"09" листопада 2017 р.Справа № 916/2240/17
Позивач : Державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат”
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю „Трейдингова компанія „Інгус”
Про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 - згідно довіреності №18/428 від 25.01.2017р.
Від відповідача: ОСОБА_2 - згідно довіреності від 11.10.2017р.
Суть спору: Позивач, Державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (далі- ДП „СхідГЗК” ) , звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трейдингова компанія „Інгус” (далі-ТОВ „ТК „Інгус”) про стягнення пені у сумі 197 792 грн. 48 коп. та штрафу у сумі 238 715 грн. 06 коп.
Представник позивача позовну заяву підтримує, наполягає на задоволенні позову.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін , суд встановив:
02 березня 2017р. між ДП „СхідГЗК” (Покупець) та ТОВ „ТК „Інгус” (Постачальник) був укладений Договір №149/13/31Е про закупівлю товарів, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товари ( паливо рідинне та газ; оливи мастильні, код 19.20.2 , (мастильні оливи та мастильні матеріали , код 09211) (Оливи мастильні) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1 , яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30.09.2017р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п.3.1 Договору сума Договору, відповідно до Специфікації №1, становить 9 999 000 грн. (з ПДВ).
За умовами розділу 5 Договору поставка товарів здійснюється партіями. Обсяг, місце та термін кожної партії уточнюється у заявках. Поставка товарів здійснюється відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, на умовах DDP склад Покупця. Датою поставки товарів та переходу права власності на товари буде вважатися дата фактичної поставки товарів на склад Покупця.
Згідно п.6.3.1 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Сторони також домовились , що за кожний день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст.231 Господарського кодексу України від обсягу невиконаних зобов'язань.
Позивач у справі зазначає, що на виконання п.5.1 Договору, 10.04.2017р. (вих №13-08/1040 ) ним було направлено на адресу Постачальника заявку на поставку товару на загальну суму 3 410 215 грн. 12 коп. у строк до 14.04.2017р. Зазначену заявку було направлено на юридичну адресу ТОВ „ТК „Інгус”, зазначену у Договорі, та згідно експрес-накладної №59000251236260 Нової пошти , отримано 15.04.2017р. Крім того, направлення заявки було продубльовано електронною поштою на електронну адресу працівників ТОВ „ТК „Інгус” ОСОБА_3 zhadanovskiy.inguz@gmail.com та ОСОБА_4 „turchikinguz@gmail.com” , з якими працівник позивача ОСОБА_5 спілкувався раніше електронною поштою в ході процедури закупівлі олив мастильних через систему публічних закупівель PROZORRO. Але, будь-якої інформації від ТОВ „ТК „Інгус” щодо виконання заявки отримано позивачем не було , вчинення дій щодо виконання заявки відповідачем не було здійснено. З урахуванням зазначеного, листом від 19.04.2017р. (вих. №13-08/1113) ДП „СхідГЗК” просило ТОВ „ТК „Інгус” повідомити про виконання заявки, можливих строків постачання товару, а також попереджало про можливе одностороннє розірвання Договору відповідно до умов п.6.2.1 Договору. Крім того, у зазначеному листі ДП „СхідГЗК” просило ТОВ „ТК „Інгус” у строк до 21.04.2017р. надати інформацію про можливі обсяги поставки олив мастильних до кінця квітня 2017р. Листом від 19.04.2017р. Постачальник - ТОВ „ТК „Інгус” запропонував укласти додаткову угоду до Договору , якою узгодити підвищення ціни на товар на 10 відсотків. Листом від 24.04.2017р. (вих.№13-08/1147) ДП „СхідГЗК” повідомило, про відхилення пропозиції про збільшення ціни.
Позивач зазначає, що Постачальником так і не було виконано умови Договору щодо поставки товару відповідно до поданої заявки, у зв'язку з чим 13.06.2017р. ДП „СхідГЗК” було складено Угоду про розірвання Договору №149/13/31Е від 02.03.2017р. та направлено її на адресу ТОВ „ТК „Інгус”.
Позивач зазначає, що відповідно до положень ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
За таких обставин, на підставі зазначеної норми законодавства та п.7.2 Договору , позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 7% від суми невиконаного зобов'язання , що становить 238 715 грн. 06 коп. , та пеню у розмірі 197 792 грн. виходячи з 58 днів прострочення виконання зобов'язання.
З метою досудового врегулювання спору 04.08.2017р. позивач направив на адресу відповідача претензію щодо сплати штрафних санкцій, але відповіді та задоволення не отримав.
Невиконання відповідачем прийнятих на себе за умовами Договору зобов'язань позивач вважає порушенням своїх прав та охоронюваних законом інтересів , у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 238 715 грн. 06 коп. та пеню у розмірі 197 792 грн. 48 коп.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що не отримував від ДП „СхідГЗК” заявок на поставку товару, як то передбачено умовами п.5.1 Договору. Зокрема, відповідач зазначає, що в наданій позивачем до матеріалів справи експрес-накладній №59000251236260 Нової пошти, у розділі „додаткова інформація про відправлення” зазначено лише „ отримано 15.04.2017р. в 20.14.43”, але не зазначено прізвища особи, що нібито отримала це відправлення. У розділі „інформація про відправлення” в графі „повний опис відправлення” зазначено, що пересилаються „документи”, у зв'язку з чим неможливо встановити, що пересилалася саме заявка. Відповідач також зазначив, що 15.04.2017р. є вихідним днем , і у 20.14 год. ніхто з працівників підприємства не міг отримати поштову кореспонденцію, адже, на підприємстві п'ятиденний робочий тиждень. Крім того, у якості контактної особи зазначено ОСОБА_6. Але, така особа ніколи не перебувала у трудових відносинах з ТОВ „ТК „Інгус”.
Відповідач також зазначив, що товариство у будь-якому випадку не могло виконати заявку позивача, адже, сама заявка датована 10.04.2017р., а строк її виконання визначений як 14.04.2017р., при цьому, датою відправлення заявки згідно експрес-накладної №59000251236260 Нової пошти є 13.04.2017р., а датою отримання - 15.04.2017р. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що зміст заявки не відповідає вимогам розумності та справедливості.
Розглянув матеріали справи, на підставі чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку:
Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. При цьому, відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності , мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів є застосування штрафних санкцій.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 цієї статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 березня 2017р. між ДП „СхідГЗК” (Покупець) та ТОВ „ТК „Інгус” (Постачальник) був укладений Договір №149/13/31Е про закупівлю товарів, згідно якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві товари ( паливо рідинне та газ; оливи мастильні, код 19.20.2, (мастильні оливи та мастильні матеріали, код 09211) (Оливи мастильні) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари.
Відповідно до п.3.1 Договору сума Договору , відповідно до Специфікації №1 , становить 9 999 000 грн. (з ПДВ).
За умовами п.5.1 Договору поставка товарів здійснюється партіями. Обсяг, місце та термін кожної партії уточнюється у заявках.
Отже, умовами Договору сторони не обумовили у якому саме вигляді складається заявка, та яким саме чином вона направляється Постачальнику.
При цьому, згідно п.6.3.1 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
Згідно положень ст..193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За матеріалами справи, на виконання умов п.5.1 Договору №149/13/31Е про закупівлю товарів від 02.03.2017р. Покупець - ДП „СхідГЗК” направив на адресу ТОВ „ТК „Інгус” -Постачальника заявку від 10.04.2017р. на поставку товарів згідно переліку на загальну суму 3 410 215 грн. 12 коп. При цьому, згідно експрес-накладної №59000251236260 Нової пошти датою відправки заявки є 13.04.2017р., а датою отримання поштової кореспонденції - 15.04.2017р. , що унеможливлює виконання заявки у визначений у ній строк - 14.04.2017р.
Слід зауважити, що зазначена заявка була направлена на юридичну та фактичну адресу Постачальника, яка зазначена у Договорі, що свідчить про належне виконання Покупцем умов Договору щодо направлення заявки.
Але, Постачальником свої зобов'язання щодо поставки товару виконано не було, як не було і вчинено жодних дій щодо врегулювання ситуації після отримання претензії від 04.08.2017р. щодо стягнення штрафних санкцій.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами ст.612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У п.7.2 Договору сторони домовились , що за кожний день прострочення виконання зобов'язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст.231 Господарського кодексу України від обсягу невиконаних зобов'язань.
Відповідно до положень ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
За таких обставин, з урахуванням п.7.2. Договору та положень ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, на думку суду, позивач правомірно нарахував відповідачу штраф у розмірі 238 715 грн. 06 коп. та пеню у розмірі 197 792 грн. 48 коп.
Але, як вбачається з матеріалів справи та вже було зазначено судом вище, ДП „СхідГЗК” направило на адресу ТОВ „ТК „Інгус” заявку від 10.04.2017р. на поставку товарів згідно переліку, та визначило датою виконання заявки - 14.04.2017р. При цьому, згідно експрес-накладної №59000251236260 Нової пошти датою відправки заявки є 13.04.2017р., а датою отримання поштової кореспонденції - 15.04.2017р., що унеможливлює виконання заявки у визначений у ній строк - 14.04.2017р.
Відповідно до ст..233 Господарського кодексу України уразі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.
Позивачем до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору щодо поставки товару. З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 54 189 грн. 73 коп.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.ст.44, 49 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 44,49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позовну заяву Державного підприємства „Східний гірничо-збагачувальний комбінат” - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трейдингова компанія „Інгус” (65026, м.Одеса, площа Грецька, б.3/4, офіс 758, код ЄДРПОУ 39064166) на користь Державного підприємства „Східний гірничо-збагачувальний комбінат” (52210, Дніпропетровська обл.., м.Жовті Води , вул.Горького, 2, код ЄДРПОУ 14309787, рр 26002159381 в АБ „Укргазбанк”, МФО 320478) 238 715 грн. 06 коп. та пеню у розмірі 54 189 грн. 73 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 547 грн. 61 коп.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 14 листопада 2017 р.
Суддя Н.В. Рога