ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.11.2017Справа №910/18273/17
За позовомОСОБА_1
доПублічного акціонерного товариства «Укрнафта»
простягнення 17 305,99 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
позивача:ОСОБА_1;
відповідача:Жила М.І.
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (надалі - «Товариство») про стягнення 17 305,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує грошові зобов'язання по виплаті на користь позивача, як акціонера Товариства, суми дивідендів за 2011-2013 роки, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 11 791,10 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4 764,78 грн. та 3% річних у розмірі 750,11 грн. за прострочення виконання зобов'язання з виплати дивідендів у спірний період.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 13.11.2017.
10.11.2017 через канцелярію суду представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив з підстав того, що зобов'язання по виплаті дивідендів слід вважати визначеним лише тоді, коли Товариству відома сума грошових коштів, що підлягає сплаті на користь певного акціонера. Крім того, відповідач вказував на Також відповідач наголошує на тому, що вимога позивача про виплату частини прибутку (дивідендів) не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки між сторонами виникли корпоративні відносини, та існують організаційно-господарські зобов'язання.
Позивач в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.
Представник відповідача в судове засідання з'явилась, вимоги ухвали суду виконала, надала пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечила з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Рішеннями Загальних зборів акціонерів Товариства, оформленим протоколом № 22 від 10.10.2014, вирішено:
- затвердити прибуток: за 2011 рік у розмірі 2 181 892 000,00 грн., за 2012 рік у розмірі 1 428 110 724,00 грн.; за 2013 рік у розмірі 189 886 355,00 грн.;
- затвердити наступний порядок розподілу прибутку: за 2011 рік - 2 181 612 957,30 грн. направити на виплату дивідендів акціонерам; за 2012 рік - 1 427 836 668,30 грн. направити на виплату дивідендів акціонерам; за 2013 рік - 189 799 785,00 грн. направити на виплату акціонерам;
- виплату дивідендів за 2011, 2012 та 2013 роки здійснити у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015.
Станом на 20.10.2014 ОСОБА_1 був власником 180 штук простих іменних акцій Товариства, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представниками сторін.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по виплаті йому, як акціонеру Товариства, дивідендів за 2011-2013 роки на загальну суму 11 791,10 грн.
Статтею 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно із п. 8) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Відповідно до ст. 152 Цивільного кодексу України акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що ножною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери-власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
З огляду на викладені положення вбачається, що правовою підставою набуття майнових прав акціонера акціонерного товариства (в т.ч. права на одержання дивідендів) є набуття права на відповідну акцію товариства.
Матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується, що станом на 20.10.2014 ОСОБА_1 був власником 180 штук простих іменних акцій Товариства, що в силу положень ст.ст. 2, 25 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 167 Господарського кодексу України та ст. 152 Цивільного кодексу України свідчить про існування у нього права на отримання частини прибутку акціонерного товариства (дивідендів).
За змістом ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку відповідно до статуту акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства або спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.
Наявним в матеріалах справи Рішенням підтверджується затвердження Загальними зборами акціонерів Товариства прибутку за 2011-2013 роки, визначення його розподілу, розміру, порядку та строків виплати дивідендів акціонерам.
Таким чином, з прийняттям наведеного Рішення Товариство взяло на себе зобов'язання із виплати в т.ч. на користь позивача дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2011-2013 роках у розмірі 12 610,80 грн. (в тому числі, 7 241,40 грн. за 2011 рік, 4 739,40 грн. за 2012 рік та 630,00 грн. за 2013 рік) у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, визначених Рішенням строків, грошове зобов'язання відповідача по виплаті на користь позивача дивідендів за 2011-2013 роки мало бути виконано до 10.04.2015.
Суд відзначає, що рішення Загальних зборів акціонерів Товариства, оформленим протоколом № 22 від 10.10.2014 про розподіл прибутку товариства за 2011-2013 роки та затвердження строку і порядку виплати дивідендів, є актами, виданими органом управління відповідача, що зумовлює настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, та який відповідно до ст. 11 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства зобов'язані виконувати.
Зі змісту вказаних рішень, та з урахуванням положень 10 Закону України «Про господарські товариства», вбачається, що зобов'язання по виплаті дивідендів слід вважати визначеними лише тоді, коли відповідачу відома сума грошових коштів, що підлягає сплаті на користь певного акціонера, а не з моменту прийняття уповноваженим органом рішення про порядок розподілу прибутку та виплату дивідендів.
Так, на дату прийняття Загальними зборами акціонерів Товариства рішень від 10.10.2014 про розподіл прибутку товариства шляхом направлення його частини на виплату дивідендів, відповідачу не були відомі ні точні особи кредиторів (акціонерів, які мають право вимагати виплати дивідендів), ні точні суми грошового зобов'язання перед ними. Особи кредиторів та точні суми виплат визначаються на дати початку строку виплати дивідендів, а сума грошового зобов'язання визначається за кількістю акцій, якими володітимуть акціонери на дату початку строків виплати дивідендів (п. б ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»).
Отже, твердження відповідача щодо того, що він не міг знати точної кількості його акціонерів та розмірів їх пакетів акцій, не обґрунтовані Товариством посиланнями на відповідні норми закону та не доведені суду належними засобами доказування, а відтак визнаються безпідставними.
Таким чином, виходячи зі змісту рішення Загальних зборів акціонерів Товариства від 10.10.2014, з моменту їх прийняття, відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2011-2013 роках, у тому числі позивачу, у визначених загальними зборами порядку та строки, тобто починаючи з 20.10.2014.
Згідно п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
За приписами п. 168.1 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Ставки податку на пасивні доходи до бази оподаткування встановлюються у таких розмірах: 5 відсотків - для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування) (п. 167.5.2. Податкового кодексу України).
Крім того, п. 16-1 Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень, на виконання вищевказаних положень закону, відповідачем було сплачено 5% податку з доходів фізичних осіб та 1,5% військового збору із суми дивідендів за 2011-2013 роки.
З огляду на викладене, матеріалами справи належним чином підтверджується існування грошового зобов'язання відповідача по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 11 791,10 грн. (за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору) в якості виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності Товариства у 2011-2013 роках, а строк виконання якого на момент вирішення спору настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 11 791,10 грн. в якості дивідендів. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства прострочених дивідендів у розмірі 11 791,10 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 4 764,78 грн. та 3% річних у розмірі 750,11 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання по виплаті спірних дивідендів.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з Товариства 3% річних у розмірі 750,00 грн. та інфляційних у розмірі 4 764,78 грн.
Посилання відповідача на те, що виплата дивідендів не є грошовим зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому застосування визначеної такою нормою відповідальності за прострочення по їх виплаті є неправомірним, судом відхиляються з огляду на наступне.
Положення ст. 625 Цивільного кодексу України застосовуються за невиконання грошових зобов'язань та знаходиться в 51 Главі Цивільного кодексу України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", а дана глава міститься у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України. Наведене свідчить, що положення такої статті стосуються як договірних, так і не договірних зобов'язань, тобто до порушення грошового зобов'язання, незалежно від визначених ст. 11 Цивільного кодексу України підстав їх виникнення.
Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає передачі боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання).
Аналогічний висновок про наявність грошового зобов'язання незалежно від підстави його виникнення за умови якщо предметом є передача грошей міститься в постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №3-131гс11 та від 05.12.2011 у справі № 3-125гс11, які згідно ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим до врахування судами при розгляді справ, та зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».
Судом встановлено, що в силу положень ст.ст. 2, 25, 30 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», ст. 167 Господарського кодексу України, ст. 152 Цивільного кодексу України та прийнятих Товариством Рішень у останнього виникло зобов'язання по сплаті на користь позивача грошових коштів в якості виплати дивідендів.
Тобто, має місце правовідношення в якому Товариство (боржник) зобов'язано вчинити на користь позивача (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, нарахування позивачем суми інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання по виплаті суми дивідендів, яке виникло із корпоративних відносин, є правомірним.
Наведене в частині правомірності застосування визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальності за невиконання зобов'язань, що виникли з корпоративних відносин, узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 12.12.2011 у справі №3-131гс11, що стосувалися наявності обов'язку товариства виплатити учаснику, який вибув, вартості його частки з урахуванням інфляційних втрат та процентів річних.
Більш того, за наслідками розгляду аналогічних справ між тими ж сторонами, Вищим господарським судом України підтверджено правомірність стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних внаслідок порушення виконання грошового зобов'язання (постанови від 25.02.2015 у справі № 910/15639/14 та від 24.02.2015 у справі № 910/18149/14).
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь ОСОБА_1 прострочених дивідендів у розмірі 11 791,10 грн., інфляційних у розмірі 4 764,78 грн. та 3 % річних у розмірі 750,11 грн.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь ОСОБА_1 (67672, АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму заборгованості з виплати дивідендів у розмірі 11 791 (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто одна) грн. 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 764 (чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн. 78 коп., 3 % річних у розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) грн. 11 коп. та судовий сбір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 14.11.2017.
Суддя В.П. Босий