79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.11.2017р. Справа № 914/2131/17
Господарський суд Львівської області у складі судді Кітаєвої С.Б., при секретарі судового засідання Зарицькій О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом:
за позовом: до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Холдінг Трейд”, м.Київ Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління - 27”, м.Новий Розділ Львівської області
про: стягнення 22186,26 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: ОСОБА_2 - директор;
ОСОБА_3 - представник (довіреність в матеріалах справи)
Права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено представникам сторін, заяви про відвід судді не поступали.
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Холдінг Трейд”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління - 27”, м.Новий Розділ Львівської області про стягнення 22186,26 грн. заборгованості, з яких: 17670,00 грн. основного боргу, 3675,36 грн. інфляційних втрат та 840,90 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 18.10.2017р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 08.11.2017р. Вимоги до сторін викладено в ухвалі суду про порушення провадження у справі.
Відповідно до ст.55 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей стягуваною сумою або сумою, оспорюванню за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог,- загальною сумою усіх вимог.
В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані суми їх визначені суддею.
Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
З врахуванням викладеного, судом зазначається, що при поданні позову позивачем неправильно визначено ціну позову (17670,00 грн.), оскільки, у прохальній частині позовної заяви позивач заявляє вимоги про стягнення 17670,00 грн. основного боргу, 3675,36 грн. інфляційних втрат та 840,90 грн. 3% річних на загальну суму 22186,26 грн. Відтак, керуючись ст..55 ГПК України суд визначає, що сума позову становить - 22186,26 грн., з яких: 17670,00 грн. основного боргу, 3675,36 грн. інфляційних втрат та 840,90 грн. 3% річних.
08.11.2017р. за вх..№37791/17 позивач подав повідомлення від 07.11.2017р. про відсутність у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також рішень цих органів з такого спору.
В судове засідання 08.11.2017р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві і просить суд позов задоволити.
В судове засідання 08.11.2017р. представники відповідача явку забезпечили, подали в судовому засіданні заяву від 07.11.2017р. №151 (вх..№37817/17 від 08.11.2017р.) у якій зазначено, що неоплата продукції, отриманої по видатковій накладній №ЛЛВ-0003094 від 29 лютого 2016 року на суму 17 670,00 грн., пов'язана із неплатоспроможністю відповідача у зв'язку з відсутністю замовлень на виконання підрядних робіт через кризові явища у будівельній галузі та неоплату виконаних підрядних робіт замовниками перед ТзОВ “Спеціалізоване управління-27”, що зокрема підтверджується наявністю розгляду справи №914/2021/17 за позовом управління до ТзОВ “ТБК-Львів” про стягнення 738 624,44 грн. Як доказ неплатоспроможності ТзОВ “Спеціалізоване управління-27'' надано суду інформаційну довідку щодо заборгованості із заробітної плати працівникам ТзОВ “Спеціалізоване управління-27” станом на 03 листопада 2017 року за серпень-вересень 2017 року на суму 30 400 грн. 52 коп.
В судовому засіданні представник відповідача в усній формі визнав суму основного боргу у розмірі 17670,00 грн., проти задоволення інфляційних втрат та 3% річних заперечили, вважають, що позивачем неправильно визначено строк для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
З метою реального погашення заборгованості для укладення мирової угоди про відстрочення або розстрочення сплати заборгованості за позовом просять суд відкласти розгляд справи.
Представник позивач проти відкладення розгляду справи заперечив, пояснивши, що відповідачу була скерована ще у серпні 2017 року претензія з вимогою погасити заборгованості з метою врегулювання спору в досудовому порядку, яка залишена відповідачем без розгляду; за отриманий у лютому 2016 року товар, відповідач не здійснив жодного платежу, а щодо укладення мирової угоди станом на даний час, відповідач до позивача з відповідними пропозиціями не звертався.
Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Враховуючи явку в судовому засідання повноважних представників сторін, визнання відповідачем основного боргу за поставлений товар, а також те, що даний спір може бути вирішено в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті, та те, що прийняття рішення у даній справі не позбавить відповідача можливості добровільно оплатити позивачу заборгованість, чи скористатись правами , передбаченими ст.121 ГПК України, враховуючи заперечення позивача проти відкладення розгляду справи, суд приходить до висновку про відхилення клопотання відповідача вих.№151 від 07.11.2017р. (вх.№37817/17 від 08.11.2017р.).
В судовому засіданні оглянуто оригінали документів, які в копіях позивач долучив до позовної заяви.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.:
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29 лютого 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Метал Холдінг Трейд” (надалі Продавець) було передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління - 27” (надалі Покупець) металопрокат (надалі Товар) загальною вартістю 17 670,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят гривень нуль копійок).
На підтвердження господарської операції з купівлі-продажу майна сторонами підписано видаткову накладну № ЛЛВ-0003094 від 29 лютого 2016 року.
Позивач зазначає, що згідно ст.1 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ, яким, зокрема, являється видаткова накладна, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч.1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Виникнення обов'язку покупця оплатити товар регламентовано частиною 1 статті 692 ЦК України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Позивач вважає, що Покупець зобов'язаний оплатити вартість Товару у строк до 01 березня 2016 року.
02 серпня 2017 року Постачальник звернувся до Покупця з Претензією про сплату боргу, проте, станом на сьогодні обов'язок Покупця з оплати поставленого товару так і не виконано. Таким чином, за Покупцем рахується заборгованість у розмірі 17 670,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят гривень нуль копійок).
Крім того ,позивач просить стягнути з відповідача 3675,36 грн. інфляційних втрат та 840,90 грн. 3 % річних, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України..
При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжуються цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжуються цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленими печатками, допускається укладення договорів у спрощеній спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку даного виду договорів.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.
Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. За таких обставин, факт видачі відповідачем довіреності №10 від 26.02.2016р. на отримання від ТзОВ «Метал Холдінг Трейд» через уповноважену особу ОСОБА_2 металопрокату в кількості 2 т., яка підписана керівником відповідача та його головним бухгалтером і завірена печаткою товариства і видаткова накладна №ЛЛВ-0003094 від 29.02.2016р., підписана ОСОБА_2 по довіреності №10 від 26.02.2016р. на отримання від позивача 1,55 т. металопрокату, свідчать про укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощеній формі і є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити з позивачем розрахунки за отриманий товар (Постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012, ОСОБА_4 Господарського Суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як встановлено судом, позивач як на підставу своїх позовних вимог посилається на видаткову накладну №ЛЛВ-0003094 від 29.02.2016р., згідно якої поставлено товар відповідачу на суму 17670,00 грн. Факт отримання товару відповідачем визнається.
Враховуючи, що станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості не надано, відтак позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача (основного боргу) підлягають до задоволення в розмірі 17670,00 грн.
Щодо заперечення відповідача стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних судом зазначається наступне.
Згідно до п.п.1.10, 3.1, 5.1, 5.4, 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги вищевикладене, а саме, що відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару (01.03.2016р.), суд здійснив перерахунок за допомогою програми “ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ “Інформаційно-аналітичний центр “ЛІГА”, ТОВ “ЛІГА: ЗАКОН”, 2017”заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.
В результаті перерахунку за період з 01.03.2017р. по 31.08.2017р. (вказаний позивачем у позовній заяві) від суми заборгованості 17670,00 грн. суд встановив, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, оскільки в порядку ч.4 ст.22 ГПК України позивач із заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань не звертався, то суд приходить до висновку, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 3675,36 грн.
Аналогічно, в результаті перерахунку розміру 3 % річних за період з 01.03.2016р. по 30.09.2017р. (вказаний позивачем у позовній заяві) від суми заборгованості 17670,00 грн. суд встановив, що розмір 3% річних становить 839,68 грн. Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають до задоволення частково, а саме в розмірі 839,68 грн.
Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача підлягає 3675,36 грн. інфляційних втрат та 839,68 грн. 3 % річних.
Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає: 17670,00 грн. основного боргу, 3675,36 грн. інфляційних втрат та 839,68 грн. 3 % річних.
Витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України суд покладає на винну сторону відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі в сумі 1599,91 грн.
Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спеціалізоване управління - 27” (81650, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4/1, ідентифікаційний код 37753155) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Метал Холдінг Трейд” (03039, м.Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 4, ідентифікаційний код 37412768) 17670,00 грн. основного боргу, 3675,36 грн. інфляційних втрат та 839,68 грн. 3 % річних та 1599,91 грн. судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повне рішення складено 13.11.2017р.
Суддя Кітаєва С.Б.