Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
02 листопада 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю прокурора - ОСОБА_4
та захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року,
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_6 про вирішення питання, що стосується вироку в частині цивільного позову по кримінальній справі № 1-45/11.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції послався на те, що представником заявника та заявником не доведено підстав для скасування постанови слідчого та скасування арешту на майно.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.
При цьому, в поданій апеляції (апеляційній скарзі) захисник просить дослівно: «Постановити ухвалу, якою скасувати арешт накладений постановою слідчого ОСОБА_7 від 28.08.2010 по кримінальній справі № 06-4906 за ч. 2 ст. 286 КК, на квартиру АДРЕСА_1 належну ОСОБА_6 , скасувавши постанову судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_8 від 10.04.2017, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_6 ».
В обгрунтування вимог апеляції захисник посилається на те, що під час досудового слідства по справі, слідчим ОСОБА_7 було винесено постанову від 28.08.2010 про накладення арешту на квартиру належну ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення заявленого по справі цивільного позову.
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2011 у справі № 1-45/11, ОСОБА_6 визнано винним та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки.
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 10.04.2012, ОСОБА_6 звільнено від основного покарання у виді позбавлення волі на п'ять років, на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011.
13.02.2012 державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ м. Києва відкрито виконавче провадження за виконавчим листом Печерського районного суду, по стягненню заборгованості з ОСОБА_6 .
По даному виконавчому провадженню, державним виконавцем повторно накладено арешт на все майно ОСОБА_6 , включаючи квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто потреби цивільного позову, як зазначається в апеляції, забезпечені в установленому законом порядку, а саме в процесі виконавчого провадження на стадії примусового виконання.
У зв'язку з цим, а також іншими наведеними в апеляції обставинами, потреба у арешті, накладеному слідчим ОСОБА_7 , як вважає захисник, давно відпала, тим більше, що вказана квартира не є і не була об'єктом чи предметом злочинних дій, не є і не була засобом, інструментом, знаряддям чи механізмом вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не являється річчю чи предметом обіг якої заборонений, чи купленою, придбаною, набутою чи оформленою злочинним шляхом.
Арешт накладений державним виконавцем ДВДС Дарницького РУЮ в повній мірі охоплює та забезпечує виконання завдання щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь потерпілих, а тому в додатковому арешті даної квартири слідчим, на сьогоднішній день, не має законних підстав.
З огляду на це, а також враховуючи вимоги норм КПК України (1960 року), на які захисник посилається у своїй апеляції, останній вважає, що судом першої інстанції прийнято необгрунтоване рішення, оскільки суд допустив однобічність та неповноту судового слідства, поверхневе відношення до заяви ОСОБА_6 .
Твердження суду про те, що представником заявника та заявником не доведено підстав для скасування постанови слідчого та скасування арешту на майно, не відповідає дійсності, так як і в матеріалах заяви до суду і в судовому засіданні було подано достатньо доказів для відміни (скасування) арешту слідчого ОСОБА_7 , оскільки в ньому давно відпала потреба.
Окрім цього, норми КПК 1960 року не передбачають наявність якихось конкретно визначених підстав для скасування арешту. Натомість наявна умова для його скасування - «відпадання потреби», тобто відсутність об'єктивної необхідності для існування такого арешту.
Виходячи з вищенаведеного, а також тієї обставини, що квартира, яка на праві власності належить ОСОБА_6 , до цього часу перебуває під арештом на підставі постанови слідчого ОСОБА_7 , захисник вважає, що цією постановою порушуються майнові права його підзахісного, передбачені ст. 41 Конституції України та відповідними нормами Цивільного кодексу України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення захисника засудженого, який підтримав подану ним апеляцію та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, вивчивши матеріали кримінальної справи та судового провадження за заявою засудженого ОСОБА_6 ; обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція захисника засудженого задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог, передбачених ч. 2 ст. 366 КПК України (1960 року), апеляційний суд, за результатами розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 цього Кодексу, в тому числі на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом, вправі постановити свою ухвалу, скасувавши повністю чи частково постанову суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає достатніх підстав, зокрема передбачених ч. 1 ст. 367 КПК України (1960 року), для скасування постанови Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року, з огляду на таке.
Як вбачається з вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у виді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки, цим же вироком суд частково задовольнив цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , стягнувши з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 291 900 грн. 86 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 000 грн. на користь ОСОБА_10 на відшкодування моральної шкоди.
Крім того, суд стягнув з ОСОБА_6 судові витрати по справі, пов'язані з проведенням різноманітних судових експертиз в рамках даної справи.
У зв'язку з цим, вироком суду було залишено без змін постанову слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_7 від 28 серпня 2010 року про накладення арешту на майно, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Даний вирок набрав законної сили та був звернений до виконання, в тому числі в частині стягнення з засудженого матеріальних та моральних збитків, спричинених злочином.
Однак незважаючи на це, засуджений ОСОБА_6 не відшкодувавши потерпілим заподіяної їм матеріальної та моральної шкоди, яка підлягала стягненню на їх користь на підставі вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2011 року, 17 листопада 2016 року звернувся до суду із заявою про вирішення питання, що стосується виконання вироку в частині цивільного позову (в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України 1960 року), в якій просив суд скасувати арешт на належну йому квартиру АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_7 від 28 серпня 2010 року.
Під час розгляду цієї заяви потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та представник цивільного позивача ОСОБА_11 , категорично заперечували проти її задоволення, посилаючись зокрема на те, що засуджений, станом на час розгляду відповідної заяви, не відшкодував потерпілим заподіяної шкоди на підставі вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2011 року.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що у заяві ОСОБА_6 не було наведено достатніх підстав, в тому числі передбачених ст. 411 КПК України (1960 року), для скасування арешту, накладеного на його квартиру, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні його заяви.
Що ж стосується звільнення ОСОБА_6 від основного покарання у виді позбавлення волі на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році», то вказана обставина, як це передбачено ч. 2 ст. 14 вказаного Закону, не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, який покладений на нього відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2011 року.
В апеляції захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року також не наведено достатніх підстав, як для скасування оскаржуваної постанови суду, так і для скасування арешту на квартиру ОСОБА_6 , накладеного постановою слідчого СУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_7 від 28 серпня 2010 року, оскільки, як правильно зазначається апеляції, арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_6 було накладено у звязку з забезпеченням цивільних позовів потерпілих та судових витрат.
Зокрема, доводи апеляції захисника про те, що фактично, на даний час діє подвійний арешт на одну й ту саме квартиру, накладений слідчим ще під час здійснення досудового слідства по кримінальній справі та державним виконавцем під час виконавчого провадження, є безпідставними, оскільки відповідно до наданих суду апеляційної інстанції документів, в тому числі копії постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2017 року № 826/19950/16, яка була винесена за результатами розгляду позову ОСОБА_6 до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві, скасовано арешт на майно ОСОБА_6 , накладений державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 31200614 від 14.02.2012 р., яке було завершене 28.08.2015 р.
Таким чином, твердження апелянта про те, що арешт накладений державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві в повній мірі охоплює та забезпечує виконання завдання щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь потерпілих, а тому не має законних підстав для додаткового арешту квартири слідчим, є не тільки безпідставним, а й таким, що не відповідає дійсності.
Вищенаведене, спростовує висновок апеляції про те, що на даний час відпала потреба в існуванні арешту квартири, накладеного слідчим ще під час досудового слідства по коимінальній справі, оскільки цей висновок грунтується не на об'єктивних фактах, а на маніпулюванні обставинами, які не відповідають дійсності.
До цього слід також додати і те, що закон захищає права не лише власників того чи іншого майна, в даному випадку право ОСОБА_6 на володіння, користування та розпорядження належнною йому квартирою, а й права потерпілих від злочинів, в даному випадку потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яким заподіяно відповідно матеріальну та моральну шкоду, яка до цього часу не відшкодована, так само як і не відшкодовані збитки державі у виді судових витрат.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність законних підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а тому вважає необхідним постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року залишити без змін, а апеляцію захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 377 КПК України (1960 року) та п. 15 Розділу XI. Перехідні положення КПК України (2012 року), колегія суддів Апеляційного суду м. Києва,-
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_6 про вирішення питання, що стосується вироку в частині цивільного позову по кримінальній справі № 1-45/11 залишити без змін, а апеляцію захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11/796/102/2017
Категорія:
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_8
Доповідач - суддя ОСОБА_1