"08" листопада 2017 р.Справа № 916/2431/17
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Курко Д,В.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю №1765 від 06.11.2017р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” до публічного акціонерного товариства „Українська залізниця” в особі регіональної філії „Одеська залізниця” про стягнення 937, 60 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” (далі по тексту - ТОВ „Торгово-виробнича компанія „Квік-2006”) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до публічного акціонерного товариства „Українська залізниця” в особі регіональної філії „Одеська залізниця” (далі по тексту - ПАТ „Українська залізниця”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 69 935,14 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 68 997,54 грн., трьох відсотків річних у розмірі 181,47 грн., пені у розмірі 756,13 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. зобов'язань в частині сплати вартості поставленого товару.
06.11.2017р. ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” було подано до господарського суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача та заяву про зменшення розміру позовних вимог до ПАТ „Українська залізниця”, у зв'язку зі сплатою останнім суми основного боргу. У поданій до суду заяві позивач просив суд стягнути із відповідача пеню у розмірі 756,13 грн. та три відсотки річних у розмірі 181,47 грн. Заява про зменшення розміру позовних вимог була прийнята до розгляду господарським судом як остаточна, оскільки приписами ст. 22 ГПК України позивачу надано право до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Відповідач заперечував проти позову посилаючись на його незаконність та необґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
27.12.2016р. між ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” (Постачальник) та ПАТ „Українська залізниця” (Покупець) було укладено договір поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ, у відповідності до п. п. 1.1, 1.2 якого Постачальник передає у власність Замовника, а Замовник оплачує товар, визначений у асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною. Постачальник передає у власність Замовника товар на умовах, зазначених у договорі. Найменування товару: запасні частини до швидкостемірів.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до п. 5.7 договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. представник Замовника при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному у рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику Постачальника довіреність, що підтверджує право представника на отримання даної партії товару.
Умовами п. п. 7.1, 7.2 договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. передбачено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються у безготівковій формі протягом 30 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.
Згідно з п. 16.1 договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. договір діє з моменту його підписання і до 31.12.2017р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р., укладеного між сторонами по справі, ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” було поставлено ПАТ „Українська залізниця” продукцію, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін видатковою накладною №0724.2 від 24.07.2017р. на суму 68 997,54 грн. 24.07.2017р. позивачем було виставлено відповідачеві рахунок на оплату №0724.2 на суму 68 997,54 грн.
З огляду на сплату ПАТ „Українська залізниця” вартості поставленого позивачем товару під час розгляду господарським судом справи, ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” наполягало на стягненні із відповідача пені та трьох відсотків річних.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано ПАТ „Українська залізниця” на суму основного боргу, сплачену в процесі розгляду справи, 3% річних в сумі 181,47 грн. за період з 01.09.2017р. по 02.10.2017р. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних господарський суд зазначає, що позивачем було допущено помилку, яка укладається у невірному визначенні початкового моменту прострочення оплати товару, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” було поставлено ПАТ „Українська залізниця” товар 24.07.2017р., то встановлений п. 7.2 договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. строк оплати товару розпочався з наступного дня, тобто з 25.07.2017р. Таким чином встановлений 30 денний банківський строк оплати товару є таким, що закінчився 04.09.2017р., а, отже, початковим моментом прострочення оплати є 05.09.2017р., а не 01.09.2017р.
З огляду на викладене вище, з ПАТ „Українська залізниця” на користь позивача підлягають сплаті три відсотки річних у розмірі 158,79 грн., розраховані на суму основного боргу за період з 05.09.2017р. по 02.10.2017р. включно.
Відповідно до п. 11.2 договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
З посиланням на умови договору поставки №ОД/НХ-16-1112-НЮ від 27.12.2016р. та приписи чинного законодавства України, позивачем було нараховано ПАТ „Українська залізниця” до сплати пеню за порушення строків оплати вартості поставленого товару у розмірі 756,13 грн., яка була розрахована позивачем на прострочену суму заборгованості за період з 01.09.2017р. по 02.10.2017р.
Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені господарський суд зазначає, що позивачем було допущено помилку, аналогічну помилці, допущеній при розрахунку трьох відсотків річних. За таких обставин позовні вимоги ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” у названій частині підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення із відповідача пені у розмірі 661,62 грн., розрахованої на суму основного боргу за період з 05.09.2017р. по 02.10.2017р. включно.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ПАТ „Українська залізниця” перед ТОВ «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” в загальній сумі 820,41 грн., яка складається із пені у розмірі 661,62 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 158,79 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Підсумовуючи вищезазначене, позов позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” до публічного акціонерного товариства „Українська залізниця” в особі регіональної філії „Одеська залізниця” підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача пені у розмірі 661,62 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 158,79 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610 - 612, 615, 617, 625, 627, 629, 662, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 193, 230-232, 233, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зменшення товариством з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” розміру заявлених позовних вимог під час розгляду справи, господарський суд зазначає, що решта суми судового збору у розмірі 1 578,55 грн. відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір” повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства „Українська залізниця” /03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815/ в особі регіональної філії „Одеська залізниця” /65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19, ідентифікаційний код 40081200/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича компанія „Квік-2006” /69014, м. Запоріжжя, вул. Базова, буд. 9-А, ідентифікаційний код 38284929/ пеню у розмірі 661,62 грн. /шістсот шістдесят одна грн. 62 коп./, три відсотки річних у розмірі 158,79 грн. /сто п'ятдесят вісім грн. 79 коп./, судовий збір у розмірі 18,77 грн. /вісімнадцять грн. 77 коп./. Наказ видати.
3. В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повне рішення складено 13 листопада 2017 р.
Суддя С.П. Желєзна