Г. за реєстровим №1484, витяг з державного реєстру правочинів №9948744 від 30.05.2011р., витяг про державну реєстрацію прав №30185134 від 03.06.2011р., витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №16919770 від 28.01.2014р., технічний паспорт на квартиру №80, що розташована за адресою: Київська обл.., с. Щасливе, вул. Л.Українки, буд. 14. Стягнути з ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на користь позивача кошти, набуті останнім внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником - ОСОБА_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості, відповідно до кредитного договору №426 від 28.01.2014 р. у розмірі 250 856,30 грн.
Заперечуючи у суді першої інстанції проти позиву відповідач посилався на те, що позивачем не було належним чином доведено нікчемність правочину, а тому вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину є безпідставними та необґрунтованими, відтак позов задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.
Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не може в повній мірі погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Права і обов'язки позивача та третьої особи у даній справі виникли на підставі кредитного договору та іпотечного договору, а права і обов'язки позивача і відповідача виникли на підставі договору про відступлення права вимоги.
Так, статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання умов договору відступлення, а саме, п. 5, відповідачем було перераховано позивачу 177 440,76 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 52 від 27.05.2015 (призначення платежу: "Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.2015 без ПДВ").
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з частинами 1 - 5 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 та 2.7 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Однак, за доводами позивача розрахунки за договором про відступлення прав вимоги мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "ФК Аурум Фінанс" № НОМЕР_2, відкритого в ПАТ "УПБ", на рахунок № НОМЕР_3 ("Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами"), відкритого також у ПАТ "УПБ".
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 280 від 17.06.2004, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.
На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.
Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція № 22), безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Разом з тим п. 1.12 вказаної Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.
Таким чином, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.
Як зазначалось вище, з метою перерахування коштів зі свого поточного рахунку на рахунок ПАТ "УПБ" в рахунок оплати за договором про відступлення відповідачем було оформлено платіжне доручення № 52 від 27.05.2015 на суму 177 440,76 грн.
З довідки про рух коштів по рахунку відповідача вбачається, що станом на 27.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ" № 32009172801, відкритому у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області становив 43 805,61 грн., що фактично означає, що в результаті вказаної операції відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, а не реальне надходження коштів на рахунок банку.
При цьому, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище.
Крім того, частиною 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на дату винесення постанови правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015) передбачено, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015) Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
Згідно з положеннями Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 320 від 16.08.2006, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.
Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.
Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань Банку перед його кредиторами.
Відповідно до положень статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління НБУ від 30.04.2015, саме з такого рахунку мали б списуватись кошти під час проведення банківських операцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на такому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження до банку.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Повідомлення Фонду № 01-10/3273 від 03.08.2015 про нікчемність договору про відступлення було відправлено ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та отримано останнім 13.08.2015, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідачем було направлено позивачу лист №1108/15-05 від 11.09.2015, у якому відповідач повідомив про те, що не погоджується з визнанням договору нікчемними та вважає його належно укладеним та виконаним відповідно до вимог діючого законодавства України, оскільки законні підстави на визнання договору нікчемним відсутні.
У повідомленні № 01-10/32737 від 03.08.2015 про нікчемність договору про відступлення прав вимоги, банк послався на п. 7 ч. 3 ст. 38 України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та зазначив, що правочин є нікчемним з тієї підстави, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Отже, між сторонами виник спір щодо нікчемності договору відступлення з моменту отримання позивачем відповіді відповідача, а саме, 18.09.2015, про що свідчить відбиток штампу поштового відділення на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, копія якого додана відповідачем до матеріалів справи.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами безвиїзного банківського нагляду Національним банком України встановлено факти, які засвідчили про здійснення ПАТ "УПБ" ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку, зокрема: погіршення якості активів, залежність від міжбанківських ресурсів, дефіцит ліквідних коштів, що стало чинником віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора - службовця Національного банку.
Така ситуація вимагала від ПАТ "УПБ" негайного вжиття заходів щодо поліпшення стану ліквідності як за рахунок участі акціонерів, так і шляхом проведення роботи з активами та спрямування вивільнених коштів для своєчасного виконання банком своїх зобов'язань. Разом з цим у Плані фінансового оздоровлення, який відповідно до законодавства надається банками, віднесеними до категорії проблемних, не було заплановано відповідних заходів з поліпшення стану ліквідності. Акціонерами ПАТ "УПБ" не були враховані зауваження Національного банку України щодо негайного фінансового оздоровлення банку.
Відтак фінансовий стан ПАТ "УПБ" погіршився: він не виконував своїх зобов'язань за міжбанківськими кредитами, порушував банківське законодавство, у тому числі нормативно-правові акти Національного банку України. Крім того, до Національного банку України почали надходити численні скарги стосовно невиконання/несвоєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами.
Враховуючи викладене, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, керуючись статтями 7, 15, 55 Закону України "Про Національний банк України" та статтями 67, 73, 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Правління Національного банку України було вимушено прийняти рішення про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних.
Таким чином, Національним банком України було проаналізовано результати діяльності ПАТ "УПБ" у період, що передував його неплатоспроможності.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вказаний висновок викладений Вищим господарським судом України і у п. 18 Інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
Так, частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначені підстави нікчемності правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Зазначений у ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перелік підстав нікчемності правочинів (у тому числі договорів) є вичерпним.
Вказана позивачем у позові підстава, а саме те, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, підтверджується матеріалами справи, оскільки місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що кошти в розмірі 177 440,76 грн. реально на рахунок банку не надходили, так як відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, отже договір про відступлення вимоги є нікчемним.
Щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги № б/н від 26.05.2015 р., колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
З матеріалів справи вбачається, що позичальник - ОСОБА_5 (третя особа 3) сплатив на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 250 856,30 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 426 від 28.01.2014.
Вказану суму було заявлено позивачем до стягнення з відповідача у заяві про зменшення розміру позовних вимог. Відповідачем також підтверджено, що станом на 16.03.2017 ОСОБА_5 повністю виконав свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, у зв'язку із чим відповідач претензій до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 не має, що підтверджується довідкою №16032017/2 від 16.03.2017, а кредитний договір, договір іпотеки і інші документи щодо майна повернуті відповідачем ОСОБА_5 по акту приймання-передачі.
Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №82706489 від 17.03.2017 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Мургою С.Г. зареєстровано припинення іпотеки за іпотечним договором від 28.01.2014 на належну ОСОБА_5 квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач факт сплати ОСОБА_5 коштів в розмірі 250 856,30 грн. на користь відповідача, а також припинення іпотеки за іпотечним договором від 28.01.2014 не заперечував та належними доказами не спростовував.
В ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 30.08.2017 у справі №761/28742/17, якою було скасовано арешт на належне ОСОБА_5 майно, зазначено, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 станом на 16.03.2017 повністю виконав зобов'язання за кредитним договором № 426 від 28.01.2014. Зазначене підтверджується наданою в судовому засіданні випискою про рух коштів щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 426 від 28.01.2014, з якої вбачається, що в період з 09.06.2015 року по 16.03.2017 року ОСОБА_5 сплачено 250 856,32 грн. Що стосується даних довідки ПАТ "УПБ", згідно із якими станом на 29.08.2017 наявна заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 в сумі 202 061,66 грн, права вимоги за яким безоплатно передані ТОВ "ФК Аурум Фінанс", то вони не можуть бути підставою для подальшого застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна ОСОБА_5, оскільки останнім добросовісно виконано умови кредитного договору.
Матеріалами справи підтверджується, що з огляду на припинення іпотеки документи на іпотечне майно було повернуто відповідачем власнику майна - ОСОБА_5
При цьому із матеріалів справи вбачається, що на виконання нікчемного правочину банком було передано відповідачу майнові права, а саме - права вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та укладеними на його підставі договорами забезпечення.
Верховний Суд України в постанові від 30.01.2013 у справі №6-168-цс12 вказав, що майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами, а тому майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Тобто, в результаті реалізації особою наявного у неї майнового права (у тому числі, права вимоги) така особа набуває правомочності власника отриманого майна (у тому числі, грошових коштів).
Як зазначено вище, у ч. 2 ст. 216 ЦК України законодавцем передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до приписів частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та викладені вище норми законодавства, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача до відповідача про стягнення грошових коштів в розмірі 250 856,30 грн, сплачених ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014, оскільки такі грошові кошти були отримані відповідачем внаслідок реалізації ним майнового права, отриманого на виконання нікчемного правочину.
Водночас, суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги про відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як кредитора, іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та договором забезпечення, що суперечить ст.509 та ст.510 ЦК України, які визнають існування статусу кредитора виключно в чинному зобов'язанні.
Так, вищевикладеним обґрунтовано, що відповідачем було реалізоване отримане ним за нікчемним правочином майнове право шляхом отримання від ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 250 856,30 грн на виконання зобов'язань останнього за кредитним договором № 426 від 28.01.2014. Отже, таке майнове право в силу його реалізації (припинення) не може бути повернуте позивачу (визнане за ним).
Крім того, позивачем не визначено, які саме вимоги банку не задоволено ОСОБА_5 та сформульовано позовні вимоги в цій частині як вимогу про встановлення юридичного факту, що не відноситься до повноважень та компетенції господарського суду. Крім того встановлення факту відновлення статус кредитора у кредитному та іпотечному зобов'язаннях за своєю суттю є позовною вимогою до боржника, яким є ОСОБА_5, залучений у якості третьої особи на стороні позивача.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Із наведених законодавчих норм вбачається, що у зобов'язанні обов'язково мають бути дві сторони - боржник і кредитор. Відповідно, відновлення у особи статусу кредитора у зобов'язанні автоматично тягне за собою і відновлення у іншої особи статусу боржника.
Тому задоволення вимоги про відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, неможливе без відновлення статусу ОСОБА_5 як іпотекодавця та/або особи, майно якої обтяжене. Так само визнання у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та договором забезпечення неможливе без визнання у ОСОБА_5 майнового зобов'язання за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та договором забезпечення.
Отже, задовольнивши вищевказані вимоги позивача, суд першої інстанції тим самим встановив статус та відновив майнове зобов'язання позичальника-фізичної особи, яка не була залучена до участі у справі в якості відповідача, та й взагалі не може бути відповідачем у даній справі з огляду на суб'єктний склад сторін у господарських спорах відповідно до ст. ст. 12 та 21 ГПК України.
При цьому, з наданої позивачем довідки від 03.11.2017 вбачається, що позивачем обліковується заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 31.07.2017 в сумі 332 228,30 грн., тобто у даному випадку може відбутись подвійне стягнення заборгованості, як з відповідача, так і в подальшому з ОСОБА_5
Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача та визнання наявності у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 і договором забезпечення, із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що позивачем, яким заявлено вимогу про повернення документів до відповідача, не спростовано належними та допустимими доказами того факту, що документи на іпотечне майно було повернуто відповідачем власнику майна - ОСОБА_5, що підтверджується актом приймання-передачі від 16.03.2017. Відтак відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача повернути такі документи позивачеві. З огляду на це рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повернути документи, передані в забезпечення за договором іпотеки, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Вищенаведені висновки колегії суддів ґрунтуються також на необхідності захисту прав ОСОБА_5 як позичальника, який добросовісно виконав свої зобов'язання за кредитним договором № 426 від 28.01.2014.
Так, у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, враховуючи викладене та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/12148/16 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та договором забезпечення, та повернення оригіналів документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015, а саме документів щодо позичальника банку - ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1): договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 30.05.2011, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської обл.. Мургою С.Г. за реєстровим № 1484; витягу з державного реєстру правочинів № 9948744 від 30.05.2011; витягу про державну реєстрацію прав № 30185134 від 03.06.2011; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16919770 від 28.01.2014; технічного паспорту на квартиру № 80, що розташована за адресою: Київська область, с. Щасливе, вул. Л. Українки, буд.14, з прийняттям в цій частині нового рішення, яким слід відмовити ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/12148/16 задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/12148/16 в частині задоволення позовних вимог щодо відновлення статусу публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, - визнавши наявність у публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором № 426 від 28.01.2014 та договором забезпечення, та повернення оригіналів документів згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015, а саме документів щодо позичальника банку - ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1): договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості від 30.05.2011, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської обл.. Мургою С.Г. за реєстровим № 1484; витягу з державного реєстру правочинів № 9948744 від 30.05.2011; витягу про державну реєстрацію прав № 30185134 від 03.06.2011; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16919770 від 28.01.2014; технічного паспорту на квартиру № 80, що розташована за адресою: Київська область, с. Щасливе, вул. Л. Українки, буд.14, та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. в задоволенні позовних вимог у цій частині.
3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/12148/16 залишити без змін.
4. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02121, м. Київ, вул. Колекторна, будинок 3; ідентифікаційний код: 39243396) на користь на користь ОСОБА_5 (16600, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1) - 10 917,53 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги Київським апеляційним господарським судом.
5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12148/16.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді А.І. Мартюк
Л.П. Зубець