ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19769/17
провадження № 2-а/753/701/17
"09" листопада 2017 р. Суддя Дарницького районного суду м. Києва Цимбал І.К., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднання управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання неправомірними дій та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та призначити пенсію за вислугою років з 07 вересня 2017 року.
Позивач вказує, що в вересня звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», надавши необхідні документи, які підтверджують стаж її роботи. Проте у призначенні пенсії відповідач відмовив, посилаючись на недостатність стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років.
Позивач вважає, що вказана відмова відповідача в проведенні перерахунку пенсії є незаконною та необґрунтованою, такою, що грубо порушує її права, законні інтереси та норми Конституції України.
Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення.
З врахуванням того, що у справі наявні достатні докази, суд приходить до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання, а відтак у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України справа підлягає розгляду в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач по справі надав суду свої письмові заперечення щодо адміністративного позову.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 з 01.09.1991 року проходила навчання в Українській державній академії, яку 30.03.1995 року перейменовано на Національну юридичну академію та закінчила учбовий заклад 29.06.1996 року, що підтверджується копією трудової книги.
Відповідно до копії трудової книги, ОСОБА_2 впродовж 1996 по 18.11. 1996 року працювала старшим слідчим слідчого управління ГУ МВС України в м.Києві. З 1996 по 1997 роки працювала на посаді стажиста прокурора Залізничного району, а з 1997 року по 14.09.2017 працювала на посаді прокурора. 14.09.2017 року була звільнена з посади за власним бажанням.
Таким чином, відповідно до підтверджених відомостей стаж роботи позивача на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становить 22 роки 2 місяці та 1 день, у тому числі на посадах прокурора більше як 17 років.
В вересні 2017 року позивач звернулася до Лівобережного об'єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». До заяви нею додані необхідні документи, які підтверджують стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років.
12 вересня 2017 року Лівобережним об'єднанням УПФУ в м. Києві листом за вх. №2300/08 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру», мотивуючи тим, що у позивача відсутній стаж, що дає право на пенсію за вислугу років 23 роки у тому чслі стажу на посадах прокурорів не менше 13 років.
В запереченнях зазначено, що за документами підтверджено стажу - 17 років. Не зараховано до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, період навчання в Національній юридичній академії з 01.09.1991 року по 29.06.1996 роки, оскільки згідно ст. 50 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.
Даючи оцінку правомірності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугою років, суд виходить з положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі в 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми щомісячного (чинного) заробітку.
Відповідно до ч. 5 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Проте, відповідно до положення 5 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «про прокуратуру».
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалось Конституційним Судом України в Рішеннях N 1-зп від 13 травня 1997 року, N 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року та N 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року, в яких встановлено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Необхідно також зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Це зазначено в рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що період навчання позивача у Національній юридичній академії з 01.09.1991 по 29.06.1996 підлягає зарахуванню до стажу роботи, що дає йому право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», а відтак відмова Лівобережного об'єднання УПФУ в м. Києві у зарахуванні повного періоду навчання до відповідного стажу роботи є безпідставною.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо неправомірності дій Лівобережного об'єднання УПФУ в м. Києві щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, а відтак порушені права позивача підлягають поновленню шляхом визнання недійсним зазначеного рішення та зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років повний строк навчання у Київському Національній юридичній академії з 01.09.1991 по 29.06.1996, та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з 07.09.2017 року.
На підставі викладеного та керуючись стст. 7, 71, 72, 86, 94, 158, 159-163, 181, 186 КАС України, ЗУ «Про прокуратуру» суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднання управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати дії Лівобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м. Києві, щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугою років - протиправними.
Зобов'язати Лівобережне об'єднання Управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та нарахувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону Країни «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ з дня звернення з відповідно заявою, тобто з 07.09.2017 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, встановленого на день виходу на пенсію, без обмеження максимального розміру пенсії.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.