ухвала
іменем україни
13 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Писаної Т.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Третя одеська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене і видане 13 жовтня 2004 року спадкоємцю ОСОБА_9, є недійсним, оскільки нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори був порушений порядок вчинення нотаріальних дій.
У зв'язку з чим, з урахуванням уточнення до позову, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене і видане 13 жовтня 2004 року ОСОБА_9
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Третя одеська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходили з того, що ОСОБА_9 постійно проживав і був зареєстрований за місцем проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 з 1983 року по 23 грудня 2006 року (день смерті). Після смерті матері ОСОБА_10, ОСОБА_9 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) є спадкоємцем, що прийняв спадщину.
Крім того, судами взято до уваги, що Київський районний суд м. Одеси розглядаючи справу та ухвалюючи рішення 26 січня 2012 року встановив, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2004 року, оформлене і посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_5, є правомірним і таким, що не порушує права ОСОБА_4, як спадкоємиці майна ОСОБА_10
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_9 пропустив строк для подачі заяви про прийняття спадщини, не повідомив про інших спадкоємців, а дії нотаріуса позбавили спадкоємців першої черги права на отримання спадщини не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.
Так, судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 грудня 1998 року належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_10 і ОСОБА_9 в рівних частках.
22 лютого 2001 року після смерті ОСОБА_10 відкрилась спадщина на 1/2 частини вищевказаної квартири.
До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 16 вересня 2004 року звернувся ОСОБА_9, який на момент смерті спадкодавця проживав разом з ОСОБА_10 і мав реєстрацію за місцем проживання спадкодавця.
13 жовтня 2004 року ОСОБА_9 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири та на грошові внески після смерті матері ОСОБА_10
Спадкоємцями за законом майна ОСОБА_10 є, крім ОСОБА_11, онуки: ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_8 (за правом представлення після смерті матері ОСОБА_13, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року), онука ОСОБА_14 (за правом представлення після смерті матері ОСОБА_15, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року). Зазначені особи заяв до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10 не надавали.
Суди встановили, що державний нотаріус при оформленні, посвідченні і видачі ОСОБА_9 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_10 діяла в межах своїх повноважень і відповідно до положень Закону України «Про нотаріат», ЦК УРСР (в редакції 1963 року), Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5.
Нотаріус перевірила факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, прийняття спадщини ОСОБА_9 (довідка КП ДЄЗ «Вузівський» з місця проживання і реєстрації спадкоємця, паспорт з відміткою про реєстрацію за місцем фактичного проживання), склад спадщини, відсутність іншої спадкової справи майна ОСОБА_10
Таким чином, доводи скарги про те, що ОСОБА_9 пропустив строк для прийняття спадщини, не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 553 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Судами встановлено, що позивач про смерть бабусі довідалась у день смерті спадкодавця, на момент смерті позивач з нею не проживала, до нотаріуса заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк не надавала. Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК УРСР ОСОБА_4 вважається такою, що відмовилася від спадщини.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_9 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР, є спадкоємцем, що прийняв спадщину, у нотаріуса були всі підстави для оформлення права на спадщину.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко А.В. Маляренко Т.О. Писана