Справа № 751/1715/17 Провадження № 22-ц/795/1868/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Косач І. А. Доповідач - Скрипка А. А.
06 листопада 2017 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіОСОБА_1
суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі:ОСОБА_4, ОСОБА_5
за участю:ОСОБА_6, її представника - адвоката ОСОБА_7, представника ТОВ ''Факторингова компаня ''Вектор плюс''- ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 28 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю ”Факторингова компанія ”Вектор плюс”, ПАТ ”Омега банк” про визнання частково недійсними договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором, - треті особи: ОСОБА_9, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10,
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.08.2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю ”Факторингова компанія ”Вектор плюс”, ПАТ ”Омега банк” про визнання частково недійсними договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечним договором.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого позову. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без дотримання норм матеріального права, яке регулює спірні правовідносини, при цьому судом не надано відповідної оцінки доводам позовної заяви та не в повному обсязі з'ясовано фактичні обставини справи. ОСОБА_6 у доводах апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції, всупереч вимогам статей: 3, 10, 11, 57-61 ЦПК України надав перевагу доводам відповідача та залишив без належної уваги доводи позивача. ОСОБА_6 зазначає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано ч.3 статті 6 ЦК України, також суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті необґрунтовано не прийняв до уваги положення статей: 215,626,627,628,638,1077,1078,1079 ЦК України. З посиланням на статті 4,5 Закону України ''Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг'' ОСОБА_6 стверджує про обґрунтованість вимог заявленого позову. При цьому ОСОБА_6 зазначає, що коло осіб- боржників, право грошової вимоги до яких можна було уступити шляхом укладання договору факторингу з небанківською установою станом на 28.11.2012 року, обмежувалось суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами). ОСОБА_6 вказує, що дана правова позиція підтверджується листом Нацкомфінпослуг №1696/16-12 від 14.03.2017 року, який міститься в матеріалах справи, проте, вказаний лист при вирішенні даного спору суд першої інстанції до уваги не прийняв. Доводи апеляційної скарги зазначають, що станом на день укладання договору факторингу та договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами Національним банком України не надавалось ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' індивідуальних чи генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, що передбачено порядком надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій. ОСОБА_6 стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затверджене постановою Національного банку України від 09.08.2002 року №297. ОСОБА_6 в доводах апеляційної скарги також посилається на відповідь НБУ №24-006/9109 від 06.02.2017 року, яка міститься в матеріалах даної цивільної справи, і відповідно до якої ТОВ ''Вектор плюс''станом на 28.11.2012 року не мало валютної ліцензії на право здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги у іноземній валюті. ОСОБА_6 не погоджується з тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог, послався на статтю 1 Декрету Кабінету Міністрів ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю'' від 19.02.1993 року, і при цьому зазначив, що перехід права вимоги заборгованості за валютним кредитом не потребує генеральної або індивідуальної ліцензії. ОСОБА_6 вважає, що такий висновок суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки він не узгоджується зі статтею 1 вказаного Декрету та статтею 1077 ЦК України. ОСОБА_6 звертає увагу на ті обставини, що у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують факт переходу права вимоги від ПАТ ''СведБанк'' до ТОВ ”Факторингова компанія ”Вектор плюс”, оскільки відповідно до оспорюваного договору, перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. При цьому ОСОБА_6 вказує, що надані відповідачем документи не підтверджують факту оплати та факту здійснення переуступки прав новому кредитору, у представленому відповідачем договорі відсутня ціна продажу. ОСОБА_6 не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що укладенням договору факторингу не було порушеної її права, при цьому ОСОБА_6 посилається на приписи статті 228 ЦК України та роз'яснення п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” щодо нікчемності правочинів, які порушують публічний порядок. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_6 також зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано не було прийнято до уваги її позицію відносно того, що саме вона є стороною у іпотечному договорі, а не ОСОБА_9 За даних обставин ОСОБА_6 вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано не прийнято до уваги тієї обставини, що недійсність договору факторингу від 28.11.2012 року №15 обумовлює недійсність відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28.11.2012 року, згідно якого відступлено право вимоги за договором іпотеки від 26.09.2008 року, укладеним між ВАТ ”СведБанк” та ОСОБА_6 Доводи апеляційної скарги вказують, що з необґрунтованим висновок суду першої інстанції відносно того, що вказані обставини є лише технічною помилкою. ОСОБА_6 стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 у справі №1-26/2011, від 11.07.2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, стосовно захисту прав споживачів за кредитними договорами, як суб'єктів Закону України ''Про захист прав споживачів''.
В судове засідання апеляційного суду представник ПАТ ”Омега банк”, треті особи, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.232, 237-242, 251), не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 26.09. 2008 року між ВАТ ''Сведбанк'' та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 2402/0908/02-035, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 90 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних зі строком повернення до 25.09.2018 року включно (а.с.13-17).
26.09.2008 року між ВАТ ''Сведбанк'', поручителем ОСОБА_6, позичальником ОСОБА_9 було укладено договір поруки №2402/0908/02-035/Р-1, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов'язання усім належним йому майном та грошовими коштами, за кредитним договором № 2402/0908/02-035 від 26.09.2008 року і за додатковими угодами до нього (а.с.18).
26.09.2008 року між ВАТ ''Сведбанк'' та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_6 у якості забезпечення належного виконання вимог, що випливають із кредитного договору № 2402/0908/02-035 від 26.09. 2008 року, передала у іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: м.Чернігів, вул.Ушакова,50 та земельну ділянку у м.Чернігові по вул.Ушакова,50 загальною площею 0,0551 га (а.с.19-20).
28.11.2012 року ПАТ ''Сведбанк'', яке виступає правонаступником ВАТ ''Сведбанк'', яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ ''ТАС-Комерцбанк'' та ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор Плюс'' уклали договір факторингу № 15, згідно умов якого банк відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває право вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти у розпорядження у розмірі, що становлять ціну продажу та в порядку, передбаченому даним договором (а.с.154-167).
28.11.2012 року ПАТ ''Сведбанк'' (первісний іпотекодержатель) та ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор Плюс'' (новий іпотекодержатель) уклали договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до п.п.1.2. якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до цього договору (а.с.26), який містить перелік позичальників, в тому числі, і ОСОБА_9 (а.с.27).
Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 27.03.2015 року у справі №751/11948/14 за апеляційною скаргою ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 02.02.2015 року у справі за позовом ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' до ОСОБА_9, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором було вирішено: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Факторингова компанія ''Вектор плюс” задовольнити; рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 02.02.2015 року про відмову у задоволенні вимог заявленого позову, - скасувати; позовні вимоги ТОВ „Факторингова компанія ''Вектор плюс” задовольнити; стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс” заборгованість за кредитним договором №2402/0908/02-035 від 26.09.2008 року, укладеним між ВАТ „Сведбанк” та ОСОБА_9, яка утворилась станом на 03.11.2014 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту у сумі 81 418,75 доларів США, що еквівалентно 1 054 372,81 грн., заборгованість за відсотками у сумі 5 093,65 доларів США, що еквівалентно 65 962,76 грн., пеню в сумі 18 131 грн. 68 коп.; стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь ТОВ „Факторингова компанія ''Вектор плюс” по 2 740 грн. 50 коп. із кожного в рахунок відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору (а.с.188-196).
Як вбачається із матеріалів справи (а.с.168), згідно свідоцтва серії ФК № 357 та додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого TOB ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'', вказане товариство має право здійснювати без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства наступні види фінансових послуг: - факторинг; - надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.
Виходячи із правового аналізу приписів: статті 1; ч.1, ч.2, ч.4 статті 5 Декрету Кабінету Мінінстрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю'' (із змінами), суд першої інстанції прийшов до висновку, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до TOB ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії у розумінні приписів Декрету Кабінету Міністрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю''. При цьому судом першої інстанції зазначено у оскаржуваному рішенні, що посилання позивача ОСОБА_6 на відсутність у відповідачів ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не можуть бути підставою для задоволення вимог заявленного позову, оскільки дана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, а не договору факторингу, який оспорюється позивачем у вимогах заявленого позову.
З посиланням на положення статей: 203, 204, 215, 228, 512, 513, 514, 516, 626, 627, 628, 629, 638, 1077 ЦК України та на роз'яснення п.7, п.8, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України ''Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними'' від 06.11.2009 року № 9, а також виходячи із фактичних обставин справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про необгрунтованість вимог заявленого позову.
Згідно правил статті 1080 ЦК України, яка регламентує недійсність заборони відступлення права грошової вимоги, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що отримання первісним кредитором згоди боржника на укладення договору факторингу, передачу документів, які підтверджують дійсність, виникнення і наявність прав грошової вимоги, нормами статей: 516, 517, 1077-1086 ЦК України, не передбачено.
За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорюваний позивачем договір факторингу є таким, що відповідає приписам статей: 1077-1086 ЦК України, які регламентують правове регулювання договору факторингу.
Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні також вважав необгрунтованими посилання позивача на ті обставини, що договір факторингу щодо набуття відступленого права грошової вимоги може бути укладеним лише до боржника - суб'єкта господарювання. Позивач ОСОБА_6 на обгрунтування вимог заявленого позову посилалась на п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року ''Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг'', як на підставу тих доводів, що ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' не мало правових підстав для набуття прав кредитора за оспорюваним договором факторингу. З даного приводу суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що дані твердження позивача не узгоджуються із вимогами чинного законодавства, яке регламентує спірні правовоідносини, оскільки ЦК України не містить обмежень щодо правового статусу боржника, відносно якого може передаватися право грошової вимоги.
Стосовно посилань позивача ОСОБА_6 на ті обставини, що у додатку до договору про відступлення прав за іпотечними договорами була вказана не вона, як власник майна, а ОСОБА_9, то суд першої інстанціх зазначив у оскаржуваному рішенні, що вказана обставина не може бути підставою для визнання оспорюваного позивачем договору недійсним, оскільки має місце технічна помилка або описка при складанні вказаного додатку.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в ході судового розгляду даної справи судом не встановлено порушень або недодержання вимог чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, при укладанні оспорюваних позивачем договорів факторингу та відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 року, і за даних обставин відсутні підстави для задоволення вимог заявленого позову.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності вказаного висновку суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_6 посилається на ті обставини, що пунктом 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року ''Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг'' до фінансової послуги факторингу віднесено право набуття грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання, а не до фізичних осіб, і вказана обставина є підставою для висновку про те, що у ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'' не було правових підстав для набуття прав кредитора за договором факторингу. На думку апеляційного суду, вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з наступних підстав. Вказане розпорядження прийнято на підставі п.6 ч.1 статті 28 Закону України ''Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг'', відповідно до якого Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг. Таким чином, п.1 вказаного Розпорядження операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою). За даних обставин, відсутнє обмеження кола осіб, щодо яких право вимоги може бути відступлено, а лише відноситься відступлення права вимоги до суб'єктів господарювання до фінансової послуги. При цьому необхідно також зазначити, що не містить таких обмежень і глава 73 ЦК України, яка регламентує факторинг. На підставі наведеного необхідно зробити висновок, що Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року ''Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг'', на яке посилається ОСОБА_6 у доводах апеляційної скарги, не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами договору факторингу при його вчиненні. За даних обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції відносно того, що Розпорядження, на яке посилається ОСОБА_6 у доводах апеляційної скарги, не регулює правовідносини, які склались між сторонами спору, в тому числі, і з ПАТ ''Омега банк'', і відповідно, не може бути підставою для визнання недійсним спорюваного позивачем договору факторингу.
В подальшому Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №231 від 03.04.2009 року ''Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг'', на яке посилається ОСОБА_6 у доводах апеляційної скарги, втратило чинність на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №1926 від 13.08.2015 року.
Твердження апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті необгрунтовано не приняв до уваги належний доказ, а саме, лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 14.03.2017 року №1696/16-12 на ім'я ОСОБА_6, який на думку ОСОБА_6, підтверджує обгрунтованість вимог заявленого позову, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28.08.2017 року, з наступних підстав. Як зазначено у вказаному листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 14.03.2017 року №1696/16-12 на ім'я ОСОБА_6 (а.с.33-35), даний лист стосується виключно суб'єкта звернення та не є офіційним роз'ясненням Нацкомфінпослуг. Крім того, відповідно до приписів ч.2,ч.3,ч.4 статті 212 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатнгість і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразивши результати оцінки доказів у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності наявності у ТОВ ''Факторингова компанія''Вектор плюс'' відповідної генеральної чи індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, і відповідно, задоволення позовних вимог на підставі вказаних обставин, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Виходячи із правового аналізу норм статей: 1077,1078,1079 ЦК України, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку у оскаржуваному рішенні, що нормами ЦК України не встановлено обмежень щодо складу осіб (боржників), по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу. Враховуючи предмет договору факторингу, до фактора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні у обсязі і на умовах,що існували на момент переходу цих прав, включаючи умови щодо валюти кредитування. Стаття 5 Закону України ''Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг'' регламентує право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, при цьому вказаною нормою закону не передбачено обов'язок фінансових установ здійснювати операції із надання фінансових послуг, а саме, факторингу, на підставі відповідної ліцензії. Як вбачається із матеріалів справи (а.с.168), згідно свідоцтва серії ФК № 357 та додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого TOB ''Факторингова компанія ''Вектор плюс'', вказане товариство має право здійснювати без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства наступні види фінансових послуг: - факторинг; - надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.
Стосовно посилання ОСОБА_6 на ті обставини, що у витягу з додатку №1 до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 року іпотекодавцем вказано ОСОБА_9, проте, іпотекодавцем є ОСОБА_6, то суд першої інстанції зазначив з даного приводу у оскаржуваному рішенні, що даний документ є витягом із самого додатку №1 до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 року, при цьому має місце технічна помилка, оскільки сам додаток №1 до вказаного договору, як документ, містить дані про всіх боржників, права вимоги до яких відступлено за іпотечними договорами. За даних обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що вказана обставина не може бути підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами від 28.11.2012 року.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_6 стверджує, що представлені відповідачем документи не підтверджують факту оплати та факту здійснення переуступки прав новому кредитору, при цьому у оспорюваному договорі факторингу відсутня ціна продажу. Вказані доводи апеляційної скарги, на думку апеляційного суду, не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заявленого позову, оскільки відповідно до п.3.3. укладеного 28.11.2012 року між ПАТ ''Сведбанк'', яке виступає правонаступником ВАТ ''Сведбанк'', яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ ''ТАС-Комерцбанк'' та ТОВ ''Факторингова компанія ''Вектор Плюс'' договору факторингу №15 (а.с.154-167), фактор у дату підписання оплачує банку ціну продажу, передбачену пунктом 3.2. цього договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок банку №37399001359823 в АТ ''Сведбанк'',МФО 300164,ЄДРПОУ 19356840.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та на підставі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: