ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.11.2017 Справа №910/14306/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані"
до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Елсіс Тайм"
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство фінансів України
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники сторін:
Від позивача: Камишева К.В. за довіреністю № 6390 від 11.09.2017
Від відповідача: Каракоця О.Р. за довіреністю № 8220-К-Н-О від 23.08.2017
Від третіх осіб: не з'явилися
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач ) про зобов'язання відповідача передати позивачу оригінали кредитних договорів №4Э13666И від 22.10.2013 р., №4Э13712Д від 11.11.2013 р., №4Э14061Д від 10.02.2014 р., №4Э14048И від 11.02.2014 р., №4Э15058И від 20.02.2015 р., відповідні документи, які підтверджують зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Елсіс Тайм".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 порушено провадження у справі № 910/14306/17; залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України та третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Елсіс Тайм"; розгляд справи призначено на 27.09.2017.
26.09.2017 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи-1 надійшли пояснення по суті спору.
27.09.2017 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
27.09.2017 представники позивача, відповідача та третьої особи-1 в судове засідання з'явились, представник третьої особи - 2 в судове засідання не з'явився.
В даному судовому засіданні представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу щоб ознайомитись з матеріалами справи та клопотання про продовження строку вирішення спору, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 строк вирішення спору продовжено на 15 календарних днів, залучено до участі у справі Міністерство фінансів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 06.11.2017.
Представники третіх осіб в судове засідання 06.11.2017 не з'явилися. Заяв, клопотань на адресу суду не надходило. Про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні 06.11.2017 позовні вимоги підтримав; представник відповідача проти позовних вимог заперечив.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників третіх осіб, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, розглянувши позов, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази господарський суд,-
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" (далі - позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі - відповідач, кредитор) укладено договір поруки № 4Э13666И/П (далі - договір поруки).
Відповідно до п. 1 договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елсіс Тайм" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитними договорами: від 22.10.2013 №4Э13666И; від 11.11.2013 № 4Э13712Д; від 10.02.2014 № 4Э14061Д; від 11.02.2014 № 4Э14048И і від 20.02.2015 № 4Э15058И (далі - кредитні договори), а саме: з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
Договір поруки укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015 року, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).
Спір виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг на загальну суму 296 707 388,27 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч.ч. 1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором переходять усі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Позивач перерахував відповідачу через Інтернет-банк Приват 24 грошові кошти в сумі 296 707 388,27 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- від 20.10.2016 № 2157 на суму 30 376 397,84 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. договору № 4Э15058И від 20.02.2015 согласно договора поручительства № 4Э13666И/П від 20.10.2016;
- від 20.10.2016 № 2156 на суму 35 931 846,82 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. договору № 4Э14048И від 11.02.2014 согласно договора поручительства № 4Э13666И/П від 20.10.2016;
- від 20.10.2016 № 2155 на суму 177 955 920,76 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. договору № 4Э14061Д від 10.02.2014 согласно договора поручительства № 4Э13666И/П від 20.10.2016;
- від 20.10.2016 № 2154 на суму 35 046 321,04 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. договору № 4Э13712Д від 11.11.2013 согласно договора поручительства № 4Э13666И/П від 20.10.2016;
- від 20.10.2016 № 2153 на суму 17 396 901,81 грн. В рядку "призначення платежу" зазначено: исполнение обязательств по кред. договору № 4Э13666И від 22.10.2013 согласно договора поручительства № 4Э13666И/П від 20.10.2016.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Стаття 469 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі.
Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в сумі 296 707 388,27 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих, у зв'язку з відсутністю укладеного з ним договору поруки № 4Э13666И/П від 20.10.2016.
У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором.
Згідно з п. 10 Договору поруки, кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.
Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.
Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.
При цьому, законодавцем не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Відповідно до п. 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Судом встановлено, що ані умовами договору поруки, ані чинним законодавством України, не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника.
В свою чергу, згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Слід зазначити, що позивачем не подано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім - Компані" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 10.11.2017.
Суддя Т.Ю. Трофименко