Справа № 761/11982/17
Провадження № 2/761/4613/2017
27 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарі Голопич Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України про поновлення на роботи, стягнення середньомісячної заробітної плати,
Представник ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи вимоги наступним. Позивач працював у Комітеті з 01.04.2004 р. і з 01.07.16 р. займав в Комітеті з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України посаду начальника відділу контролю та організаційно-нормативної роботи та матеріально-технічного забезпечення Міністерства освіти і науки України згідно до наказу № 192-к. 09.08.2017 р. позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни за відсутність 08.02.2017 р. з 12.00 до 13.00 на робочому сісмці згідно наказу № 38-к, 10.03.2017 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, наказ № 39-к. 15.03.2017 р. було внесено запис до трудової книжки позивача: «Звільнено із займаної посади у зв»язку з систематичним невиконанням трудових обов»язкі без поважних причин». ОСОБА_1 вважає, що наказ № 38-к про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ № 39-к про звільнення є незаконними та він має бути поновлений на роботі, виходячи з наступного. Оскаржуваний наказ № 38-к від 09.03.2017 р. був виданий на тій підставі, що 08.02.2017 р. гр.. ОСОБА_1 займаючи посаду начальника управління організаційно - нормативної роботи та матеріально-технічного забезпечення Комітету був відсутній на роботі з 12.00 до 13.00. Проте, відсутність позивача на робочому місці зумовлена тим, що він у відповідності до п. 4.1. Положення про управління організаційно-нормативної роботи, де, крім іншого, вказано функції начальника, перебував в Міністерстві освіти та науки України, яке є засновником Комітету і співпраця між даними державними організаціями є запорукою реалізації державної політики в сфері освіти та науки. Таким чином ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з поважних причин. Крім того, відповідач порушив строки для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, встановлені ст. 148 КЗпП України. Підставою ж для звільнення позивача з займаної посади в наказі № 39-к від 10.03.2017 р. вказано систематичність порушення трудової дисципліни, про що, на думку відповідача, свідчать викладені в даному наказі пояснювальні записки та порушення, за яке ОСОБА_1 незаконно було притягнено до відповідальності за наказом № 38-к від 09.03.2017 р. Викладені в наказі обставини не відповідають дійсності, оскільки фізичну силу до зазначеної у документі особи ОСОБА_1 не застосовував, пояснень по вказаному випадку роботодавець від позивача не вимагав. Крім того, в наказі не зазначено ступінь тяжкості вчиненого проступку, не вказано, яку саме шкоду спричинено та систематичність порушення трудової дисципліни. ОСОБА_1 посадові обов»язки виконував сумлінно, згідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, без порушень, про що свідчить відсутність будь - яких стягнень та колективних рішень за довгий час роботи в Комітеті. За таких обставин представник позивача просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України № 38-к від 09.03.2017 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1», визнати незаконним та скасувати наказ Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України № 39-к від 10.03.2017 р. «Про звільнення з роботи ОСОБА_1.»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організаційно - нормативної роботи та матеріально-технічного забезпечення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України; скасувати запис в трудовій книжці ОСОБА_1 «Звільнено з займаної посади у зв»язку з систематичним порушенням трудових обов»язків без поважних причин (п. 3 ст. 40 КЗпП України) та стягнути з Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.03.2017 р. по 04.04.2017 р. у сумі 11 302,03 грн.
В подальшому стороною позивача збільшувались вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв»язку із збільшенням періоду такого прогулу.
В судовому засіданні позивач, його представник підтримали заявлені вимоги, просили задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову. Пояснив, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, про що видано відповідний наказ, оголошено догану за порушення трудової дисципліни - відсутність на робочому місці в робочий час з 12.00 год. до 13.01 год. 08.02.2017 р. Даний факт зафіксовано у акті за підписом п»яти співробітників Комітету. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. Правила внутрішнього трудового розпорядку Комітету та положення наказу відповідача № 153 від 24.10.2011 р. «Про недотримання вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку окремими працівниками Комітету» щодо внесення запису до Книги відряджень в разі виходу за межі Комітету. Відповідно до положень ст. 149 КЗпП України керівництво відповідача зажадало від позивача пояснень, проте останній відмовився надавати будь - які пояснення з приводу його відсутності на робочому місці, про що також складено відповідний акт. Порушення позивачем трудової дисципліни відбулось 08.02.2017 р., а відповідно до розпорядження КМУ № 850-р від 16.11.2016 р. «Про перенесення робочих днів у 2017 році» 08.03.2017 р. визнано святковим днем , а тому винесення оскаржуваного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності 09.03.2017 р. відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім того, 07.03.2017 р. начальник відділу організаційно - нормативної роботи та контролю Комітету ОСОБА_2 звернулась до відповідача з доповідною запискою з додатком (підписи осіб, що стали свідками) до заступника голови Комітету з інформацією про застосування до неї з боку позивача фізичної сили в присутності співробітників. В свою чергу заступник голови Комітету звернувся з відповідною доповідною до голови Комітету з проханням вжити заходів до ОСОБА_1 з приводу систематичних скарг на агресивну поведінку позивача . В акті, за підписом семи співробітників від 07.03.2017 р. зазначено, що позивач відмовився надати керівництву пояснення. Так твердження позивача щодо сумлінності праці не відповідають дійсності, оскільки 24.02.2017 р. на ім.»я голови Комітету подано Колективне звернення за підписом 15 осіб з проханням звернути увагу на порушення позивачем професійної етики. Колектив скаржився, що ОСОБА_1 негативно впливає на соціально-психологічний клімат в колективі. В зверненні зазначено, що позивач грубіянить підлеглим, некоректно себе поводить, постійно втручається в діяльність інших підрозділів, що не стосується роботи управління, яке йому підпорядковане. В акті, складеному 27.02.2017 р. за підписом п»яти співробітників зазначено. що позивач відмовився надавати пояснення щодо обставин, викладених у зверненні. Розглянувши доповідні записки, колективні звернення та акти, врахувавши тяжкість проступку, а саме систематичність порушення трудової дисципліни з боку позивача, відповідач прийняв рішення про звільнення позивач . Таким чином підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 відсутні.
Вислухавши пояснення учасників процесу, вислухавши свідків та дослідивши матеріали справи суд вважає. що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем та з 01.07.2016 р. обіймав посаду начальника управління організаційно-нормативної роботи та матеріально-технічного забезпечення Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, наказ № 192-к від 30.06.2016 р.
09.03.2017 р. Комітетом видано наказ № 38-к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.» відповідно до якого позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни.
ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв»язку із відсутністю останнього на робочому місці з 12.00 до 13.00 год. за відсутності попередження керівництва Комітету про своє місце перебування. Запис ОСОБА_1 у книзі місцевих відряджень відсутній.
10.03.2017 р. Комітетом видано наказ № 39-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1.» відповідно до якого позивача звільнено з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та 15.03.2017 р. відповідний запис внесено до трудової книжки.
Підставою для звільнення у наказі зазначено доповідна записка ОСОБА_2 від 07.03.2017 р. вх.. № 318 з додатком; акт від 07.03.2017 р. вх.. № 320 «про відмову надати пояснення»; колективне звернення від 24.02.2017 р. вх. № 263; акт від 27.02.2017 р. «Про відмову надавати пояснення»; доповідна записка ОСОБА_3 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.».
ОСОБА_1, його представник вважають зазначені накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач не порушував трудову дисципліну, порушення строків для застосування стягнення та відсутності систематичності порушень, що і викладено в позові. Порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу .
За порушення трудової дисципліни, відповідно до ст. 147 КЗпП України, до працівника може бути застосоване тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно до ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Як встановлено і судовому засіданні та не заперечується позивачем, його представником, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 08.02.2017 р. з 12. 00 год. до 13.00 год.
ОСОБА_1 зазначив, що в даний час, виконуючи свої посадові обов»язки перебував у Міністерстві науки і освіти України, про що свідчить доповідна записка на ім»я державного секретаря Міністерства та відповідь на звернення від 08.02.2017 р. Підстави вважати, що відсутність на робочому місці є самовільною відсутні.
Відповідно до положень ст. 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Правилами внутрішнього трудового розрядку для працівників апарату Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, що їх затверджено Зборами трудового колективу( протокол № 3 від 13.04.2012 р.) визначено, що в апараті Комітету встановлюється п»ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями : субота, неділя. Тривалість робочого дня 8 годин. Початок роботи о 09.00, її закінчення о 18.00, в п»ятницю з 9.00 до 16.00 хвилин. Обідня перерва встановлюється з 13.00 до 13.45 хв.
Також, і це не оспорювалось учасниками процесу, Правилами внутрішнього трудового розпорядку для апарату Комітету передбачено, що вихід на роботу всі працівники відмічають у книзі виходу на роботу; місцеві службові відрядження фіксуються в спеціальній книзі.
Пунктом 4.1 Положення про управління організаційно-нормативної роботи та матеріально-технічного забезпечення Комітету з виховання та спорту Міністерства освіти і науки України, затверджений наказом Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України 13.09.2016 р. № 132, визначено, що управління під час виконання покладеного на нього завдання взаємодіє з підрозділами Комітету та підпорядкованими Комітету установами ті закладами, а також з відповідними підрозділами МОН України, іншими відповідними підрозділами органів, установ і закладів.
Дана обставина, на думку позивача, свідчить про поважність причин відсутності на робочому місці 08.02.2017 р.
Суд не може погодитись з такими твердженнями ОСОБА_4 оскільки перебування останнього у Міністерстві не позбавляє працівника обов»язку відповідним чином поставити до відома керівництво Комітету.
Під час розгляду справи не було встановлено обставин, які свідчать про те, що позивач ставив відповідача до відома про перебування у робочий час за межами приміщення Комітету. Відповідний запис у Книзі місцевих відряджень, як свідчать матеріали справи відсутній.
Крім того, слід зазначити, що 24.10.2011 р. відповідачем видано наказ № 153 «Про недотримання вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку працівниками Комітету», яким передбачено порядок внесення записів до книги місцевих відряджень.
Так факт відсутності позивача на роботі зафіксовано в акті від 08.02.2017 р. за підписом п»яти осіб, копія акту долучена до матеріалів справи.
За положеннями ч. 1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
В свою чергу положеннями ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Під час розгляду справи позивачем не доведена та обставина, що відповідач не запропонував працівнику надати пояснення щодо відсутності на робочому місці, зважаючи на акт співробітників Комітету, складений 08.02.2017 р., який свідчить про відмову ОСОБА_1 надати такі пояснення.
Також суд не може погодитись і з доводами позивача щодо не дотримання роботодавцем строків для притягнення до дисциплінарної відповідальності встановлені законом, оскільки, беручи до уваги ту обставину, що 08.03.2017 р. відповідно до розпорядження КМУ № 850-р від 16.11.2016 р. «Про перенесення робочих днів у 2017 році» був святковим днем, винесення наказу № 38-к 09.03.2017 р. узгоджується з положеннями ст. 148 КЗпП України.
Таким чином, зважаючи на обставини встановлені в судовому засіданні, підстави для визнання наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності 09.03.2017 р. незаконним відсутні.
Як свідчать матеріали справи, 07.03.2017 р. ОСОБА_2, що обіймає посаду начальника відділу організаційно-нормативної роботи та контролю Комітету звернулась до заступника Комітету з доповідною запискою з повідомленням про застосування 07.03.2017 р. ОСОБА_1 до неї фізичної сили, що супроводжувалось образами в присутності співробітників.
До зазначеної записки було долучено додаток з підписами осіб, що стали свідками застосування фізичної сили ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 07.03.2017 р. об 11 год. 50 хв.
В цей же день, як свідчать матеріали справи, заступник голови Комітету ОСОБА_3 довів до відома голови Комітету про доповідну записку ОСОБА_2 та зазначив про те, що 07.03.2017 р. ОСОБА_1 було ознайомлено із доповідною запискою ОСОБА_2 та витребувано пояснення. ОСОБА_1 надавати будь - які пояснення відмовився, про що складено акт. Також повідомив про те, що 24.02.2017 р. надійшло колективне звернення щодо агресивної поведінки та відношення ОСОБА_1 до роботи та колективу та порушення ним професійної етики, яке підписано п»ятнадцятьма співробітниками Комітету.
Акт від 07.03.2017 р. щодо відмови позивача від надання пояснень, колективне звернення вх.. № 263 від 24.02.2017 р. долучено до матеріалів справи.
У зв»язку із такими обставинами, як пояснив представник відповідача в судовому засідання 10.09.2017 р. позивача було звільнено з займаної посади оскаржуваним наказом № 39-к.
Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 07.03.2017 р. між ним та ОСОБА_2, яка належним чином не виконала покладені на неї обов»язки, відбувся конфлікт, проте фізична сила не застосовувалась.
Свідок ОСОБА_5 пояснив в судовому засіданні про те, що був здивований звільненням позивача. Зазначив, що в Комітеті йдуть репресії, де можуть скласти будь - які акти. Вказав на те, що на його думку ОСОБА_1 звільнили ні за що. Оскільки позивач є хорошим працівником, від якого ніколи не лунали грубощі та який не здатен застосувати фізичну силу. Пояснив, що обставини притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності йому не відомі.
З іншого боку свідок ОСОБА_6, пояснила в судовому засіданні, що особисто бачила конфлікт, що стався за участю позивача та ОСОБА_2 07.03.2017 р. де позивач застосував до жінки фізичну силу.
Суд, зважаючи на надані сторонами, свідками пояснення, письмові докази, долучені до матеріалів справи, приходить до висновку, що обставини викладені представником відповідача не спростовані ОСОБА_1, його представником в судовому засіданні.
За приписами п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадкуистематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 9 від 06.11.92 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив в п. 22,23, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Як вбачається з п. 6 розділу ІІІ Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників апарату Комітету, до обов»язків працівників відповідача відноситься обов»язок вести себе достойно, згідно норм загальнолюдської моралі та педагогічної етики.
Самовільне залишення робочого місця та конфлікти із застосуванням фізичної сили є порушенням трудової дисципліни і розумінні вимог чинного законодавства України, порушення допущені ОСОБА_1 можуть свідчити про систематичність, доказів які б свідчили про відсутність таких порушень з боку позивача під час розгляду справи отримано не було.
Приписами ч. 1 ст. 60 ЦПК України встановлено обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В свою чергу положеннями ст. 11 ЦПК України встановлено обов»язок суду розглядати цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до приписів ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підсумовуючи все вищевикладене суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не було встановлено обставин, з якими законотворець пов»язує можливість визнання спірних наказів незаконними та їх скасування.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що права позивача було порушено роботодавцем, а отже і можливість поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З огляду на вищенаведене позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,169,212-215 ЦПК України, ст.ст. 40,147,148,149,151,235 КЗпП України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суддя