02 жовтня 2017 року Справа № 910/13202/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач),
Карабаня В.Я.,
Нєсвєтової Н.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек»
на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 15.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017
у справі№ 910/13202/16 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фактор Капітал»
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек»; Товариство з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз»
простягнення 91000 грн.,
за участю представників сторін
від позивача:не з'явилися,
від відповідача: від третьої особи:Бойченко О.В., не з'явилися,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 у справі № 910/13202/16 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/13202/16 (у складі колегії суддів: Кропивної Л.В.-головуючого, Смірнової Л.Г., Руденко М.А.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фактор Капітал». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фактор Капітал» 91000,00 грн. заборгованості та 1378,00 грн. витрат з оплати судового збору.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/13202/16, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гренатек» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/13202/16 Господарського суду міста Києва, і направити справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача та перевіривши застосування норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гренатек» (покупець) 11.02.2014 укладено договір поставки нафтопродуктів (зрідженого газу пропан-бутан) № 08-14. Відповідно до п. 4.1 договору оплата зрідженого газу здійснюється на підставі рахунка-фактури і додаткової угоди на умовах 100% оплати вартості кожної партії товару не пізніше 30 календарних днів з моменту прибуття товару на станцію призначення, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Відповідно до пункту 5.5 договору приймання-передача товару і перехід права власності здійснюється у пункті поставки товару з оформленням відповідного акта приймання-передачі чи видаткової накладної. Строк дії договору щодо поставки встановлено до 31.12.2013, а щодо взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань (п. 6.1 договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судами встановлено, що передача-прийняття зрідженого газу між постачальником та покупцем підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 116 від 12.02.2014 на суму 971670,70 грн., № 117 від 12.02.2014 на суму 666892,80 грн., № 125 від 15.02.2014 на суму 971670,70 грн., № 127 від 16.02.2014 на суму 1281324,00 грн., № 130 від 18.02.2014 на суму 977280,96 грн., на загальну суму 4868839,16 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нео-Синтезгаз» (клієнт) 18.03.2016 укладено договір факторингу № 1/11Ф, за умовами якого фактор зобов'язався передати грошові кошти в сумі 1220000,00 грн. у розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язався відступити факторові своє право грошової вимоги за договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» (боржник) в розмірі 4848839,16 грн. (вимога).
Відповідно до пункту 1.1.1 договору плата за користування клієнтом грошовими коштами встановлюється у розмірі 10000,00 грн. на місяць та сплачується до десятого числа кожного місяця, що слідує за оплатним.
Відповідно до пункту 1.2 договору факторингу фактор передає клієнтові грошові кошти у строк до 30.04.2016 шляхом перерахування грошових коштів у сумі 1220000,00 грн. За актом приймання-передачі документів від 18.03.2016 ТОВ «Нео-Синтезгаз» передано фактору документи, які підтверджують наявні права вимоги до ТОВ «Гренатек» у розмірі 4848839,16 грн.
Перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Капітал» третій особі (клієнту) (її повіреному - ТОВ «Фінансова компанія «Інноваційна фінансова компанія») грошових коштів за договором факторингу підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 204 від 21.04.2016 на суму 1220000,00 грн.
Повідомленням № 11/06 від 14.06.2016 ТОВ "Нео-Синтезгаз" повідомлено відповідача про укладення між позивачем і третьою особою у справі договору факторингу та про необхідність виконання вимог фактора.
Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням боржником (відповідачем) вимог фактора, відступлених за договором факторингу № 1/11Ф від 18.03.2016.
Заперечуючи щодо вимог позивача, ТОВ «Гренатек» зазначено, що права вимоги до боржника уступлено кредитором ТОВ «Нео-Синтезгаз» фактору ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Капітал» на підставі договору факторингу від 06.03.2014.
Вважаючи неможливим уступку одних і тих самих вимог двічі, відповідач просить відмовити у задоволенні заявлених до нього фактором грошових вимог.
Позивачем надано до матеріалів справи копії договорів про припинення договору факторингу від 06.03.2014 за письмовою домовленістю сторін.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фактор Капітал», суд першої інстанції виходив із положень ст.ст. 712, 692, 530, 512, 1077, 1078, 1079, 1077, 513, 514, 516, 11, 626, 525, 526, 610 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та дійшов до висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу грошові кошти в сумі 4848839,16 грн. (сума вказана у п.1.1 договору факторингу) за накладними № 116 від 12.02.2014, № 125 від 15.02.2014, № 127 від 16.02.2014, № 130 від 18.02.2014 за договором. Проте позивачем пред'явлено до стягнення лише частину заборгованості в розмірі 91000 грн., яка підлягає стягненню.
Суд апеляційної інстанції виходив з положень ст. ст. 712, 693, 538, 1082, 1085, 1086, 1080 ЦК України, та дійшов до висновку, що на час вирішення справи судом першої інстанції боржником не надано доказів виконання ним зобов'язань фактору за договором від 06.03.2014, чи клієнту за укладеним із ним договором поставки; водночас договір факторингу від 06.03.2014 за згодою сторін, які його уклали був припинений, що не заборонено законом. 14.06.2016 боржник отримав повідомлення про необхідність виконання грошового зобов'язання і у цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню.
Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, виділяється внаслідок укладення договору:
а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України) у цьому разі відступлення права є оплатним. Тобто за "передачу" прав продавцем він отримує від покупця в замін гроші та/або
товар;
б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України). В такому випадку "передача" права відбувається безоплатно;
в) факторингу (гл. 73 ЦК України).
Договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманні:
1) допустимість відступлення тільки права грошової вимоги. Натомість інші договори можуть опосередкувати відступлення інших негрошових прав вимоги;
2) можливість здійснювати відступлення наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори розраховані на відступлення лише наявних вимог;
3) специфічна сфера застосування. Договір факторингу орієнтований на його укладання у сфері підприємництва. Тобто його сторонами є фактор та клієнт, є підприємцями (підприємницькими товариствами та фізичними особами-підприємцями). Щодо інших договорів вказані обмеження відсутні;
4) отримання клієнтом фінансування від фактора, при цьому відступлення права грошової вимоги або забезпечує повернення такого фінансування або ж виступає способом платежу. При цьому різняться правовідносини фактора та клієнта, залежно від того чи мав місце "забезпечувальний" чи "купівельний" факторинг ( ст. 1084 ЦК України). Такого роду відносин немає в інших договірних конструкціях.
Загальні норми про відступлення права вимоги (ст. 512-519 ЦК України) мають застосовуватися у кожному випадку відступлення права вимоги, в тому числі у разі укладання договору факторингу. Звісно, якщо в нормах гл. 73 ЦК України не передбачено спеціальних положень.
Форма договору факторингу
У гл. 73 ЦК України відсутні норми, які регламентують форму договору факторингу. Це свідчить про те, що за відсутності окремих приписів підлягають застосуванню:
а) загальні правила про форму правочину (ст. ст. 205-209 ЦК України) та договору (ст. 639 ЦК України);
б) норми, що регулюють форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні (ст. 513 ЦК України).
Предмет договору факторингу
Аналіз ст. 1078 ЦК України та інших норм гл. 73 ЦК України свідчить, що тільки право грошової вимоги може бути предметом договору факторингу. Будь-які інші вимоги (зокрема, виконати роботу, надати послугу, передати товар) не можуть відступатися за договором факторингу.
Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій же формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов 'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди дійшли до передчасного висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судами не з'ясовано, чи розірвано договір № 4/5Ф від 06.03.2014 додатковою угодою № 2 від 17.02.2016 до договору № 4/5Ф на момент укладання договору № 1/11Ф від 18.03.2016. Судом апеляційної інстанції не вирішено питання із заявою відповідача про визнання договору недійсним договору факторингу №1/11Ф від 18.03.2016 відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Крім цього, у матеріалах справи відсутні: статут, довідка про знаходження відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій та/або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-підприємців України Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек»; статут «Нео-Синтезгаз».
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;
4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:
1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів; 2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; 3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі; 4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; 5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу; 6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу; 7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.
Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
Таким чином рішення та постанова підлягають скасуванню, які прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення у справі, а справа № 910/13202/16 підлягає передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір. Відповідно до частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренатек» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/13202/16 Господарського суду міста Києва задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/13202/16 Господарського суду міста Києва скасувати, а справу № 910/13202/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О.
Судді:Карабань В.Я.
Нєсвєтова Н.М.